Рішення від 13.09.2016 по справі 910/14230/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2016Справа №910/14230/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Галичфарм"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

за участю третьої особи,

яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про внесення змін до договорів

Суддя Дупляк О.М.

Представники сторін:

від позивача: Іванів А. Р. за довіреністю;

від відповідача: Шостак Л. Г. за довіреністю;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Галичфарм" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про внесення змін до договорів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 29.08.2016.

Через відділ канцелярії господарського суду 29.08.2016 від позивача надійшла заява про уточнення предмету позовних вимог по справі № 910/14230/16 (вих. № б/н від 23.08.2016), відповідно до якої позивач просить позовні вимоги вважати викладеними в редакції, наведеній у вказаній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 задоволено клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні, ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/14230/16 в закритому судовому засіданні та оголошено перерву в судовому засіданні до 30.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 розгляд справи відкладено на 12.09.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2016 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_1.

Через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва 12.09.2016 від позивача у справі надійшли: заява про уточнення позовних вимог по справі № 910/14230/16 (вих. № б/н від 09.09.2016), відповідно до якої позивач просить суд позовні вимоги вважати викладеними в редакції, наведеній у вказаній заяві; додаткові пояснення (вих. № б/н від 12.09.2016).

В судовому засіданні 12.09.2016 судом оголошувалася перерва до 13.09.2016.

Через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва від позивача у справі надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи (вих. № б/н від 12.09.2016).

Представники позивача та відповідача в судове засідання 13.09.2016 з'явилися, та надали суду усні пояснення по суті справи в яких позивач заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог підтримав в повному обсязі, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Представник позивача, також в судовому засіданні надав суду заяву про залучення документів до матеріалів справи (вих. № б/н від 13.09.2016) та заяву про зроблену описку в назві іпотечного договору в прохальній частині позовної заяви.

В судове засідання 13.09.2016 представник третьої особи не з'явився.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з загостренням соціальної та економічної ситуації на сході України та проведенням антитерористичної операції, сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання кредитних договорів на умовах, які було досягнуто сторонами при їх укладанні, а тому на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України позивач звернувся до суду з вимогами внести зміни до іпотечного договору № 2006ЦИК/0307 від 28.03.2007, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1195-01-07 від 19.09.2007, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1252-08 від 13.06.2008, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1318-10 від 21.05.2010, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1319-10 від 26.05.2010, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1320-10 від 29.06.2010, договору про відновлювальну кредитну лінію № 1321м-10 від 29.06.2010 та договору про відновлювальну кредитну лінію № 1440 - 12 від 15.11.2012 в редакції запропонованій позивачем.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність обставин для зміни умов іпотечного та кредитних договорів визначених ст. 652 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідач посилається на запровадження щодо нього процедури ліквідації, що унеможливлює, на його думку, зміну строку зобов'язання до 2019 року, оскільки на ліквідацію відповідача відведено термін з 18.12.2015 по 17.12.2017.

У судовому засіданні 13.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилається позивач та відповідач, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом, між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як кредитором, було укладено ряд кредитних договорів та договір іпотеки, зокрема:

- 19.09.2007 між позивачем і відповідачем було укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 1195-01-07 на загальну суму 55 000 000,00 грн. зі строком повернення до 18.09.2008. Додаткової угодою від 05.10.2015 до Договору про відновлювану кредитку лінію № 1195-01-07 від 19.09.07 було встановлено розмір кредитної лінії - 68 815 284 грн., а також кінцевий строк погашення до 12.05.2016;

- 13.06.2008 між позивачем і відповідачем було укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 1252-08 на загальну суму 50 000 000,00 грн. зі строком повернення до 12.06.2010. Додаткової угодою від 05.10.2015 до Договору про відновлювану кредитну лінію № 1195-01-07 від 19.09.07 було встановлено розмір кредитної лінії - 108 750 000 грн., а також кінцевий строк погашення до 10.06.2016;

- 21.05.2010 між позивачем і відповідачем було укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 1318-10 на загальну суму 78 000 000,00 грн. зі строком повернення до 20.05.2013. Додатковою угодою від 20.05.2013 кінцевий строк погашення встановлено 19.05.2016;

- 26.05.2010 між позивачем і відповідачем було укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 1319-10 на загальну суму 78 000 000,00 грн. зі строком повернення до 20.05.2013. Додатковою угодою від 20.05.2013 кінцевий строк погашення встановлено 19.05.2016;

- 29.06.2010 між позивачем і відповідачем було укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 1320-10 на загальну суму 77 000 000,00 грн. зі строком повернення до 28.06.2013. Додатковою угодою від 27.06.2013 кінцевий строк погашення встановлено 26.06.2016;

- 29.06.2010 між позивачем і відповідачем було укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 1321-10 на загальну суму 76 000 000,00 грн. зі строком повернення до 28.06.2013. Додатковою угодою від 27.06.2013 кінцевий строк погашення встановлено 27.06.2016;

- 15.11.2012 між позивачем і відповідачем було укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 1440-12 на загальну суму 78 000 000,00 грн. зі строком повернення до 14.11.2015.

Згідно з наданими сторонами розрахунками розмір заборгованості позивача по тілу кредитів станом на 30.08.2016 є таким: за Договором про відновлювану кредитну лінію № 1195-01-07 від 19.09.2007 - 68 815 284,00 грн; за Договором про відновлювану кредитну лінію № 1252-08 від 13.06.2008 - 108 450 000,00 грн; за Договором про відновлювану кредитну лінію № 1318-10 від 21.05.2010 - 61 272 576,91 грн; за Договором про відновлювану кредитну лінію № 1319-10 від 26.05.2010 - 77 600 000,00 грн; за Договором про відновлювану кредитну лінію № 1320-10 від 29.06.2010 - 76 600 000,00 грн; за Договором про мультивалютну кредитну лінію № 1321м-10 від 29.06.2010 - 67 284 870,00 грн; за Договором про відновлювану кредитну лінію № 1440-12 від 15.11.2012 - 77 668 918,09 грн. Загальний розмір заборгованості позивача по тілу кредитів, що не заперечується сторонами, становить 537 691 649,00 грн.

В забезпечення Договору про відновлювану кредитну лінію № 1252-08 від 13.06.2008 між позивачем і відповідачем було укладено Договір іпотеки єдиного майнового комплексу № 2006ЦИК/0307 від 28.03.2007, яким було передано в іпотеку будівлі та споруди майнових комплексів за адресами: Львівська обл., м. Львів, вул. Опришківська, 6/8, загальною площею 31 921,3 кв. м.; Львівська обл., м. Львів, вул. Балкова, 1, загальною площею 872,7 кв.м.; Львівська обл., м. Львів, вул. Заклинських, 5, загальною площею 1 770,6 кв.м.; блок складських та допоміжних приміщень (літ. С-3, С'-1) у Львівській обл., м. Львів, вул. Опришківська, 6/8, загальною площею 2 268,1 кв.м. Узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки становила 412 631 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до відповідача з пропозиціями реструктуризувати заборгованість за кредитними договорами у зв'язку з погіршенням становища на ринку, втратою ринку збуту на території проведення військових дій.

Крім того, як зазначає позивач, він запропонував відповідачу внести зміни в Договір № 2006ЦИК/0307 від 28.03.2007 шляхом поширення дії забезпечення по договору на всі кредитні договори, укладені між сторонами.

Таким чином, позивач просить внести зміни до вищевказаних угод в частині строків (термінів) повернення траншів (процентів за ними, комісійної винагороди і пені) та зазначає, що сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання кредитних договорів на умовах, які досягнуто сторонами при його укладенні. Також позивач просить внести зміни до вищевказаного іпотечного договору шляхом поширення його забезпечувального зобов'язання на всі зазначені кредитні договори.

На думку суду, доводи позивача стосовно наявності підстав для внесення змін до кредитних договорів є обґрунтованими, виходячи з такого.

На час проведення антитерористичної операції з метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669-VII.

Згідно зі ст. 1 вказаного Закону період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, згідно з долученими до справи копіями звітів про фінансові результати, звітів про фінансовий стан, звітів про рух обігових коштів за 2014 - 2016 роки, ряду аналітичних довідок за підписом головного бухгалтера та директора позивача, а також аналітичних довідок за даними звітів дистриб'юторів позивача за 2014 - 2016 роки, позивач здійснює значну частину своєї господарської діяльності з продажу медичних препаратів на території Донецької та Луганської областей. При цьому, після початку проведення антитерористичної операції доходи від такої діяльності на тимчасово окупованих територіях знизились більш, як в десять раз.

Суд також відзначає, що п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1035 "Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію" заборонено на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.

Таким чином, судом встановлено, що наслідком проведення антитерористичної операції для позивача стала втрата значної частини ринків збуту, що вплинуло на обсяги та можливості виконання зобов'язань за кредитними договорами.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплене і у ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При цьому, ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України визначено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Разом з тим, при розгляді спорів щодо зміни або розірвання кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, що передбачено статтею 652 ЦК України, суд має мати на увазі, що позичальнику необхідно довести наступне:

1) при зміні договору посилання на істотну зміну обставин можливе лише у тому разі, коли сторони при укладенні договору визначили такі обставини, як істотні.

2) обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, у чому саме вони змінились і чому зміна обставин є істотною. Вимагаючи розірвання договору на цій підставі, позивач, з урахуванням положень процесуального законодавства щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

3) одночасно наявність чотирьох умов, перелічених у частині 2 статті 652 ЦК, у розрізі конкретної ситуації, акцентуючи, яким чином виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

4) враховуючи те, що за істотної зміни обставин зміна договору за рішенням суду допускається у виняткових випадках (частина 4 статті 652 ЦК), необхідно також довести наявність однієї з двох таких умов: 1) розірвання договору повинно суперечити суспільним інтересам або 2) може потягнути для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (Лист Верховного Суду України "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 роки)").

Як вбачається із матеріалів справи, кредитні договори між сторонами були укладені до початку проведення бойових дій та антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей.

В даному випадку, суд погоджується з доводами позивача про те, що сторони не могли передбачити у майбутньому, з усією обачністю та добросовісністю, різкого погіршення умов ведення господарської діяльності в регіоні місцезнаходження позивача, зокрема масові заворушення, захоплення будівель державних установ, проведення бойових та військових дій, а тому в момент укладення договорів сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Отже, в зв'язку з істотною зміною обставин, подальше виконання договорів, без відповідних змін, порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договорів, оскільки позивач та відповідач знаходяться в різних економічно-соціальних умовах.

Крім цього, суд зазначає, що істотна зміна обставин, з якою позивач пов'язує необхідність внесення змін до договору, не є тотожною самому факту проведення антитерористичної операції, а полягає у тих суспільно-політичних подіях, які передували та супроводжували проведення антитерористичної операції.

Прийняття державою відповідних законодавчих (Закон України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції") та інших правових актів щодо початку проведення антитерористичної операції та встановлення його режиму стало лише офіційною реакцією держави на відповідну різку зміну ситуації в регіоні, що підтверджує істотність суспільно-політичного та економічного характеру тих подій, які позивач вважає істотною зміною обставин відносно спірного договору. Тобто, істотна зміна обставин відбулася до спливу строку виконання зобов'язання позивачем.

Суд також відзначає, що законодавство України не ставить можливість внесення змін до договору з ініціативи однієї з сторін в залежність від факту виконання зобов'язань такою стороною.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що до початку вищевказаних дій позивач виконував умови кредитних договорів (з урахуванням додаткових угод до них) належним чином.

Станом на час розгляду спору кредитні договори є чинними, оскільки їх умовами чітко визначено, що сторони погодили їх дію до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, що спростовує твердження відповідача про те, що термін дії вказаних договорів закінчився.

Суд звертає увагу також і на те, що незважаючи на складну соціально-економічну ситуацію та наявність дії об'єктивних обставин, позивач наголошує на тому, що він не відмовляється від виконання своїх зобов'язань за договорами, що свідчить про його добросовісність як позичальника.

Використання позивачем такого способу захисту як внесення змін до договору має на меті саме забезпечення виконання своїх зобов'язань позивачем за кредитними договорами в цілях забезпечення отримання коштів відповідачем у повному обсязі.

Крім того, встановлені вище обставини мали вплив на контрагентів позивача, наслідком чого, є, зокрема, наявність багатомільйонної дебіторської заборгованості. Отримання коштів від контрагентів за умов встановлення сприйнятного для всіх сторін графіку спрямоване на забезпечення повернення кредитних коштів.

Виходячи з розумного планування господарської діяльності, позивач наголошує на раніше запропонованому відповідачу графіку повернення кредитних коштів за всіма кредитними договорами, а саме: шляхом продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та строків сплати нарахованих за ними процентів, комісійної винагороди і пені на 36 місяців та встановлення наступного графіку повернення (погашення) заборгованості за всіма видами платежів: з 1-ого по 30-ий місяць - по 4 млн.грн. в місяць, а з 31-го по 36-й місяць - пропорційно сумі остаточної заборгованості за тілом кредиту, відсотками та іншими видами платежів згідно з умовами кредитних договорів.

Відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд зазначає, що розірвання кредитного договору призведе до одночасного повернення позивачем всієї суми кредиту, що у даному випадку, за відсутності у позивача можливості нормально здійснювати господарську діяльність, може призвести до банкрутства останнього.

Отже, суд вважає, що розірвання кредитних договорів потягне для позивача шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Разом з тим, підсумовуючи наведене вище, суд встановив, що:

- проведення бойових дій на сході України та втрату ринків збуту зі всіма супутніми наслідками зумовлені обставинами, які як позивач, так і відповідач не могли передбачити та усунути з усією завбачливістю;

- у позивача відсутня можливості усунути зміни обставин після їх виникнення при всій турботливості та обачності, адже він не суб'єктом, який здійснює боротьбу з тероризмом або проводить дії щодо захисту територіальної цілісності України;

- виконання кредитних договорів порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки позивач і відповідач знаходяться в різних економічно-соціальних умовах; проведення антитерористичної операції припало на кінцеві терміни повернення кредитних коштів, що практично унеможливило їх належне повернення внаслідок зупинення нормальної роботи підприємства; одним з наслідків військової агресії на сході України та проведення антитерористичної операції Національним банком України визнано знецінення національної валюти; наслідком цього стало збільшення собівартості виробництва у зв'язку з тим, що закупівля сировини для виробництва лікарської продукції здійснюється в доларах США; відтак, співвідношення інтересів сторін суттєво змінилось за умов необхідності вибірки кредитних коштів, сума яких планувалась для їх витрачання в тому числі на закупівлю товарів, необхідних для забезпечення виробничих процесів.

- із суті кредитних договорів або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем доведені всі умови передбачені ч. 2 ст. 652 ЦК України, наявність яких є обов'язковою для внесення змін до кредитних договорів, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція щодо правомірності внесення змін до договору, в т.ч. кредитного, за наявності усіх підстав, необхідних для зміни договору в судовому порядку, викладена у постановах Вищого господарського суду України від 08.07.2015 у справі № 910/1085/15-г, від 29.06.2016 у справі № 910/28184/15 тощо.

Також, на підтвердження вказаної правової позиції позивачем долучено до матеріалів справи копії постанов Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 №910/497/16, від 17.11.2015 у справі № 910/13474/15, від 14.12.2015 у справі № 910/13473/15 тощо.

Розглядаючи спір по суті суд також встановив, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2015 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року включно.

Відповідач, виходячи з обґрунтованого припущення про те, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» буде ліквідовано до 17 грудня 2017 року, стверджує про неможливість продовження термінів сплати коштів за кредитними договорами на 36 місяців, оскільки такі виплати завершаться лише у 2019 році. При цьому, відповідач зазначає, що згідно з п. 5 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право здійснювати реструктуризацію кредитної заборгованості на строк, що не перевищує строк ліквідації банку.

Суд погоджується, що таке припущення є цілком можливим. Однак, станом на час розгляду спору завершення ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» як юридичного факту не відбулося. Більш того, пунктом 5 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.

Таким чином, законодавство допускає цілком обґрунтовану можливість того, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» може бути ліквідовано і після 2019 року.

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях. Як зазначено у п. п. 2, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Суд також відхиляє посилання відповідача на недотримання позивачем досудового врегулювання спору, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що зі змісту ч.2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, вбачається, що кожен із суб'єктів правовідносин, у разі виникнення спору, може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст. 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Враховуючи вищевикладене, надсилання пропозицій про внесення змін до кредитного договору є виключно правом, а не обов'язком сторони договору, в зв'язку з чим недотримання вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє особу права звернутися до суду з позовом про зміну умов договору та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.10.2013 № 914/418/13-г.

З проводу позовної вимоги про внесення змін до вищевказаного іпотечного договору шляхом поширення його забезпечувального зобов'язання на всі зазначені кредитні договори суд вважає вказану вимогу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволення, з огляду на таке.

Зазначена позовна вимога мотивована тим, що вартість майна за іпотечним договором достатньо велика для того, щоб забезпечити зобов'язання за усіма кредитними договорами.

Разом з тим, позивач не зазначає, чим саме положення іпотечного договору у чинній редакції порушують його права та інтереси, а тим більше не зазначає, яким чином зміна істотних обставин, що унеможливлюють вчасну сплату коштів за кредитними договорами, впливає на предмет іпотечного договору.

При цьому, суд відзначає, що погодження сторонами розміру та вартості майна, переданого в іпотеку, відповідає положенням ст. 627 ЦК України, згідно з якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, позивач не довів суду наявності необхідних підстав для внесення змін до іпотечного договору, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України в зв'язку із частковим задоволенням позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Внести зміни до Договору про відновлювальну кредитну лінію № 1195-01-07 від 19.09.2007 з подальшими змінами та доповненнями, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Публічним акціонерним товариством «Галичфарм» в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів на 36 місяців, починаючи з 01 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року, з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів: шляхом викладення положень договору у наступних редакціях, а саме:

- відповідної частини абзацу 1 пункту 1.1. договору в наступній редакції: «…, а Позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 01 жовтня 2019 року»;

- абзацу 1 пункту 2.4. договору у наступній редакції: «Позичальник зобов'язується повернути отримані кредитні кошти та сплатити комісійну винагороду Банку до 01 жовтня 2019 року»;

-абзацу 4 та 5 пункту 2.5 договору щодо порядку та строків виплати комісійної винагороди вилучити

- пункту 3.4. договору в наступній редакції: «Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Проценти, нараховані до 01 жовтня 2016 року та непогашені Позичальником, підлягають сплаті з 01 квітня 2019 року по 01 жовтня 2019 року щомісячно пропорційно рівними платежами.

Сплата процентів, які підлягають нарахуванню за користування кредитними коштами за період з 01 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року здійснюється щомісячно в строк з 26 числа кожного наступного місяця після місяця, в якому нараховуються проценти, та не пізніше за останній робочий день такого наступного місяця.

Позичальник сплачує проценти за останній звітній період (тобто звітній період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п. 1.1. цього Договору.

Якщо Позичальник скористається своїм правом достроково повернути отримані кредитні кошти, тобто достроково погасити заборгованість за всім кредитом або його частиною, то одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (чи його частиною) Позичальник зобов'язаний сплатити Банку проценти за увесь строк користування, нараховані на суму заборгованості за кредитом (на частину заборгованості за кредитом, яка погашається) до терміну його погашення.».

3. Внести зміни до Договору про відновлювальну кредитну лінію № 1252-08 від 13.06.2008 з подальшими змінами та доповненнями, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Публічним акціонерним товариством «Галичфарм» в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів на 36 місяців, починаючи з 01 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року, з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів: шляхом викладення положень договору у наступних редакціях, а саме: