Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" вересня 2016 р.Справа № 922/2686/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
при секретарі судового засідання Сінченко І.В.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ", м. Харків
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, м. Харків
про стягнення 5820,26 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність №2210 від 05.08.2016;
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом щодо стягнення з відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області заборгованості в сумі 5820,25 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 4182,02 грн., пені в сумі 1199,91 грн., 3% річних в сумі 86,48 грн. та інфляційних втрат в сумі 351,85 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №2015/ТП-БО-203079 на постачання природного газу за регульованим тарифом від 02.12.2015 щодо своєчасної та повної оплати за послуги з постачання газу за період з жовтня 2015 року по грудень 2015 року (включно), внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 4182,02 грн., а також нараховано пеню в сумі 1199,91 грн., 3% річних в сумі 86,48 грн. та інфляційні втрати в сумі 351,85 грн. станом на 08 липня 2016 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 серпня 2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07 вересня 2016 року о 11:30 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 вересня 2016 року розгляд справи відкладено на 19 вересня 2016 р. о 11:30 год.
19 вересня 2016 року позивач через канцелярію суду надав супровідним листом (вх. №30777) додаткові документи, зазначені у додатку, які долучені судом до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2016 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов, з підстав вказаних у позовній заяві.
Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.
02.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" (надалі - Постачальник) та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області (надалі - Споживач) було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-БО-203079 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник постачає природний газ споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.
Згідно з п. 1.2 Договору передача газу за договором здійснюється в межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі - пункти призначення). Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживаючого обладнання визначається сторонами в додатку 1 до договору.
В пункті 2.3 Договору сторони дійшли згоди, що обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається за підсумками розрахункового періоду на межі балансової належності об'єктів споживача за даними комерційних вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.
Відповідно до п. 2.5 Договору за підсумками розрахункового періоду споживач протягом двох робочих днів погоджує з газорозподільним підприємством акт про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період (технічний акт приймання-передачі природного газу), який є підставою для оформлення актів приймання-передачі між відповідними суб'єктами ринку природного газу.
Зі змісту п.п. 3.6, 3.9 Договору вбачається, що послуги з постачання газу підтверджуються підписаними постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.
Як свідчать матеріали справи, свої договірні зобов'язання позивач виконав в повному обсязі та надав відповідачу послуги з постачання природного газу у кількості:
- жовтень 2015р. - 0,772 тис.м.куб. на загальну суму 6928,16 грн., що підтверджується актом №ХОЗ00007103 від 31.10.2015 приймання - передачі природного газу до договору на постачання природного газу від 01.07.2015 року №2015/ТП-БО-203079 (а.с.16);
- листопад 2015р. - 1,314 тис.м.куб. на загальну суму 11792,26 грн., що підтверджується актом №ХОЗ00011957 від 30.11.2015 приймання - передачі природного газу до договору на постачання природного газу від 01.07.2015 року №2015/ТП-БО-203079 (а.с.17);
- грудень 2015р. - 1,555 тис.м.куб. на загальну суму 13955,06 грн., що підтверджується актом №ХОЗ00016206 від 31.12.2015 приймання - передачі природного газу до договору на постачання природного газу від 01.07.2015 року №2015/ТП-БО-203079 (а.с.18).
Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами та тарифами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно з п. 4.5 договору на постачання природного газу, розрахунковий період за договором становить один місяць - з 9.00 години першого дня місяця до 9.00 години першого дня наступного місяця включно.
Зі змісту п. 4.6 договору на постачання природного газу вбачається, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем на умовах щомісячної/щодекадної 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідач частково розрахувався за спожитий природний газ, що підтверджується випискою по рахунку за період з 01.12.2015 по 31.12.2015. Так, відповідач здійснив платежі 11.12.2015 на суму 11792,26 грн. (платіж № 6334) та на суму 6928,16 грн. (платіж № 6322), а також 25.12.2015 на суму 9773,04 грн. (платіж № 6585).
Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 4182,02 грн., у зв'язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Абзац 1 ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості поставленого природного газу та діючого законодавства, тому визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №2015/ТП-БО-203079 на постачання природного газу за регульованим тарифом від 02.12.2015 у розмірі 4182,02 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 1199,91 грн. - пені, яка розрахована за період з 11.11.2015 по 08.07.2016, суд виходить з наступного.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.6.2.2. Договору при невиконанні Споживачем вимог порядку проведення розрахунків, передбаченого розділом IV Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз'яснено, якщо день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що пеня на суму боргу в розмірі 6928,16 грн. має розраховуватись з 11.11.2015 по 10.12.2015, тобто до дня фактичної сплати заборгованості (11.12.2015), пеня на суму боргу в розмірі 4182,02 грн. має розраховуватись з 12.01.2016, оскільки останній день строку оплати - 10.01.2016, припадав на неділлю (вихідний день), а тому прострочення по сплаті природного газу прийнятого у грудні 2015 року в сумі 4182,02 грн. виникло з 12.01.2016.
Таким чином, суд здійснивши перерахунок пені за допомогою системи "Законодавство", починаючи з 11.11.2015 по 08.07.2016, прийшов до висновку, що пеня підлягає частковому задоволенню в розмірі 1082,04 грн.
В решті частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 117,87 грн. слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю її нарахування.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.
Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок 3% річних на суму боргу в розмірі 6928,16 грн., суд прийшов до висновку, що 3% річних має розраховуватись з 11.11.2015 по 10.12.2015, тобто до дня фактичної сплати заборгованості (11.12.2015), та 3% річних на суму боргу в розмірі 4182,02 грн. має розраховуватись з 12.01.2016, таким чином 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 78,61 грн.
В решті частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 7,87 грн. слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю її нарахування.
Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 351,85 грн., суд зазначає наступне.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, розрахованих станом на 08.07.2016 за допомогою системи "Законодавство" та встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 345,51 грн.
В решті частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 6,34 грн. слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю її нарахування.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1346,73 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 253-256, 260, 261, 509, 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково в сумі 5688,18грн.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (61050, м. Харків, м-н Героїв Небесної Сотні, 36, код ЄДРПОУ 26281249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" (61004, м. Харків, вул. Москалівська, 57/59, код ЄДРПОУ 39590621) 4182,02 грн. - суму основного боргу, 78,61 грн. - 3% річних, 345,51 грн. - інфляційних втрат, 1082,04 грн. - пені та судовий збір в сумі 1346,73 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог в сумі 132,08 грн. відмовити.
Повне рішення складено 21.09.2016 р.
Суддя ОСОБА_2