ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.09.2016Справа №910/12086/16
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"
про стягнення грошових коштів
Суддя Дупляк О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Бойко А .В. за довіреністю.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 08.08.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 розгляд справи відкладено на 29.08.2016.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 13.09.2016.
В судове засідання 13.09.2016 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.
Таким чином, нез'явлення представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).
Представник відповідача в судове засідання 13.09.2016 з'явився та надав суду усні пояснення по суті справи, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог.
Позовні вимоги мотивовані ти, що відповідачем було порушено зобов'язання за договором № 26003010010417 на відкриття поточного рахунку та випуск корпоративної платіжної картки від 23 вересня 2013 року, у частині своєчасного перерахування грошових коштів. Так, 1 червня 2016 року позивач подав відповідачу заяву про видачу грошових коштів з розрахункового рахунку в межах залишку, який становить 15 263, 06 грн, яка не була виконана. Оскільки відповідачем грошові кошти не перераховано, позивач, посилаючись на положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд витребувати у відповідача шляхом стягнення грошові кошти в розмірі 15 263, 06 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. Так, в основу заперечень відповідача було покладено той факт, що Національним банком України в установі відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію, у зв'язку з чим задоволення вимог кредиторів відбувається в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
У судовому засіданні 13.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилається відповідач, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як підтверджено матеріалами справи, 23 вересня 2013 року між сторонами було укладено договір № 26003010010417 на відкриття поточного рахунку та випуск корпоративної платіжної картки (далі за текстом - договір), за умовам якого відповідач, як банк, відкрив позивачу поточний рахунок, здійснював його розрахунково-касове обслуговування та забезпечував розрахунки за операціями з картками відповідно до ліцензії, наданої відповідачу, тарифів, Правил платіжних систем та законодавства України.
Згідно з пунктом 2.1.3 договору відповідач зобов'язався здійснювати приймання та видачу готівки відповідно до умов чинного законодавства України та Банківських правил.
Судом встановлено, що 01 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу грошових коштів у розмірі 15 263, 06 грн, що є сумою залишку на поточному рахунку позивача, через касу відповідача.
З матеріалів справи вбачається та сторонами в судових засіданнях підтверджено, що вказане розпорядження позивача відповідачем виконано не було, що і стало причиною звернення до господарського суду.
Водночас, 20 травня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 8 "Про віднесення ПАТ "ФІДОБАНК" до категорії неплатоспроможних". Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 травня 2016 року було прийнято рішення № 184 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ФІДОБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Пунктом 1, 2 вказаного рішення було вирішено розпочати процедуру виведення відповідача з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20 травня 2016 року по 19 червня 2016 року.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 959 від 9 червня 2016 року було продовжено строк тимчасової адміністрації відповідача з 20 червня 2016 року по 19 липня 2016 року (включно).
В подальшому, 19 липня 2016 року рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1265 на підставі постанови Правління Нацбанку України від 18 липня 2016 року № 142-рш у відповідача розпочато процедуру ліквідації, призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку на період з 20 липня 2016 року по 19 липня 2018 року включно.
Вищезазначена інформація розміщена у світовій мережі Інтернет на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/170-puat-fidobank.
Предметом позову є матеріально - правова вимога позивача до відповідача про витребування у останнього шляхом стягнення грошові кошти в розмірі 15 263, 06 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (частини 1 та 2 статті 1071 ЦК України).
Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Разом з тим, загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу та загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначається Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - ЗУ "Про платіжні системи").
Відповідно до пункту 8.1. статті 8 ЗУ "Про платіжні системи" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
У відповідності до статті 30 Закону України "Про платіжні системи" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, суд дійшов висновку, що невиконанням договору було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що в межах даних правовідносин позивач є кредитором відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 3-34гс15, від 22.04.2015 у справі № 910/9234/14, від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14, які в розумінні статті 11128 ГПК України є обов'язковими для застосування.
Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі за текстом - Закон) унормовано, що цим нормативним актом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Закону.
Частиною 5 статті 45 Закону передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
З дня початку процедури ліквідації банку:
1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;
2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;
7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.
Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами.
Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частини 2 та 3 статті 46 Закону).
Положеннями статті 48 Закону передбачено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;
Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини 2 статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина 1 статті 49 Закону).
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:
1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;
3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 2 статті 49 Закону).
Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.
Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про ліквідацію Банку, задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації відповідача та у порядку, передбаченому Законом.
Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом, при цьому задоволення вимог окремого кредитора, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається.
При вирішенні спору судом враховано, також, що позивач звернувся до відповідача 01 червня 2016 року з вимогою про сплату 15 263, 06 грн, тобто після запровадження у відповідача тимчасової адміністрації.
У свою чергу, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за договором в порядку, передбаченому Законом.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок позивача (ст. 49 ГПК України).
Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.09.2016.
Суддя О. М. Дупляк