03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
21 вересня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.
при секретарі: Юрченко А.С.
за участю: позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
представник відповідача ОСОБА_5
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Людмила Леонідівна про визнання договору дарування недійсним, поділ майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 26 червня 2007 року з відповідачем було зареєстровано шлюб. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та на теперішній час вартість спірної квартири становить 1 300 000 гривень. Просила суд визнати за позивачем право власності на '/г частину квартири АДРЕСА_1, та вселити позивача в спірну квартиру.
Справа №755/12626/15-ц
№ апеляційногопровадження:22-ц-796/10471/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
Під час судового розгляду позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила визнати недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_9; визнати об'єктом, спільної сумісної власності подружжя квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, придбану сторонами на підставі договору купівл і- продажу квартири від 14 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О., визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, придбану сторонами на підставі договору купівлі- продажу квартири від 14 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виковим В.О.,
визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, придбану сторонами на підставі договору купівлі- продажу квартири від 14 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виковим В.О.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко ЛюдмилаЛеонідівна про визнання договору дарування недійсним, поділ майна подружжя задоволено.
Визнано договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 10 квітня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Людмилою Леонідівною, реєстр № 1137 недійсним.
Визнано спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_4 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Не погодившись із рішенням суду, відповідачем ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5, підтримали доводи апеляційної скарги.
Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3, проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не відповідає в повній мірі вказаним вимогам процесуального закону.
Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, сторони зареєстрували шлюб 26 червня 2007 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 758 (а.с. 9).
14 січня 2009 року між ОСОБА_12, ОСОБА_13. ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 41 (а.с. 120).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, рішення набрало законної сили (а.с.57, 166).
10 квітня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_9 уклали договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1137 (а.с. 116-118,119).
Нормами ст. 203 передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені законом.
Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Як убачається з матеріалів справи та не заперечувала в судовому засіданні позивач ОСОБА_2, 17 серпня 2009 року, 17 серпня 2010 року, 03 листопада 2011 року, нею складено нотаріально посвідчені заяви, за змістом яких спірна квартира є особистою власністю чоловіка - відповідача по справі ОСОБА_4 та за його власні кошти, що були набуті ним до шлюбних відносин (а.с. 59, 61 ).
14 січня 2009 року та 28 лютого 2008 року позивачем власноручно написані розписки аналогічного змісту (а.с. 62. 63).
03 листопада 2011 року нотаріально посвідчена заява позивача, в якій повідомлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, оскільки набувалася за кошти, які належали йому особисто та не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (а.с. 126).
Суд першої інстанції визнаючи спільним майном квартиру АДРЕСА_1, не надав належної оцінки заявам позивача ОСОБА_2, щодо належності коштів відповідачу, за котрі було придбано квартиру та дійшов помилкового висновку про визнання спільним майном вказану квартиру, оскільки спірна квартира була придбана за особисті кошти відповідача ОСОБА_4, про що неодноразово в своїх розписках та нотаріально посвідчених заявах неодноразово протягом тривалого часу зазначала позивач ОСОБА_2
Відповідно до ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Виходячи з того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти відповідача ОСОБА_4, то при укладенні договору дарування квартири, згода другого подружжя, а саме ОСОБА_2 не потребувалася.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення в про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 324, 325ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Людмила Леонідівна про визнання договору дарування недійсним, поділ майна подружжя відмовити.
Рішеннянабирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Суддя-доповідач:
Судді: