ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.09.2016Справа №910/15193/16
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»
про стягнення 438 413,16 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача Брисова О.В. - по дов. № б/н від 19.09.2016
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення 438 413,16 грн., з яких: 225 206,96 грн. основного боргу, 100 547,19 грн. пені, 193 144,79 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 9 514,22 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останніх зобов'язань згідно договору на розрахунково-касове обслуговування № 2/132876 від 16.04.2009 та договору на відкриття карткового рахунку, надання і використання корпоративної платіжної картки Visa Business Electron № 1775 від 16.04.2009.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 порушено провадження у справі № 910/15193/16 та призначено справу до розгляду на 22.09.2016.
Позивач в судове засідання 22.09.2016 не з'явився.
Представником позивача 20.09.2016 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що представник ОСОБА_3 буде перебувати у відряджені у м. Ужгород.
Розглянувши подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи суд відзначає наступне
У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
З доданої до клопотання позивача довіреності від 18.11.2015 вбачається, що вона видана на представництво інтересів позивача, окрім ОСОБА_3 ще чотирьом особам (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7)
Позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт неможливості направити іншого представника у судове засідання.
Доказів того, що позивач, який в силу ст. 28 Господарського процесуального кодексу України може вести свої справи в господарському суді особисто, не в змозі прийняти участь в судовому засіданні не подано.
З огляду на викладене, клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.
Відповідач у поданому 21.09.2016 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що постановою Національного банку України № 898 від 17.12.2015 банківську ліцензію відкликано та банк вирішено ліквідувати. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 230 від 18.12.2015 розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та під час ліквідації банку задоволення вимог кредиторів окремо від ліквідаційної процедури не допускається. Більше того, позивач скористався наданим йому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правом та подав уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кредиторську вимогу за договорами № 2/132876 від 16.04.2009 та № 1775 від 16.04.2009 на загальну суму 225 206,96 грн. Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних № 488 від 07.04.2016 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та кредит», до якого включено вимоги позивача на суму 225 206,96 грн. до сьомої черги вимог кредиторів. Зазначає, що у відповідності до ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), не застосовується індекс інфляції.
Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника позивача.
В судовому засіданні 22.09.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
16.04.2009 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення № 2 Філії «Центральне РУ» (банк) було укладено договір на розрахунково-касове обслуговування № 2/132876 (далі - договір № 2/132876).
Відповідно до п. 1.1. договору № 2/132876 банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті (далі - рахунок) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором.
Також 16.04.2009 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення № 2 Філії «Центральне РУ» (банк) було укладено договір про відкриття карткового рахунку, надання і використання корпоративної платіжної картки Visa Business Electron № 1775 (далі - договір № 1775).
Відповідно до п. 1.1 договору № 1775 банк відкриває клієнту картковий рахунок, відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003 і надає клієнту (його довіреній особі) міжнародну платіжну картку (у гривнях або доларах США) відповідно до заяви-анкети клієнта, у якій визначається тип (вид) платіжної картки, а також здійснює всі операції по картрахунку, здійснені з використанням платіжної Картки (її реквізитів), відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ, Правил платіжних систем VISA Incorporated, що не суперечать нормативно-правовим актам НБУ і чинному законодавству України, цього договору.
Спір виник внаслідок того, що позивач здійснював спроби перевести кошти та будь-які перекази позивача відповідачем взагалі не було проведено, у зв'язку з чим позивач вимагає повернення суми залишку коштів на рахунку та нарахованих пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з п. 7.1.2 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з п.п. 3.3.2, 3.3.3 договору № 2/132876 банк зобов'язався вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків законодавством України та банківськими правилами. Здійснювати розрахункове-касове обслуговування рахунку у визначений час з 9-00 до 15-00 крім суботи, неділі та святкових днів.
Відповідно до довідки № 47/222-70-21/487 від 15.04.2016 залишок коштів на рахунках клієнта станом на 11.10.2015 становить 225 206,96 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 зазначеного Закону).
Як свідчать матеріали справи позивач 15.02.2015, 26.02.2015, 03.04.2015, 06.05.2015, 15.06.2015, 01.09.2015 звертався до банку про виконання розрахункових операцій, у виконанні яких банком було відмовлено.
На підставі постанови Правління Національного банку України № 612 від 17.09.2015 «Про віднесення Публічного Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 171 від 17.09.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 898 від 17.12.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 230 від 18.12.2015 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Тобто, станом на момент звернення позивача з позовом до суду розпочато ліквідацію відповідача.
За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом (ст. 321 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 статті 1066 Цивільного кодексу України банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Судом враховано, що всупереч вказаної норми банк не зміг забезпечити право позивача на безперешкодне розпорядження його коштами, що знаходяться на його рахунках, відкритих в банку на підставі договору.
Відповідно до ч. 1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Тому, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до п. 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, згідно з п. 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».
А тому, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Разом із цим, вказаний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з п. 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Отже, враховуючи вищезазначене, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.
Тому, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.
Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Матеріали справи свідчать, що позивач скористався наданим йому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правом та подав уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кредиторську вимогу за договорами № 2/132876 від 16.04.2009 та № 1775 від 16.04.2009 та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних № 488 від 07.04.2016 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та кредит», до якого включено вимоги позивача на суму 225 206,96 грн. до сьомої черги вимог кредиторів.
Тому, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 26.09.2016.
СуддяВ.В.Сівакова