Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
22 вересня 2016 р. № 820/3478/16
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Зінченка А.В.,
при секретарі - Абоян І.І.
за участі представників сторін:
позивача - Бикова П.В.
відповідача - Шамілової Л.Ш.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства спеціалізованого будівельно-монтажного управління «Тунельбуд» до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач, приватне акціонерне товариство спеціалізованого будівельно-монтажного управління «Тунельбуд», звернувся до суду з позовом до Київської об'єднаної державної податкової міста Харкова Головного Управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000551402 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 670257,00 (у т.ч. числі за основним платежем - 446838,0 грн., за штрафними санкціями - 223419,00 грн.); №0000541402 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2015 року у сумі 228939,00 грн.
Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення є неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесені податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.
Приватне акціонерне товариство спеціалізованого будівельно-монтажного управління «Тунельбуд» 21.12.1993 р. взято на податковий облік за №60 і станом на даний час перебуває на обліку в Київській об'єднаній державній податковій міста Харкова Головного Управління ДФС у Харківській області.
Судом встановлено, що На підставі наказу від 11.05.2016 року №221 Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківський області та направлення від 16.05.2016 №259 виданого Київського ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківський області мною, начальником відділу перевірок ризикових платників управління аудиту Київської ОДГЇЇ м. Харкова ГУ • .ДФС у Харківський області Клочаном Р.І., на підставі п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову, виїзну перевірку ПРАТ СБМУ «ТУНЕЛЬБУД», код за ЄДРПОУ 01264669 з питань дотримання вимог податкового Законодавства в частині формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ», код ЄДРПОУ 39701795 за період 01,07.2015р. по 30.08.2015р.
За результатами перевірки складено акт №1388/20-31-14-02-07/01264669 від 31.05.2016 року, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.2 п.198.3, н.198.6 ст.198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України , в результаті чого зменшено сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 228939 грн. у тому числі по періодам: за серпень 2015 року в сумі 228939 грн. та донараховано податок на додану вартість до сплати всього у сумі 446838,0 грн. у тому числі за серпень 2015 року в сумі 446838,0грн.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ були винесені податкові повідомлення - рішення №0000551402 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 670257,00 (у т.ч. числі за основним платежем - 446838,0 грн., за штрафними санкціями - 223419,00 грн.); №0000541402 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2015 року у сумі 228939,00 грн.
Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень - рішень послугувало твердження фахівців ДПІ про те, що при здійсненні господарських операцій між позивачем та ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ» у період 01.07.2015 р. по 30.08.2015 року фактично була відсутня реальність проведення господарських операцій (відповідно і виникнення об'єкту оподаткування).
Матеріалами справи підтверджено, що дійсно, відповідно до умов субпідрядного договору № 02/07-М від 02.07.2015 р. Позивач доручив ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ» виконати та здати йому у встановлений договором строк - 31.12.2015 р., роботи на об'єкті «Будівництво ділянки третьої лінії Харківського метрополітену від станції «Наукова» до станції «Проспект Перемоги» (дільниця що будується від станції «Олексіївська» до станції «Проспект Перемоги».
Виконання робіт підтверджується актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 р. від 27.07.2015 р., який оформлений належним чином та підписаний сторонами відповідно до умов договору.
Оплата за виконані роботи здійснювалась відповідно до умов договору на розрахунковий рахунок ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ» на загальну суму 400000,00 грн., про що свідчить відповідне платіжне доручення № 1001 від 27.07.2015 р.
Відповідно до умов договору купівлі-продажу № 14/07-П (поставки) від 14.07.2015 р. (надалі - Договір) Позивач придбав у ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ» будівельні матеріали (надалі - Товар).
Відповідно до п. 2.1 Договору, ціна Товару визначається відповідно до виставлених рахунків, на відповідну заявкою покупця партію товару.
Згідно з п. 4.1 Договору, вартість поставленого Товару сплачується відповідно до виставленої рахунок-фактури на розрахунковий рахунок продавця.
Поставка Товару та його отримання підтверджується належним чином виданими видатковими накладними.
Оплата за Товар здійснювалась відповідно до умов договору на розрахунковий рахунок ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ», про що свідчать належним чином оформлені платіжні доручення.
Також, відповідно до умов субпідрядного договору № 01/06-с від 02.06.2015 р. (надалі - Договір) Позивач доручив ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ» виконати та здати йому у встановлений договором строк - 31.12.2015 р., роботи на об'єкті «Будівництво ділянки третьої лінії Харківського метрополітену від станції «Наукова» до станції «Проспект Перемоги» (дільниця що будується від станції «Олексіївська» до станції «Проспект Перемоги».
Виконання робіт підтверджується актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2015 р. від '30.06.2015 р., який оформлений належним чином та підписаний сторонами відповідно до умов договору.
Оплата за виконані роботи здійснювалась відповідно до умов договору на розрахунковий рахунок ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ», про що свідчать належним чином оформлені платіжні доручення.
Придбані у ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ» будівельні матеріали були використані Позивачем у власній господарській діяльності під час будівництва об'єкту - «Будівельно-монтажні роботи на дільниці від станції метро «Олексіївська» до станції метро «Проспект Перемоги» у рамках проекту: «Будівництво дільниці третьої лінії Харківського метрополітену від станції «Наукова» до станції «Проспект Перемоги», відповідно до укладеного 10.01.2014 р. генерального договору. Виконання робіт за цим договором підтверджується формами кб3, кб2в та 5а за серпень 2015 р., які підписано сторонами відповідно до умов генерального договору.
Виконані ТОВ «ОПТГРАНДТОРГ» роботи були здійснені у межах будівництва об'єкту - «Будівельно-монтажні роботи на дільниці від станції метро «Олексіївська» до станції метро «Проспект Перемоги» у рамках проекту: «Будівництво дільниці третьої лінії Харківського метрополітену від станції «Наукова» до станції «Проспект Перемоги», відповідно до укладеного 10.01.2014 р. генерального договору. Виконання робіт за цим договором підтверджується формами кбЗ, кб2в та 5а за серпень 2015 р., які підписано сторонами відповідно до умов генерального договору.
Суд зазначає, що про дослідженні наданих до справи матеріалів встановлено факт реальності здійснення господарських операцій , який підтверджується: видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно - транспортними накладними.
Відповідачем невірно застосовано п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, за яким об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізінгоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, /мобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).
Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.
Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».
Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.
Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.
Таким чином, на думку суду, не має підстав стверджувати, що господарські взаємовідносини між підприємствами не були виконані, а первинні документи не відповідають вимогам діючого законодавства.
Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Податковий кодекс України не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень.
Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -
Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства спеціалізованого будівельно-монтажного управління «Тунельбуд» до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 10.06.2016 року №0000541402 та №0000551402.
Стягнути з Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області (код 39893720) на користь Приватного акціонерного товариства спеціалізованого будівельно-монтажного управління «Тунельбуд» сплачений судовий збір в сумі 13490 (тринадцять тисяч чотириста дев'яносто) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі виготовлена 23 вересня 2016 року.
Суддя А.В. Зінченко