номер провадження справи 33/53/16
20.09.2016 Справа № 908/2104/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Дизель-Запчасть” (69035, м. Запоріжжя, вул. Зої Космодем'янської, буд. 1)
до відповідача: Міського комунального підприємства “Основаніє” (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А)
про стягнення суми
Суддя Мірошниченко М.В.
Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 5 від 01.08.2016 р.;
від відповідача : ОСОБА_2 - довіреність № 427 від 14.09.2016 р.;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія Дизель-Запчасть”, м. Запоріжжя звернулося в господарський суд Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Міського комунального підприємства “Основаніє”, м. Запоріжжя основного боргу в сумі 4891,67 грн., втрат від інфляції в сумі 130,24 грн., 3 % річних в сумі 62,18 грн.
Обґрунтовуючи позов позивач посилався на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № 4 від 03.02.2014 р. на виконання ремонтних робіт тракторів та їх агрегатів, позивач, у серпні 2015 р. та у травні 2016 р. надав відповідачу обумовлені договором послуги у повному обсязі. Проте, з боку відповідача, зобов'язання за договором, щодо здійснення розрахунків, виконані не були. Неналежне виконання грошового зобов'язання потягло за собою нарахування санкцій передбачених 625 ЦК України. Посилаючись на приписи ст.ст. 526, 610, 611, 625 ЦК України санкцій, ст. 193 ГК України., позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.08.2016 р. порушено провадження у справі № 908/2104/16, розгляд якої призначено на 30.08.2016 р.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.08.2016 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 20.09.2016 р.
Письмовою заявою, яка надана до суду 20.09.2016р., позивач в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог. Просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 4 від 03.02.2014 р. в сумі 6163,57грн., з яких: 5870,00 грн. сума основного боргу, 96,00 грн. сума 3% річних та 197,57 грн. сума інфляційних втрат. Заява позивача мотивована тим, що в позовній заяві було допущено помилку при здійсненні розрахунку позовних вимог, оскільки до розрахунку не було включено суми податку на додану вартість.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи, що вказана заява позивача не суперечать приписам статті 22 ГПК України та подана у відповідності до вимог ст. 57 ГПК України, заява про збільшення розміру позовних вимог приймається судом до розгляду.
За таких обставин, предметом позову є вимога ТОВ “Компанія Дизель-Запчасть” про стягнення з МКП “Основаніє” заборгованості за договором № 4 від 03.02.2014 р. в розмірі 6163,57грн., з яких: 5870,00 грн. сума основного боргу, 96,00 грн. сума 3% річних та 197,57грн. сума інфляційних втрат.
В судовому засіданні 20.09.2016 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. ОСОБА_3 за підписом керівника підприємства, згідно якої, станом на 30.08.2016 р., розмір основного боргу МКП “Основаніє” на користь ТОВ “Компанія Дизель-Запчасть” складає 5870,00грн. (із ПДВ).
Крім того, до початку розгляду справи по суті від позивача надійшла письмова заява (вих. б/н б/д), в якій він просить при вирішенні спору по суті врахувати, що при підготовці даної позовної заяви ним було допущено описки у реквізитах актів прийняття-передачі, тому просить вважати правильними наступні реквізити: ОСОБА_2 № ОУ-0000353 від 19.08.2015 р. на суму 2750,00 грн. з ПДВ; ОСОБА_2 № ОУ-0000182 від 25.05.2016 р. на суму 3120,00 грн. з ПДВ.
Відповідач - у письмовому відзиві, визнав суму основного боргу за актами № ОУ-0000353 від 19.08.2015 р. на суму 2750,00 грн. та № ОУ-0000182 від 25.05.2016 р. на суму 3120,00 грн. у повному обсязі.
За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації.
В судовому засіданні 20.09.2016 р. прийнято і проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд знаходить підстави для часткового задоволення позову.
Матеріали справи свідчать, що 03.02.2014 р. між позивачем (Виконавцем) та відповідачем (Замовником) було укладено договір № 4 на виконання ремонтних робіт тракторів та їх агрегатів (надалі - Договір), за умовами якого, Виконавець, за завданням Замовника зобов'язується прийняти на технічне обслуговування та ремонт тракторну техніку та її агрегати, а Замовник зобов'язується оплатити виконані ремонтні роботи.
Відповідно до п. 6.2 Договору розрахунки по Договору здійснюються Замовником протягом 10-ти календарних днів з дня підписання Сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.
Як підтверджується матеріалами справи, з боку позивача зобов'язання за Договором були виконані належним чином. В серпні 2015 р. та травні 2016 р. відповідачу були надані послуги на загальну суму 5870,00 грн. (із ПДВ), що підтверджується ОСОБА_2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписаними з обох сторін: № ОУ-0000353 від 19.08.2015 р. на суму 2750,00 грн. з ПДВ; № ОУ-0000182 від 25.05.2016 р. на суму 3120,00 грн.
Проте, з боку відповідача, договірні зобов'язання належним чином виконані не були. Як зазначено в позовній заяві, за переліченими вище ОСОБА_2 здачі-прийняття робіт (наданих послуг), відповідачем жодних оплат здійснено не було.
Згідно з частинами 2, 3 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів. (Аналогічні норми містяться в статтях 173 - 175 Господарського кодексу України).
Позовні вимоги ґрунтуються на Договорі, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Договір про надання послуг є двосторонньозобов'язувальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надати послуги і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник, в свою чергу, зобов'язаний оплатити послуги і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця.
Статтею 903 ЦК України встановлено: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що у серпні 2015 р. та у травні 2016 р. позивачем було надано відповідачу послуги за Договором на загальну суму 5870,00 грн. Надання послуг у спірний період підтверджується двосторонніми ОСОБА_2 прийняття-здачі робіт (надання послуг), копії яких долучені до матеріалів справи.
Враховуючи, що ОСОБА_2 надання послуг за спірний період підписані уповноваженими представниками позивача і відповідача та засвідчені печатками, вони вважаються погодженими і є підставою для проведення остаточних розрахунків за отримані протягом вказаного в них періоду послуги.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вже зазначалось вище, умовами Договору, (п. 6.2) передбачено, що розрахунки по Договору здійснюються Замовником протягом 10-ти календарних днів з дня підписання Сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.
В даному випадку, ОСОБА_2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000353 був підписаний Сторонами - 19.08.2015 р., а ОСОБА_2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000182 був підписаний Сторонами - 25.05.2016 р.
Отже, строк оплати за ОСОБА_2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000353 від 19.08.2015 р. та № ОУ-0000182 від 25.05.2016 р. - наступив.
Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг, всупереч вимог закону та умов Договору належним чином не виконав, вартість наданих послуг не сплатив, у зв'язку з чим, у нього утворився основний борг за Договором в сумі 5870,00 грн.
Будь-яких належних і допустимих доказів погашення заборгованості за отримані послуги за Договором в сумі 5870,00 грн., відповідачем всупереч вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, до господарському суду надано не було.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає позовну вимогу про стягнення з МКП “Основаніє” суми 5870,00грн. основного боргу правомірною та доведеною, а тому задовольняє її у повному обсязі.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього: 3% річних та інфляційних витрат заявлені позивачем обґрунтовано, виходячи з їх правової природи.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Враховуючи викладене, судом перевірено розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період.
Суд відзначає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню. За заявлений позивачем період, окремо по кожному ОСОБА_2 здачі-прийняття робіт (надання послуг), належний до стягнення розмір 3% річних становить суму 95,27грн., але не суму 96,00 грн., яку заявлено позивачем до стягнення, тому в решті вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як заявленої необґрунтовано.
Разом з тим, вимога про стягнення 197,57 грн. втрат від інфляції, задовольняється судом у повному обсязі. Розрахунок інфляційних витрат судом перевірено та визнано вірним.
Отже, позов задовольняється частково.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Міського комунального підприємства “Основаніє” (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А, код ЄДРПОУ 20485152, р/р № 26004055710117 в філії «Запорізьке РУ» ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 313399) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Дизель-Запчасть” (69035, м. Запоріжжя, вул. Зої Космодем'янської, буд. 1, код ЄДРПОУ 37786526) суму 5870 (п'ять тисяч вісімсот сімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, суму 197 (сто дев'яносто сім) грн. 57 коп. втрат від інфляції, суму 95 (дев'яносто п'ять) грн. 27 коп. трьох відсотків річних та суму 1377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн. 84 коп. судового збору.
Видати наказ.
В іншій частині у позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 22.09.2016 р.
Суддя М.В. Мірошниченко