Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" серпня 2016 р.Справа № 922/1753/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання П'ятак А.С.
розглянувши справу
за позовомОб'єднання садівничих товариств "Дружба колективів", м. Харків 3-я особа , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Садівниче товариство "Південьдіпроцемент", м. Харків
доХарківська міська рада Харківської області, м. Харків треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : - ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - ОСОБА_4
проскасування рішення
за участю представників :
позивача - ОСОБА_5 за довіреністю від 11.05.2016 (після перерви не з'явився)
3-ї особи - ОСОБА_5 за довіреністю від 17.05.2016 (після перерви не з'явився)
відповідача - ОСОБА_6 за довіреністю №08-11/7797/2-15
Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів" (позивач по справі) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Харківська міська рада Харківської області (відповідач по справі) в якому просить суд скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 28.03.1996р. №257 в частині передачі у приватну власність земельних ділянок №1205, 1215. 1215-А. 1216 (згідно Додатку до Рішення) по пр. Леніна,65, для ведення садівництва.
Ухвалою суду від 06 червня 2016 року було порушено провадження по справі, залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Садівниче товариство "Південьдіпроцемент" та призначено розгляд справи на 16 червня 2016 року.
Ухвалою суду від 16 червня 2016 року було задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 30 червня 2016 року.
Ухвалою суду від 30 червня 2016 року було залучено до участі у справі у якості третіх осіб, яким були виділені спірні земельні ділянки, а саме :
- ОСОБА_2,
- ОСОБА_3,
- ОСОБА_4.
Розгляд справи було відкладено на 12 липня 2016 року.
Треті особи в судове засідання не з'явилися.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №22879 від 12.07.2016) в якому проти позову заперечує.
В судовому засіданні, яке розпочалося 12 липня 2016 року були оголошені перерви до 18 липня 2016 року та до 02 серпня 2016 року.
Позивач, через канцелярію суду подав клопотання (вх. №25348 від 02.08.2016) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю явки його представника в судове засідання та продовження строків розгляду спору.
Ухвалою суду від 02 серпня 2016 року було задоволено клопотання позивача, продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 10 серпня 2016 року.
В судовому засіданні, яке розпочалося 10 серпня 2016 року було оголошено перерву до 17 черпня 2016 року.
Треті особи в судове засідання не з'явилися.
Представник позивача в судовому засіданні 10.08.2016 позовні вимоги підтримав, після перерви в судове засідання не з'явився.
Представник відповідача, в судовому засіданні проти позову заперечував.
Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №15-4 від 19.01.1960р. було вирішено:
1) Задовольнити клопотання товариства садоводів «Дружба колективів» та дозволити йому оформити відвод участка землі за списком товариства, який погоджений виконкомом Дзержинської Райради депутатів трудящих 18 грудня 1959р.
2) Головному архітектору міста відвести участки в натурі, а начальнику Міськжитлоуправління оформити відводи, склавши договір з товариством садоводів «Дружба колективів» на весь масив садів. Всі попередні рішення Міськвиконкому про відвод участків окремим підприємствам відмінити та закріпити весь масив садів за правлінням «Дружба колективів».
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №68 від 08.02.1961р. було вирішено:
1) Затвердити поданий Управлінням головного архітектора міста проект червоних ліній земельної ділянки колективних фруктових садів на пос. Олексіївка.
2) Головному архітектору міста винести червоні лінії в натурі та закріпити їх геодезичними знаками та скласти план.
Договором від 15.03.1961р. укладеним між Міськжитлоуправлінням та Товариством садоводів «Дружба колективів» Дзержинського р-ну м. Харкова, останньому було надано в безстрокове (постійне) користування згадувану вище земельну ділянку в м. Харкові. пос. Олексіївка.
Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 28.03.1996р. №257 про передачу у приватну власність земельних ділянок, було вирішено, зокрема «Передати громадянам України, які являються членами садівничих товариств масиву «Дружба колективів», згідно з додатком, у приватну власність земельні ділянки по пр. Леніна, 65 для ведення садівництва».
Частиною 2 ст. 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин па території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка мас певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами ч. З ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Пунктом 34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до Закону, питання регулювання земельних відносин.
Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Предметом позову є рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів про передачу в приватну власність земельних ділянок .
Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності па землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується па підставі Конституції України, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Виходячи зі змісту права власності право використання землі є елементом
права власності на землю нарівні із правами володіння та розпорядження.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Таким чином, Конституція України передбачає можливість не протиправного позбавлення (припинення) права власності, - в межах існуючого правового поля.
Згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:
- невідповідність актам цивільного законодавства;
- порушення цивільних прав або інтересів.
Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, то не має правових підстав для задоволення позову.
Невідповідність спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства позивач по-суті зводить до начебто недотримання процедури реєстрації земельних ділянок що взагалі є похідним від рішення та не може свідчити про його незаконність.
Крім того Позивачем не надано жодних доказів порушення оскаржуваним рішенням його прав та інтересів.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
визнання права;
визнання правочину недійсним;
припинення дії, яка порушує право;
відновлення становища, яке існувало до порушення;
примусове виконання обов'язку в натурі;
зміна правовідношення;
припинення правовідношення;
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У своїй позовній заяві позивач посилається на п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, яким передбачено такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, проте не обґрунтовує та не надає доказів яке саме порушення па його думку існувало при прийнятті оскаржуваного рішення та яким чином обраний їм спосіб захисту може захистити своє особисте немайнове або майнове право та інтерес.
Крім того позивач посилається на ст. 393 ЦК України, відповідно до якої правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, мас право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. Та зазначає, що предметом спору є захист його права власності.
Проте сам позивач у позові зазначає, що відповідно підпункту «б» пункту З розділу II (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту, так як він не є власником спірної земельної ділянки.
Крім того, слід зазначити, що в даних спірних відносинах наявні обґрунтовані підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Згідно ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються па всі цивільні правовідносини, у тому числі й па ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.
Відповідно до п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права па звернення до суду з позовом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення) моменти.
Позивач в позовній заяві не спростовую те, що йому було відомо про наявність рішення Виконавчого комітету прийнятого ще у 1996 році, більш того у самому рішенні зазначено, що воно прийнято за клопотанням, зокрема Ради садівничих товариств масиву «Дружба колективів», тобто позивачу було відомо про оскаржуване рішення ще 1996 році, доказів поважності пропуску строку позовної давності позивач не надає, крім того, відповідачем заявлено у своєму відзиві про застосування наслідків пропуску таких строків.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що позивач в установленому ст. ст. 32, 33 ГПК України порядку не довів обставини на які він посилається в своєму позові, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 22.08.2016 р.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя ОСОБА_1