19.09.2016 Справа № 907/454/16
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин-Еталон", Берегівський район, с. Мужієво
До відповідача: Берегівської районної державної адміністрації, м.Берегово
За участі 3-ї особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Квадро", Берегівський район, с.Бадалово
Про внесення змін до договору оренди землі
Головуючий суддя Йосипчук О.С.
За участю представників:
від позивача: представник не з'явився
від відповідача: представник не з'явився
від третьої особи: представник не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача замінити орендаря за Договором оренди земельної ділянки (запис від 24.07.2006р. №2120486400-04060701100001), який укладено із ТОВ "Квадро" та ТОВ "Карпат-Вин-Еталон" та внести відповідні зміни у вказаний договір.
Обгрунтовуючи означені вимоги, позивач покликається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2008р. до нього перейшло право власності на багаторічні насадження виноградників, що розташовані на земельній ділянці, яка, орендується попереднім власником цих багаторічних насаджень, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 24.07.2006р. (запис від 24.07.2006р. №2120486400-04060701100001). На думку позивача, набуття права власності на багаторічні насадження є правовою підставою для переведення на нього права на оренду земельної ділянки, що знаходиться під цими насадженнями відповідно до правил ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що багаторічні насадження не являються об'єктами нерухомості у розумінні ст.120 ЗК України, з огляду на позовні вимоги є необгрунтованими. Окремо, відповідач зазначив, що внаслідок зміни власника багаторічних насаджень, договір оренди землі від 24.07.2006р. підлягає достроковому припиненню (розірванню).
Сторони та учасники спору свої представників у засідання суду не направили.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін,
суд встановив:
У відповідності до договору оренди земельної ділянки від 24.07.2006р. (запис від 24.07.2006р. №2120486400-04060701100001), який укладено між Берегівською районною адміністрацією, як орендодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Квадро", як орендарем, на підставі Розпорядження Берегівської районної державної адміністрації №325 від 24.06.2003р. орендодавець передав орендарю у строкове платне користування земельні ділянки площею 29,3681 Га (кадастрові номери 2120486400:01:001:0001; 2120486400:01:001:0002; 2120486400:01:001:003) на строк 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - закладка молодих виноградників. Означений договір оренди було зареєстровано в Берегівському реєстраційному відділенні земельних ресурсів за номером 2120486400-04060701100001. Земельна ділянка, що складає предмет наведеного договору оренди фактично була передана орендарю 24.07.2006р. згідно акту приймання-передачі, копія якого знаходиться у матеріалах справи.
Таким чином, ТОВ "Квадро" фактично приступив до використання землі, як титульний орендар, відповідно до Робочого проекту створення виноградників в с.Мужієво, Берегівського району, складеного Ужгородським відділом комплексного проектування Українського державного інституту проектування садів та виноградників "Укрдіпросад".
Згідно Робочого проекту створення виноградників в с.Мужієво, Берегівського району, складеного Ужгородським відділом комплексного проектування Українського державного інституту проектування садів та виноградників "Укрдіпросад" площа виноградників сорту Трамінер (7,10Га), Фетяска біла (7,10Га), Іршаї Олівер (7,10Га), Рислінг рейнський (7,05Га), грунтові дороги (1,65Га) становить 30Га.
Наявність наведених вище виноградників підтверджено Актом інвентаризації виноградників, закладених 3 2000 року по 2013 року, затвердженого Управлінням агропромислового розвитку Берегівської райдержадміністрації 13.06.2013р.
Внаслідок вищеприведених обставин, ТОВ «Квадро» набуло права власності на згадані виноградники, зважаючи на положення ст.ст.179,181 ЦК України та зміст ст. 25 Закону України "Про оренду землі", де орендар має право зводити в установленому порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження за письмовою згодою орендодавця. При цьому, якщо в оренду передається земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою створення на ній багаторічних насаджень, то зміна цільового призначення не відбувається, проте має місце зміна угідь, внаслідок чого юридична доля багаторічних насаджень визначатиме юридичну долю земельної ділянки.
У послідуючому, на підставі договору купівлі-продажу №22/12/08 від 22.12.2008р. згадані виноградники від ТОВ "Квадро" перейшли у власність ТОВ "Котнар" (Акт приймання-передачі від 29.12.2008р.), а відтак, на підставі договору купівлі-продажу №8/12/09 від 08.12.2009р., - у власність ТОВ "Карпат-Вин-Еталон" (Позивач у справі), що підтверджується Актом приймання-передачі (додаток №3) від 08.12.2009р. та Актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) від 01.12.2011р.
Таким чином, позивач з 08.12.2009р. став власником виноградників, розташованих на земельній ділянці площею 30,0Га з яких площа виноградників сорту Трамінер - 7,10Га, Фетяска біла - 7,10Га, Іршаї Олівер - 7,10Га, Рислінг рейнський - 7,05Га, грунтові дороги - 1,65Га. При цьому, згідно п.1.4. договору купівлі-продажу№8/12/09 від 08.12.2009р. позивач - ТОВ "Карпат-Вин-Еталон", як покупець, зобов'язався належним чином оформити право власності або право користування на земельну ділянку під виноградниками.
На виконання умов договору купівлі-продажу №8/12/09 від 08.12.2009р. та з огляду на те, що саме він є фактичним користувачем спірної землі позивач, Листом №12 від 25.07.2016р. звернувся до Берегівської районної державної адміністрації із заявою про переукладання спірного договору оренди земельної ділянки від 24.07.2006р. (реєстровий номер 2120486400-04060701100001) до якої додав два примірники додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 24.07.2006р. (реєстровий номер 2120486400-04060701100001) з проханням їх погодити а один, погоджений, примірник - повернути. Згідно змісту проекту додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 24.07.2006р. (реєстровий номер 2120486400-04060701100001), заявник просить змінити п.1спірного договору, виклавши його в такій редакції: "Сторони домовились замінити орендаря земельної ділянки за договором з ТОВ "Квадро" на ТОВ "Карпат-Вин-Еталон" у зв'язку з чим преамбулу договору викласти у такій редакції: "Берегівська районна державна адміністрація, надалі іменований(а) - "Орендодавець", з одного боку, та товариство з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин-Еталон", надалі іменований "Орендар" з другого боку уклали цей договір про нижченаведене:", а п.2 Розділ договору "Реквізити сторін" викласти у такій редакції:
"Орендовадець: Берегівська державна адміністрація, Адреса:90202, Закарпатська область, м.Берегово, вул.Мукачівська, 6. Орендар:Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин-Еталон", адреса:90260, Закарпатська область, Берегівський район, вул.Ракоці Ференца II, буд.233 код ЄДРПОУ - 32953746".
Відповідач наведене вище звернення позивача залишив без відповіді, додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 24.07.2006р. (реєстровий номер 2120486400-04060701100001) не погодив внаслідок чого виник спір, який і підлягає розгляду у судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як вбачається із матеріалів справи, у спірній ситуації між сторонами спору виникли фактичні взаємовідносини оренди землі, які підлягають унормуванню та вирішенню з огляду на наведені вище обставини. За таких обставин, взаємовідносини між сторонами спору є відносинами, пов'язаними із орендою землі, що контролюється уповноваженим органом та власником багаторічних насаджень, які на цій землі проростають і регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України "Про оренду землі"). При цьому провідними є положення Цивільного кодексу України у тих випадках, коли деякі відносини по оренді землі не врегульовані взагалі чи недостатньо повно врегульовані (ст. 9 Цивільного кодексу України).
З огляду на суть позовної вимоги слід зауважити, що за загальним правилом, орендні зобов'язання виникають саме на підставі договору. І, саме договір оренди надає право орендарю володіти і користуватися майном.
Договір оренди землі є двостороннє зобов'язуючим, коли кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, які тривають у час дії договору.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною 1 статті 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статей 651, 652 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Статтею 654 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. За приписами статей 126, 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, оренда землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
З сукупного аналізу змісту ст. 120 Земельного кодексу України та ст.ст. 377, 415 Цивільного кодексу України, вбачається, що особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). Крім того, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташована на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю, або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Таким чином, зміст наведених вище норм права зводиться до того, що, внаслідок зміни власника нерухомості, мова йде не про припинення договору оренди, а про перехід цього права. Перехід права може відбуватися виключно за наявності такого права: право виникає після реєстрації договору оренди і припиняється із припиненням договору. Тому не може йти мова про припинення договору в розумінні припинення права оренди і надання земельної ділянки новому орендарю (виникнення нового права оренди).
Тобто, у спірній ситуації, факт переходу права на нерухоме майно, як юридичний факт, призвів до переходу існуючого права оренди від ТОВ "Квадро", як попереднього орендаря, до ТОВ "Карпат-Вин-Еталон", як наступного орендаря, при збереженні чинним договору оренди. За обставин, визначених ст.120 Земельного кодексу України, відбувається перехід права оренди із заміною сторони в чинному договорі оренди.
Аналіз наведених вище норм права призводить до висновку про те, що припинення договору оренди має місце тільки відносно попереднього орендаря а не припинення самого договору оренди. Сама термінологія (семантика) ст. 7 Закону України "Про оренду землі" є аналогічною нормам Цивільного кодексу України, які врегульовують заміну боржника, кредитора в зобов'язанні.
Власне, сам термін "попередній орендар" передбачає наявність нового орендаря в чинному договорі оренди. При відчуженні нерухомого майна попередній орендар (продавець нерухомості) вибуває із зобов'язань, оскільки для нього є договір припиненим а новий орендар (покупець нерухомості) займає його місце в договірних зобов'язаннях. Тому, договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості є підставою для укладання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки і внесення до нього змін. На думку суду законодавець передбачив, якщо до нового власника переходить право оренди на тих же умовах, в тому ж обсязі, то необхідність проходити довгу процедуру припинення договору, набуття ділянки в оренду відсутня. Для орендодавця розірвання договору і надання її в оренду новому орендарю означає втрату орендної плати за земельну ділянку в період оформлення договору, а для орендаря неможливість належним чином приступати до використання як ділянки так і об'єкту нерухомості, що перебуває у його власності. Тому заміна сторони в договорі оренди є результатом збалансованості прав та охоронюваних законом інтересів обох сторін спору.
Положеннями статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, зміненій Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 05.11.2009 року) унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Отже, наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами. Варто наголосити, що ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов'язанні.
Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).
Друге речення ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у чинній редакції передбачає виняток із загального правила, передбаченого ст. 125 Земельного кодексу України про виникнення права власності з моменту "державної реєстрації права". Тобто в усіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає в набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти. Подальша "реєстрація земельної ділянки" (ст. 202 Земельного кодексу України) та права на земельну ділянку (Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") повинні бути здійснені з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного відчуження земельної ділянки за договором.
Із урахуванням викладеного, суд вважає неспроможними і помилковими заперечення відповідача щодо припинення спірного договору оренди землі, позаяк положення статті 141 Земельного кодексу України у якій: по-перше, йдеться про підстави припинення права користування земельною ділянкою, а не про підстави розірвання договору оренди земельної ділянки; по-друге, норми вищенаведеного законодавства передбачають припинення договору оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований набутий житловий будинок, будівля або споруда; втретє, положення частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі" мають застосовуватись з урахуванням положень вищенаведеного законодавства щодо припинення договору оренди в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, оскільки в разі припинення договору в повному обсязі неможливим стає перехід до нового власника нерухомості права користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, ще і тому що в законодавстві йдеться саме про перехід права, а не про його виникнення.
Із урахуванням викладеного, при розгляду спору не було використано практику постанови Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі 3-15гс13, оскільки застосовані норми права, які діяли станом до моменту виникнення правовідносин, а саме станом на 2008 рік, тобто до 01.01.2010, коли набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 05.11.2009 року N 1702-VI.
Досліджуючи майнову підставу для застосування ст.120 ЦК України, судом піддано аналізу виноградники на предмет визначення їх як виявлення ознак нерухомого майна
У відповідності до п. 4 ст. 1 Закону України від 16 липня 2005 р. № 2662-IV "Про виноград та виноградне вино", під виноградниками слід розуміти промислові насадження винограду для виноробства на площі понад 0,5 гектара, а самі виноградники відносяться до багаторічних сільськогосподарських насаджень, відповідно до ГОСТу 26640-85 "Землі. Терміни та визначення" затвердженого Постановою Державним комітетом зі стандартів від 28.10.85р. №3453.
Окрім того, відповідно до Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Головного управління Державного казначейства України від 10 грудня 1999 р. № 114, багаторічні насадження розглядаються як основні засоби виробництва поряд із земельними ділянками, які обліковуються на окремих субрахунках (101 "Земельні ділянки"; 108 "Багаторічні насадження"). За цим нормативним актом до багаторічних насаджень слід відносити: штучні багаторічні насадження незалежно від їх віку; плодово-ягідні насадження всіх видів (дерева та кущі), озеленювальні та декоративні насадження на вулицях, площах, в парках, садах, скверах, на території установ, у дворах житлових будинків, живі огорожі, снігозахисні та полезахисні смуги, насадження для укріплення пісків і берегів річок, яро-балочні насадження та ін.; штучні насадження ботанічних садів та інших науково-дослідних установ і учбових закладів для наукових цілей та інші штучні багаторічні насадження. Спільним наказом Головного управління державного казначейства України і Державного комітету статистики України від 2 грудня 1997 р. № 125/70 затверджено окрему Типову форму № ОЗ-8 обліку основних засобів в бюджетних установах для тварин і багаторічних насаджень. Таким чином, виноградники, як насадження, розглядаються як окремі багаторічні рослини.
Відповідно до ст. 181 ЦК України та ст. 2 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" до нерухомих речей (майна) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.
Отже, в цій нормі законодавець встановлює природний та технічний (зв'язок із землею, що зумовлює функціональне призначення і застосування речі) критерії віднесення речей до нерухомих.
За ч. 1 ст. 181 ЦК України законодавцем, крім технічного та природного, визначено додатковий юридичний критерій віднесення майна до нерухомості - це державна реєстрація. За названими критеріями промислові виноградні насадження як багаторічні рослини цілком підпадають під визначення нерухомого майна.
Означений вище висновок витікає з того, що виноградні кущі, які у своїй сукупності створюють виноградні насадження, кількість і якість яких визначено у проекті на створення виноградних насаджень, котрий затверджується Міністерством аграрної політики та продовольства України (ч. 3 ст. 2 Закону України «Про виноград та виноградне вино», вказує на юридичну неможливість їх переміщення без знецінення. Окрім того, ч. 1 ст.2 Закону України "Про виноград та виноградне вино" вказує на обов'язковість реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політику в сфері сільського господарства, виноградних насаджень технічних та столових сортів у господарствах усіх форм власності.
При переході права на об'єкт за ч. 2 ст. 187 ЦК України, яка має імперативний характер, його складові частини не підлягають відокремленню. Це слугує гарантією охорони прав нового набувача єдиної речі у разі, якщо після укладення договору на її придбання буде встановлено, що така річ не збігається з предметом укладеного правочину через відокремлення від неї хоча б однієї складової частини.
Із урахуванням викладеного, спірні виноградники є специфічним, але майном - об'єктом права власності.
Аналізуючи правову природу співвідношення земельної ділянки та насаджень, що на ній розміщені, слід зважити на те, що у ст. 179, ч. 2 ст. 183 та ст. 187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Так, як насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що ростуть на ній, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі (у випадку відокремлення - буде втрата насаджень). З аналізу вищевикладених положень, вбачається принцип: долі нерухомості слідує доля землі, тобто багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об'єкт відносин права власності на земельну ділянку, оскільки, насадження та земельна ділянка під ними є одним цілим об'єктом - земельною ділянкою, яка у відповідності до вищезазначених нормативно-правових актів має назву - багаторічні насадження.
Зазначене спростовує твердження відповідача про неможливість застосування у спірній ситуації положень ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України.
У відповідності до Стратегії сталого розвитку "Україна-2020", яка схвалена Указом Президента України від 12 січня 2015 року №5/2015, середньостроковою метою дальших реформ у цій сфері є створення сприятливого середовища для ведення бізнесу, розвитку малого і середнього підприємництва, залучення інвестицій, спрощення міжнародної торгівлі та підвищення ефективності ринку праці. Згідно з цією програмою, необхідно скоротити кількість документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності та видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, скасувати регуляторні акти, які ускладнюють ведення підприємницької діяльності, скоротити кількість органів державного нагляду (контролю), забезпечити надання послуг для громадян та бізнесу в електронному вигляді.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Таким чином, кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, передбаченими Конвенцією, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, суд зазначає, що згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. При цьому, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява N 29979/04)).
Також, при вирішенні спору було прийнято до уваги правові позиції, що містяться у Постанові Вищого господарського суду від 19.01.2016р. №910/15520/16.
Розглядаючи спір по суті заявлених позивачем вимог, судом, враховуючи принцип збалансованості прав і охоронюваних законом інтересів обох учасників спору та наслідків вирішення цього спору, досліджено зміст істотних умов спірного договору та зроблено висновок про наступне.
Як визначено статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, окрім іншого, об'єкт оренди із зазначенням кадастрового номеру земельної ділянки та орендна плата. Земельна ділянка згідно зі ст. 791 Господарського процесуального кодексу України вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Кадастровий номер - це унікальний (не повторюється на всій території України) номер, який присвоюється при формуванні земельної ділянки і зберігається за нею на весь час її існування (Методичні вказівки Держкомзему від 26.01.98 №1). За приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. За приписами статей 13, 15 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років. Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Отже, чинним законодавством, як і умовами договору, передбачена можливість зміни умов договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом, а оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати визначена підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. Таким чином, у разі необхідності, усі інші умови договору також можуть бути переглянутими його контрагентами або шляхом домовленостей, або у судовому порядку безперешкодно.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, суд зважив на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п.145 Рішення від 15.11.1996р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачає Конвенція, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі країни. Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання бажаного результату.
У відповідності до ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив:
1. Позов задоволити.
2. Замінити орендаря за Договором оренди земельної ділянки (запис від 24.07.2006р. №2120486400-04060701100001), який укладено із ТОВ "Квадро" та ТОВ "Карпат-Вин-Еталон" та внести зміни у наступній редакції:
- п.1 Договору оренди земельної ділянки (запис від 24.07.2006р. №2120486400-04060701100001), викласти його в такій редакції: "Сторони домовились замінити орендаря земельної ділянки за договором з ТОВ "Квадро" на ТОВ "Карпат-Вин-Еталон" у зв'язку з чим преамбулу договору викласти у такій редакції: "Берегівська районна державна адміністрація, надалі іменований(а) - "Орендодавець", з одного боку, та товариство з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин-Еталон", надалі іменований "Орендар" з другого боку уклали цей договір про нижченаведене:";
- п.2 Договору оренди земельної ділянки (запис від 24.07.2006р. №2120486400-04060701100001) Розділ "Реквізити сторін" викласти у такій редакції:
"Орендовадець: Берегівська державна адміністрація, Адреса:90202, Закарпатська область, м.Берегово, вул.Мукачівська, 6. Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин-Еталон", адреса: 90260, Закарпатська область, Берегівський район, вул.Ракоці Ференца II, буд.233 код ЄДРПОУ - 32953746".
3. Стягнути з Берегівської районної державної адміністрації (м.Берегово, вул.Мукачівська, 6, код 04053708) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин-Еталон" (Закарпатська область, Берегівський район, вул.Ракоці Ференца II, буд. 233, код ЄДРПОУ - 32953746) суму 1378 грн. витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 26.09.2016 року.
Суддя Йосипчук О.С.