20 вересня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 25.12.2015 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді строк 4 місяців арешту,
Вказаним вироком суду ОСОБА_6 визнано винним в тому, що він 29 квітня 2015 року приблизно о 13-ій годині 30 хвилин, проходячи повз будинок АДРЕСА_3 , піднявся на п'ятий поверх, де звернув увагу на відчинені двері, що вели до загального коридору квартир. Зайшовши до зазначеного коридору, ОСОБА_6 поблизу квартири АДРЕСА_4 помітив дитячий велосипед марки «Комета», який вирішив викрасти. Реалізуючи свій умисел на таємне викрадення чужого майна, з метою власного збагачення, скориставшись тим, що за ним ніхто не спостерігає, ОСОБА_6 таємно викрав належний ОСОБА_7 велосипед марки «Комета», вартістю 1000 грн. Після вчиненого ОСОБА_6 разом з викраденим майном з місця злочину втік, розпорядившись викраденим на власний розсуд. Своїми діями ОСОБА_6 спричинив ОСОБА_7 шкоду на суму 1000 грн.
Потерпілий ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості. Так, суд першої інстанції неправильно кваліфікував викрадення майна, а саме не взяв до уваги, що двері були зламані, тобто факт проникнення у приміщення. Крім того суд не взяв до уваги, що правопорушення вчинено групою осіб, що підтверджується відеозаписом, а також не врахував, що ОСОБА_6 раніше судимий вироком Подільського районного суду м. Києва від 12.11.2015 року. Крім того, ухвалюючи вирок по справі, суд не врахував особу винного, який не працює близько 10 років, після скоєння злочину продовжує свою злочинну діяльність, систематично викрадаючи з коридорів житлових будинків різне майно, завдані збитки не відшкодував.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників апеляційного розгляду, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, обговоривши і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Розглядаючи провадження відносно ОСОБА_6 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 , суд першої інстанції обґрунтував його доказами, які були досліджені в ході судового розгляду та відповідають вимогам належності та допустимості.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення ґрунтуються на даних, що містяться у показаннях обвинуваченого, потерпілого, протоколі огляду місця події з фототаблицею від 29.04.2015 року, протоколі огляду відеозапису з фототаблицею від 11.06.2015 року, протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від11.06.2015 року, протоколі огляду від 24.06.2015 року.
Наведені докази у своїй сукупності є взаємопов'язаними, узгоджуються між собою та вказують наявність вини ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), тобто у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не вправі перекваліфіковувати дії обвинуваченого на більш тяжку статтю або збільшувати обсяг обвинувачення, отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про необхідність додаткової кваліфікації дій ОСОБА_6 , як вчинених з проникненням у житло та за попередньою змовою групою осіб, та перекваліфікацію інкримінованого йому злочину з ч. 1 ст. 185 КК України на ч. 3 ст. 185 КК України є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, яке відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, та яке є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу ОСОБА_6 , який на момент вчинення злочину був несудимий, офіційно не працює, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, знаходиться під диспансерно-динамічним наглядом з діагнозом розлади психіки і поведінки внаслідок вживання стимуляторів, має двох малолітніх дітей, відсутності у справі обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, суд першої інстанції правильно визначив вид та розмір покарання в межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України, а також правильно визначив, що вирок Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки зі звільненням з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, необхідно виконувати самостійно.
При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно не визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, щире каяття ОСОБА_6 .
Таким чином, судом першої інстанції при винесенні вироку дотримано вимог ст.ст. 50, 65 КК України, призначено покарання, що відповідає особі засудженого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для скасування вироку та призначення ОСОБА_6 більш суворого покарання відсутні.
Керуючись ст.ст.404, 405 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 25.12.2015 року щодо ОСОБА_6 без змін.
Ухвала Апеляційного суду міста Києва може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3