ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.08.2016Справа №910/11166/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 17 552,83 грн.
Суддя А.М. Селівон
Представники сторін:
Від позивача: Бабак Б.С. - представник, довіреність б/н від 04.11.2015 р.
Від відповідача: не з'явився;
В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 14 663,65 грн., процентів річних у розмірі 154,27 грн., інфляційних втрат - 601,21 грн., неустойки - 2 133,27 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним набуто на підставі укладеного з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/01-04/2014 від 01.04.14 р. право грошової вимоги за зобов'язаннями Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" у зв'язку з нездійсненням страховою компанією відшкодування шкоди, завданої майну ОСОБА_4 внаслідок ДТП. При цьому у зв'язку з ліквідацією юридичної особи ПАТ «СК «Лафорт» як банкрута ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.15 р. у справі № 910/20063/13 та невиплатою останнім суми грошового відшкодуванняв зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів для погашення кредиторських вимог, на підставі пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» такий обов'язок з відшкодування шкоди покладається на Моторне (транспортне) страхове бюро України, до якого позивач звернувся з даним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/11166/16 та призначено до розгляду на 20.07.2016.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.07.2016 розгляд справи відкладено на 17.08.2016.
У судове засідання 20.07.2016 та 17.08.2016 з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судові засідання 20.07.2016 та 17.08.2016 не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення: №0103036150754 та №0103039598519.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшов супровідний лист з додатками б/н від 19.07.2016, який судом долучено до матералів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 20.07.2016 р. позивачем суду не надано.
Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання до суду не надходило.
Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 17.06.2016 та 20.07.2016, відповідачем суду не надані.
Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.
Відповідно до пункту 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно пункту 3.9.2. постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.
Відводу судді стороною не заявлено.
В судовому засіданні 17.08.16 р. уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві, відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, між гр. ОСОБА_5 (далі - цедент, первісний кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі-цесіонарій, новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 01.04.2014 (далі - Договір про відступлення права вимоги), за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі ст. 512-519 Цивільного кодексу України цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля "Honda CRV" із державним номерним знаком НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6, відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 27.04.2012, номер полісу АВ/3226173, у страховій компанії ПАТ «СК «ЛАФОРТ».
Згідно з п. 1.1 Договору про відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування, внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування, нанесеного шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро (далі - МТСБУ), в передбачених законом випадках.
Пунктом 1.2 Договору про відступлення права вимоги визначено характеристику права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за цим Договором, а саме: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 14,663,65 грн.
Зобов'язаними особами (боржниками), у відповідності до п. 1.3 Договору є: особа, визнана винною у скоєнні ДТП - ОСОБА_6; страхова компанія - ПрАТ «СК «ЛАФОРТ»; Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п.6.1 Договору про відступлення права вимоги).
Суд зазначає, що за змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до 2.1 Договору про відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування за передані права вимоги до боржника за договором страхування цесіонарій сплачує цеденту 4399,00 грн.
Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Так, для реалізації цесіонарієм придбаних ним прав цедент, у відповідності до п. 3.1 Договору, передає під час підписання цього Договору наступні документи: чинний на дату ДТП поліс ОСЦВВТЗ або посвідчення відповідної пільгової категорії (учасник бойових дій, інвалід війни, інвалід 1 групи); копію паспорту, що засвідчує особу цедента; копію посвідчення водія цедента; довідку про присвоєння цеденту ідентифікаційного номеру; копію документу про реєстрацію транспортного засобу та документу, що посвідчує правомірність керування ТЗ цедентом; довідку про пошкодження ТЗ, складену інспектором ДАІ на місці ДТП; відомості про наявність добровільного страхування автомобіля (КАСКО); оригінал або завірену належним чином копію авто товарознавчого дослідження щодо встановлення розміру заданої шкоди (ремонт з урахуванням фізичного зносу), складеного відповідно до чинного законодавства, з обов'язковим долученням оригіналів фотографій пошкодженого ТЗ, зображення номерних знаків та номеру кузову (VIN код), або оригінал чи завірену належним чином копію авто товарознавчого дослідження щодо встановлення вартості ТЗ після ДТП у разі визнання ТЗ фізично знищеним; довідку про ДТП, яка видається органами внутрішніх справ (розширена довідка із зазначенням інформації про учасників ДТП та про осіб, винних у скоєнні ДТП); копію постанови місцевого суду, завірену належним чином (мокрою печаткою відповідного суду), що підтверджує відповідальність іншого учасника ДТП; заяву про відсутність здійснення взаєморозрахунків з особою, відповідальною за заподіяну шкоду; заяву до страхової компанії про відшкодування шкоди.
У відповідності до положень ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Вказаним приписам цивільного законодавства кореспондують умови п.п. 4.4.4, 4.2.2 Договору про відступлення права вимоги, згідно якого цедент відповідає перед цесіонарієм за дійсність грошової вимоги, що відсутппаєтьс язгідно із цим договором; не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошового зобов'язання, право вимоги за яким відступається згідно із цим Договором.
За таких обставин, за матеріалами справи судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні первісного кредитора - гр. ОСОБА_5 на нового кредитора - ФОП ОСОБА_2, яке здійснено шляхом укладання в належній формі та з погодженням всіх необхідних умов Договору про відступлення права вимоги (цесія) випалти страхового відшкодування від 01.04.14 р.
В результаті новий кредитор - ФОП ОСОБА_2 отримав право замість первісного кредитора - гр. ОСОБА_5 вимагати від боржника виплати страхового відшкодування в сумі 14 663,65 грн. на виконання умов Полісу АВ/3226173.
Окрім того, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (клієнт за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ", (фактор за договором, позивач у справі), укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу від 01.04.2014 № 1/01-04/2014 (далі - Договір факторингу), в порядку та на умовах якого клієнт передає фактору, а останній приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з Договору відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування від 01.04.2014 (далі - основного договору).
Пунктом 1.2 Договору факторингу визначено, що в силу цього договору позивач займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Положеннями пункту 1.3 Договору факторингу визначено характеристику прав, переданих позивачу клієнтом за цим договором, а саме загальна сума боргу становить 14 663,65 грн.
Відповідно до п. 1.4 Договору факторингу зобов'язаною особою є: особа, визнана винною у скоєнні ДТП - ОСОБА_6; страхова компанія - ПАТ "СК "ЛАФОРТ"; моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Умовами пункту 1.5 Договору факторингу визначено, що зобов'язання клієнта перед боржником за основним договором на момент укладення цього Договору клієнтом виконані повністю.
Розділами 2 - 6 Договору факторингу сторони узгодили порядок виконання договору, права та обов'язки сторін, ціну договору і порядок розрахунків, відповідальність сторін і вирішення спорів, строк дії договору тощо.
Згідно п. 6.1 Договору факторингу вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Вказаний Договір факторингу підписаний представником позивача та ФОП ОСОБА_2 особисто та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договору факторингу, який підпадає під правове регулювання норм глави 73 Цивільного кодексу України.
Приписами частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
До основних ознак договору факторингу слід віднести, зокрема, предмет договору, яким є відступлення права грошової вимоги, у зв'язку з чим відбувається заміна кредитора у зобов'язанні. Метою такого відступлення є отримання фінансування від фактора (банка чи іншої фінансової установи), що, в свою чергу, зумовлює віднесення факторингу до фінансових операцій. Віднесення факторингу до фінансових послуг обумовило ще одну відмінну ознаку такого договору, а саме специфіку його сторін, зокрема фактором може бути банк чи інша фінансова установа, а клієнтом юридична особа чи фізична особа-підприємець. Окрім цього, фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів (факторинг) відбувається за плату (окрім випадків, коли факторинг має забезпечувальний характер), розмір якої визначається договором, це може бути як сплата відсотків, так і фіксованої ставки за таку фінансову послугу. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Отже, договір факторингу, поєднує в собі ознаки різних договорів: цесії (відступлення права вимоги), кредитування, страхування, застави, поруки, і є окремим видом правочину, який регулюється спеціальними нормами законодавства, а саме Главою 73 ЦК України "Факторинг", Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" тощо.
Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 910/11399/15.
Згідно з п. 2.1 Договору факторингу для реалізації фактором придбаних ним прав клієнт передає під час підписання цього Договору наступні документи: засвідчену копію основного договору; пакет документів відповідно до п. 3.1 основного договору.
Пунктом 4.1 Договору факторингу передбачено, що за передані права вимоги до боржника за Договором факторингу позивач сплачує клієнтові 4 739,00 грн.
Згідно з п. 4.2 Договору факторингу позивач зобов'язується протягом 10 банківських днів після набуття чинності цим Договором перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок клієнта грошову суму, визначену у п. 4.1 цього Договору.
Відтак позивач, уклавши Договір факторингу з ФОП ОСОБА_2, набув право грошової вимоги з одержання страхового відшкодування нанесеної шкоди (за договором/полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ) у розмірі 14 663,65 грн. до боржників, які визначені у п. 1.4 Договору факторингу, а саме до визнаної винною у скоєнні ДТП особи - ОСОБА_6; страхової компанії - ПАТ "СК "ЛАФОРТ"; Моторного (транспортного) страхового бюро України, у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто правомірно набув прав нового кредитора у зобов'язанні.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.13р. порушено провадження у справі № 910/20063/13 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.14р. затверджено реєстр вимог кредиторів ПАТ «СК «Лафорт».
27.02.2015 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою №7 від 27.02.2015р. про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" за 15 договорами факторингу на загальну суму 227 753,48 грн., в тому числі, і за Договором факторингу № 1/01-04/2014 на суму 14663,65 грн., що ґрунтуються на невиконаних Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" зобов'язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій просив визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" та включити грошові вимоги у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів.
Постановою Господарського суду міста Києва від 10.09.14р. ПАТ «СК «Лафорт» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором ПАТ» СК «Лафорт» арбітражного керуючого Дяченка С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.15р. ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» визнано одним з кредиторів ПАТ «СК «Лафорт» на суму 228 971,48 грн., з яких 1218,00 грн. - вимоги першої черги, 227 753,48 грн. - вимоги шостої черги, тобто позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт», в тому числі і за Договором факторингу № 1/01-04/2014 на суму 14663,65 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
При цьому згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Розпорядник майна боржника не пізніше ніж на десятий день з дня, наступного після закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку, з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення в поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторами (ч. 6 ст. 23 вказаного Закону).
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема? такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.15р. у справі № 910/20063/13 затверджено реєстр кредиторів станом на 06.10.15р., ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Лафорт» як юридичну особу в зв'язку з банкрутством. Також вказаною ухвалою затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс станом на 06.10.15 р. та, зокрема, зазначено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових актівів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
За таких обставин суд вважає встановленим вищезазначеною ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.15 р. у справі № 910/20063/13 розмір грошової вимоги в сумі 14 663,65 грн. та обґрунтованість такої вимоги позивача до ПАТ»СК «Лафорт». При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.
Суд зазначає, що частиною 1 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду заподіяну третім особам.
Відповідно до п. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Таким чином, МТСБУ відшкодовує шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ у двох випадках: визнання страховка банкрутом або ліквідації страховика, а також у випадку недостатності коштів страховика та існування заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З огляду на вищевикладене, оскільки суд вважає доведеним у справі № 910/20063/13 факт недостатності коштів та майна страховика ПАТ «СК «Лафорт» - учасника МТСБУ для задоволення вимог його кредиторів, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду останнього визнано кредитором страхової компанії - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 14 663,65 грн., та під час провадження у справі про банкрутство такої особи не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача, позивач набув право грошовї вимоги за зобов'язаннями до МТСБУ, на яке обов'язок з такого відшкодування покладено приписами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Отже, оскільки обов'язок з відшкодування МТСБУ позивачеві шкоду виник на підставі приписів ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та вказаним законом не встановлено граничного строку та умов здійснення такого виконання, тобто не визначено строк здійснення відповідачем відшкодування шкоди, за таких обставин до відносин сторін слід застосовувати частину 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня отримання вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як свідчать матеріали справи, з метою досудового врегулювання спору Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» 22.01.16р. звернулось до МТСБУ з вимогою № 49, копія якої міститься в матеріалах справи, щодо виплати грошових кошті в сумі 14 663,65 грн.
Факт надсилання вказаної вимоги підтверджується наявною в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 6120 від 25.01.16 р. та відповідного опису вкладення в цінний лист, датованого 25.01.16 р., а також витягом з офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта» щодо відстеження вказаного поштового відправлення, згідно якого станом на 19.07.16 р. останнє вручене 27.01.16 р. адресату за довіреністю.
Проте, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування позивачу шкоди в сумі 14663,65 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.
Згідно зі ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсними чи розірвання вказаних Договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 01.04.14 р., Договору про надання фінансових послуги факторингу № 1/01-04/2014 від 01.04.14 р. та/або їх окремих положень сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/01-04/2014 від 01.04.14 р. та Договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 01.04.14 р. на час їх підписання та під час виконання в матеріалах справи відсутні.
Докази скасування ухвал суду від 21.05.15р. та 06.10.15р. у справі № 910/20063/13 про банкрутство ПАТ «СК «Лафорт» та/або викладених в них висновків та встановлених судом фактів, зокрема, щодо фактичного підтвердження та визнання вимог кредитора в сумі 14 663,65 грн., сторонами суду не надані.
За таких обставин суд приходить до висновку, що в матеріалах справи наявні та доведені всі необхідні умови для здійснення відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, а саме: визнання страховика-учасника МТСБУ (Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ЛАФОРТ") банкрутом та його ліквідацію, а також недостатність коштів і майна страховика-учасника МТСБУ для здійснення грошових виплат його кредиторам (зокрема, позивачу), отже позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 14 663,65 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього в зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування у розмірі, який відповідає вимогам законодавства та визнаний як кредиторські вимоги у справі про банкрутство страховика, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеня в сумі 2 133,27 грн. за період з 03.02.16р. по 10.06.16р., проценти річних у розмірі 154,27 грн. за період з 03.02.16р. по 10.06.16р., а також інфляційні втрати у розмірі 601,21 грн. за період з 03.02.16р. по 10.06.16р., які позивач просив стягнути згідно наданого розрахунку.
Суд зазначає, що згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику (потерпілій особі).
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом, позивач за Договором відступлення права вимоги та Договором факторингу набув всі права вимоги до боржника, що виникли за фактом настання спірної ДТП, отже суд вважає за можливе застосування вказаних приписів п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Окрім того, в силу ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України.
Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі №37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14).
Суд зазначає, що за змістом ст.ст. 509, 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь - яке зобов'язання зі сплати коштів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з частиною 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином правовідношення, в якому страховик - ТОВ «СК «Лафорт» у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити потерпілій особі страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідносини, які склалися між сторонами щодо відшкодування МТСБУ за рахунок фонду захисту потерпілих внаслідок недостатності коштів та майна вказаного страховика, визнання банкрутом та ліквідації останнього шкоди за договором/полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що розглядаються у даній справі, також є грошовими.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 вказаного кодексу, зокрема, підставами виникнення прав та обов'язків є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди, інші юридичні факти.
Тобто, оскільки грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, за висновками суду на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Відповідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Суд зазначає, що приписи ст. 253 Цивільного кодексу України закріплюють правило визначення початкового моменту перебігу строку, згідно з яким перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок.
При цьому, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України).
В свою чергу як встановлено судом за результатами розгляду поданої позивачем позовної заяви та доданих до неї розрахунків, позивачем невірно визначено дату початку прострочення виконання зобов'язання з відшкодування шкоди як 03.02.16 р., (зважаючи на дату акту № НП/2-0422048 від 20.12.15 р.), тоді як враховуючи дату отримання МТСБУ вимоги № 49 від 22.01.16 р. - 27.01.16 р., з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України граничним строком виконання зобов'язання є 03.02.16 р., отже початком періоду нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції має бути 04.02.16 р.
За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи приписи ст.ст. 253, 255, 530 Цивільного кодексу України, розмір пені становить 2124,23 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині пені підлягають стягненню в сумі, нарахованій судом, а саме 2124,23 грн. пені.
За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем відсотків річних судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків річних в сумі 154,27 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 157,24 грн. процентів річних.
В свою чергу розмір інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи приписи ст.ст. 253, 255, 530 Цивільного кодексу України, становить 618,95 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 601,21 грн..
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; коl 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (36020, Полтавська обл., м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, буд. 14-А/22; код 37686922) шкоду в сумі 14663,65 грн.; пеню в сумі 2124,23 грн., проценти річних в сумі 154,27 грн., інфляційні втрати в сумі 601,21 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1377,26 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 19 вересня 2016 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон