"19" вересня 2016 р.Справа № 916/560/16
За первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД";
До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 1596096,32 грн.;
За зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД";
про визнання недійсним договору
Головуючий - Літвінов С.В.
Судді - Зайцев Ю.О.
Шаратов Ю.А.
Представники:
Від позивача: Орлова О.Г. - довіреність №217 від 27.01.2016р.
Від відповідача: ОСОБА_5 - довіреність №646 від 02.04.2016р.;
СУТЬ СПОРУ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про стягнення збитків за Договором фінансового лізингу №2249/11/13-В від 25.11.2013р. в розмірі 1 596 096,32грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.03.2016р. було порушено провадження по справі №916/560/16 із призначенням до розгляду в судовому засіданні.
30.03.2016р. до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява (вх.№805/16) від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" про визнання недійсним договору фінансового лізингу №2249/11/13-В від 25.03.2013р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.03.2016р. прийнято зустрічну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом у справі №916/560/16.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.04.2016р. в порядку ст. 69 ГПК України, строк розгляду справи був продовжений на п'ятнадцять дів.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2016р. справу було призначено до колегіального розгляду.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів по справі №916/560/16 було визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Мостепаненко Ю.І., суддя Оборотова О.Ю.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.05.2016р. прийнято справу № 916/560/16 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Мостепаненко Ю.І., суддя Оборотова О.Ю.
07.07.2016р. позивача надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу №2249/11/13-В від 25.11.2013р. в розмірі 1 596 096,32грн.
Відповідно до приписів ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Вищенаведена редакція позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД", згідно з вказаною заявою є остаточною, у зв'язку з чим приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в них вимог.
Приймаючи до уваги, перебування суддів господарського суду Одеської області Мостепаненко Ю.І. та Оборотової О.Ю. у відпустках, здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 916/560/16 для заміни складу колегії.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів по справі №916/560/16 було визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Літвінов С.В., суддя Зайцев Ю.О., суддя Шаратов Ю.А. які ухвалою від 13.07.2016р. прийняли відповідну справу до свого провадження із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.
Представник ФОП ОСОБА_2 відзив на позов не надав, проте надав усні пояснення відповідно яких позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними, в зв'язку з чим просить суд в задоволені первісного позову відмовити.
Представник ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" в судове засідання з'являвся, надав відзив на зустрічний позов, відповідно якого зустрічні позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними, в зв'язку з чим просить суд в задоволені зустрічного позову відмовити.
Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач за зустрічним позовом зазначає, що незважаючи на той факт, що ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" не є фінансовою установою, має право надавати послуги у сфері фінансового лізингу. Нотаріальне посвідчення Договору фінансового лізингу не є обов'язковим оскільки він укладений між суб'єктами господарювання.
Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 19.09.2016р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Розглянувши позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 1 596 096,32грн., суд зазначає наступне:
25 листопада 2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (надалі - Лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 2249/11/13-В.
Предметом лізингу є - автомобіль LEXUS GX 460, 2013 року випуску, загальна вартість якого 872 094,18грн. (в т.ч. ПДВ 145 349,03грн.), реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі/кузова НОМЕР_4, номер двигуна НОМЕР_2/
Згідно п.1.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу Лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування з правом викупу майно (далі - Предмет лізину), найменування та характеристики якого вказані в Специфікації (Додаток 2 до договору), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти Предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в Графіку внесення лізингових платежів (далі - Графік платежів), а також інші платежі відповідно до умов Договору.
Пунктом 1.2 Загальних умов Договору фінансового лізингу передбачено, що термін користування Лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) зазначений в п.5 Договору і починається з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі предмета лізингу, проте в будь якому випадку не може бути менше одного року.
Пунктом 5 Договору фінансового лізингу передбачено, що строк лізингу складає 24 місяці, з моменту підписання акту прийому-передачі предмета лізингу. Акт прийому-передачі предмету лізинг був підписаний сторонами 26.12.2013р.
Відповідно до п. 2.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу всі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем по факсу та/або на e-mail Лізингоодержувача. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу і винагороду (комісію) Лізингодавця за наданий в лізинг Предмет лізингу.
За умовами п. 2.2 Загальних умов Договору фінансового лізингу загальна сума лізингових платежів на дату укладання Договору визначається п. 8.1 Договору і може змінюватися відповідно до умов цього Договору. Порядок, розмір та терміни оплати Лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюються в Графіку платежів (додаток №1 до Договору).
Додатковими угодами №1 від 19.12.2013р., №2 від 26.12.2013р., №3 від 22.07.2014р. до Договору №2249/11/13-В фінансового лізингу встановлений графік внесення лізингових платежів.
Пунктом 8.4 Договору сторони передбачили, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6 Загальних умов Договору.
Положеннями п. 8.5 Договору сторони встановили, що офіційний курс гривні до долару США на дату укладення Договору становить - 7,993.
Відповідно до п. 2.6 Загальних умов Договору у разі вказівки у п. 8.5 Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Сторони погоджуються, що лізингові платежів, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ, розміщеними на сайті: http://bank.gov.ua/control/uk/index) за формулою. Для погашення вартості предмета лізингу відноситься сума, зазначена в графі 4 Графіка платежів на відповідну дату. Різниця поточного Лізингодавцю платежу, розрахованого за правилами цього пункту Загальних умов, і суми, що відшкодовує вартість предмета лізингу, вважається комісією Лізингодавця.
Пунктом 13.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором.
Позивач зазначає, що він належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, а саме: придбав предмет лізингу та передав його у користування відповідачу за актом прийому - передачі від 26.12.2013р. Відповідач оплатив авансовий платіж та належним чином виконував умови договору щодо сплати лізингових платежів з у рахуванням суми курсової різниці, проте, починаючи з червня 2014р., припинив виконувати зобов'язання з оплати лізингових платежів у повному обсязі
З метою врегулювання спору в досудовому порядку, 31 вересня 2014р. позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу (№297-УПК) щодо сплати заборгованості. Проте, зазначена вимога була залишена без відповіді та задоволення.
В зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань за Договором фінансового лізингу у останнього утворила заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з 26.06.2014р. по 04.03.2016р. в розмірі 1 596 096,32грн.
За посиланнями позивача 04.10.2014р. з Предметом лізингу стався страховий випадок, а саме крадіжка.
Умовами п. 5.5 Загальних умов Договору фінансового лізингу, передбачено, що у разі настання з Предметом лізингу страхового випадку Лізингоодержувач повинен негайно вжити всіх заходів щодо належного оформлення такого страхового випадку (у тому числі, але не обмежуючись, повідомити страхову компанію про страховий випадок в строки, передбачені договором страхування), надати необхідні документи для оплати страховиком страхового відшкодування, а також негайно (протягом одного робочого дня) усно і письмово проінформувати про це Лізингодавця.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 10.10.2014р. звернувся до Приватного акціонерного товариств Страхова компанія „Уніка" з яким 25.12.2013р. було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", із заявою про настання страхового випадку.
Проте, згідно листа-відповіді від 13.11.2015р. за вих. №00153580 ПАТ СК „Уніка" відмовила у визнані вищенаведеній події страховим випадком, в зв'язку з ненаданням відповідачем повного комплекту ключів та брелоків протикрадіжних засобів. В той час як позивачем свій комплект ключів було надано Страховику 26.12.2014р., що підтверджується актом прийому-передачі.
В той же час положенням п.2.11 Загальних умов Договору фінансового лізингу, передбачено, що незалежно від причин не можливості користування предметом лізингу (перерва в експлуатації), Лізингоодержувач зобов'язаний вчасно виконувати зобов'язання за договором.
Позивач вказує, що в порушення умов договору, заборгованість зі сплати лізингових платежів до теперішнього часу відповідачем не сплачена.
Такі дії відповідача, позивач вважає порушенням своїх прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 596 096,32грн.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до норм статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Нормами частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 листопада 2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (надалі - Лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 2249/11/13-В.
Предметом лізингу є - автомобіль LEXUS GX 460, 2013 року випуску, загальна вартість якого 872 094,18грн. (в т.ч. ПДВ 145 349,03грн.), реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі/кузова НОМЕР_4, номер двигуна НОМЕР_2/
Згідно п.1.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу Лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування з правом викупу майно (далі - Предмет лізину), найменування та характеристики якого вказані в Специфікації (Додаток 2 до договору), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти Предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в Графіку внесення лізингових платежів (далі - Графік платежів), а також інші платежі відповідно до умов Договору.
Пунктом 1.2 Загальних умов Договору фінансового лізингу передбачено, що термін користування Лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) зазначений в п.5 Договору і починається з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі предмета лізингу, проте в будь якому випадку не може бути менше одного року.
Пунктом 5 Договору фінансового лізингу передбачено, що строк лізингу складає 24 місяці, з моменту підписання акту прийому-передачі предмета лізингу. Акт прийому-передачі предмету лізинг був підписаний сторонами 26.12.2013р.
Відповідно до п. 2.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу всі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем по факсу та/або на e-mail Лізингоодержувача. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу і винагороду (комісію) Лізингодавця за наданий в лізинг Предмет лізингу.
За умовами п. 2.2 Загальних умов Договору фінансового лізингу загальна сума лізингових платежів на дату укладання Договору визначається п. 8.1 Договору і може змінюватися відповідно до умов цього Договору. Порядок, розмір та терміни оплати Лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюються в Графіку платежів (додаток №1 до Договору).
Додатковими угодами №1 від 19.12.2013р., №2 від 26.12.2013р., №3 від 22.07.2014р. до Договору №2249/11/13-В фінансового лізингу встановлений графік внесення лізингових платежів.
Пунктом 8.4 Договору сторони передбачили, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6 Загальних умов Договору.
Положеннями п. 8.5 Договору сторони встановили, що офіційний курс гривні до долару США на дату укладення Договору становить - 7,993.
Відповідно до п. 2.6 Загальних умов Договору у разі вказівки у п. 8.5 Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Сторони погоджуються, що лізингові платежів, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ, розміщеними на сайті: http://bank.gov.ua/control/uk/index) за формулою.
За матеріалами справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання: а саме придбав предмет лізингу та передав його у користування відповідачу за актом прийому - передачі від 26.12.2013р., однак відповідач, починаючи з червня 2014р. припинив сплату лізингових платежів.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 1 596 096,32 підлягає задоволенню.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з викладеного, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" є обґрунтованим, підтверджений матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Розглянувши зустрічні позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" про визнання договору недійсним суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1,4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).
За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Дана позиція також викладена ВАСУ у Роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99р.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст.33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Як вбачається з зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_2 просить визнати недійсним Договір фінансового лізингу від 25.11.2013р. за №2249/11/13-В з підстав того, що по перше ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" не мало право на його укладання оскільки не набуло статуту фінансової установи та не отримало ліцензію для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, а по друге спірний Договір фінансового лізингу не відповідав вимогам закону з моменту укладення, оскільки не був нотаріально посвідчений.
Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору, з огляду на наступне:
По перше, що стосується твердження позивача за зустрічним позовом, щодо неможливості ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" укладати відповідні договори з огляду на відсутність у останнього статуту фінансової установи та ліцензії вони є необґрунтованими.
Згідно ч.4 ст. 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Отже, правомірність укладання ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" Договору фінансового лізину, підтверджується спеціальними нормами регулятора, що передбачають можливість здійснення юридичними особами такої діяльності без отримання статуту фінансової установи та ліцензії.
Лізингова компанія - не фінансова установа - юридична особа, суб'єкт господарювання який за своїм правовим статусом не є фінансовою установою, але має право надавати послуги фінансового лізингу та знаходиться на обліку в Національній компанії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Судом встановлено, що ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" як лізингова компанія зареєстрована як юридична особа, взята на облік в Національній компанії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, як юридична особа що має право надавати послуги з фінансового лізингу, що підтверджується Довідками про взяття на облік юридичної особи (копії яких міститься в матеріалах справи).
Більш того, в судовому засідання 19.09.2016р. представник ФОП ОСОБА_2 визнав що хоч ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" і ні є фінансовою установою, проте має право надавати послуги з фінансового лізингу.
По друге, щодо відсутності нотаріального посвідчення Договору, зазначені доводи суд вважає безпідставними.
Так, статтею 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Частинами 2, 3 ст. 806 Цивільного кодексу України встановлено, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст.. 799 Цивільного кодексу України Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Позивач за зустрічним позовом є фізичною-особою підприємцем, що за своїм статусом прирівнюється до юридичної особи, оскільки є суб'єктом господарювання. Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на здійснення підприємницької діяльності.
Частиною 1 ст. 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадяни визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи.
Відповідно до частини 1,2 ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Статтею 51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
З приписів норм ст.ст. 50, 51 Цивільного кодексу України вбачається, що фізична особа - підприємець має інший статус ніж фізична особа, тому Договір фінансового лізину, який укладений між сторонами по справі, не потребує нотаріального посвідчення, оскільки у ст. 799 Цивільного кодексу України йдеться саме про договір, що укладається фізичними особами.
Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 14.09.2006р. по справі №41/102 та від 13.01.2014р. по справі №5006/7/155/2012.
На думку суду, положення ч. 2. ст.. 799 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до відповідних договорів, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в даному випадку є тотожними. До договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦКУ та ГКУ не вимагають нотаріального посвідчення.
Отже, оскільки Договір фінансового лізингу від 25.11.2013р. за №2249/11/13-В був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, тобто сторони є суб'єктами господарювання, а відносини між ними є господарськими правовідносинами то посвідчення договору не є обов'язковим.
Крім того, суд зазначає, що спірний Договір фінансового лізингу був укладений 23.11.2013р. відповідач майже рік здійснював оплату по лізинговим платежам та питання щодо його недійсності не ставив. Лише після виникнення у нього заборгованості із сплати лізингових платежів, що стало підставою для звернення ТОВ "Український лізинговий фонд" з відповідним позов до суду, відповідач поставив питання щодо його недійсності. Зазначені дії відповідача, на думку суду направлені в перш за все на ухилення та уникнення від відповідальності за неналежне виконання ним умов Договору фінансового лізингу.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Враховуючі наявні матеріали справи, пояснення учасників судового процесу, суд прийшов до висновку, про відмову у задоволені позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з огляду на їх необґрунтованість та невідповідність нормам чинного законодавства.
Відповідно до ст.44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача у справі.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" задовольнити.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65029, АДРЕСА_1, код НОМЕР_3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 35-А, оф.301, код ЄДРПОУ 37859096) заборгованості за сплати лізингових платежів в розмірі 1 596 096 (один мільйон п'ятсот дев'яносто шість тисяч дев'яносто шість)грн. 32 коп. та 23 941 (двадцять три тисячі дев'ятсот сорок дну)грн.. 44 коп. судового збору.
3. В задоволені зустрічного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 26 вересня 2016 р.
Головуючий - С.В. Літвінов
Суддя Ю.О. Зайцев
Суддя Ю.А. Шаратов
Суддя С.В. Літвінов