31 серпня 2016 р.Р і в н е 817/762/16
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сала А.Б. за участю секретаря судового засідання Мідлік А.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: представник ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З змісту заявленого позову вбачається, що позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Рівненській області про звільнення №22-0 від 22.04.2016;
- поновити її - ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Рівненській області;
- стягнути з ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Рівненській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в період із 25 квітня 2016 року по дату набрання сили рішенням суду по даній справі з розрахунку 748,58 грн. за кожен день вимушеного прогулу;
- стягнути з ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Рівненській області моральну шкоду в розмірі 7000 грн.
В ході судового розгляду, керуючись ст.55 КАС України, судом допущено правонаступництво, шляхом заміни відповідача ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області, її правонаступником - Рівненська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області .
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач з липня 1994 року працювала в ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області на різних посадах. Однак 25.04.2016 її звільнили з роботи у зв'язку із скороченням чисельності працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України, згідно Наказу №22-0 від 22.04.2016.
Позивач вважає дане звільнення незаконним, оскільки воно відбулося з порушенням чинного законодавства. Зокрема вказує на те, що вона має безперервний стаж роботи у даній установі 22 роки, в тому числі на керівній посаді. Вказала, що є матір'ю-одиночкою, яка самостійно виховує малолітнього сина. Крім цього, зазначила, що має високу кваліфікацію - обіймала керівні посади, працювала начальником відділу, в 2006 та 2015 p.p. проходила курси підвищення кваліфікації. Проте, ці обставини під час звільнення не були враховані.
Крім цього, зазначає що ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Однак в порушення вказаних вимог інша робота їй керівництвом не пропонувалась.
З наведених підстав просила адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечувала та просила у позовних вимогах відмовити з підстав викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення позивача, та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши всі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 27 липня 1994 року працювала в ОСОБА_3 ОДПІ на різних посадах. Остання займана посада - головний державний інспектор Березнівського відділення ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській обалсті.
Наказом ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області №22-о від 22.04.2016 ОСОБА_1 було звільнено з посади головного державного інспектора Березнівського відділення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату) (а.с. 14).
Водночас, будучи незгідною з вказаним рішенням позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правовий статус посадових осіб державних службовців, їх права та обов'язки, на момент виникнення спірних правовідносин, визначалися Конституцією України та Законом України «Про державну службу».
Порядок, умови проходження і припинення державної служби встановлено Законом України «Про державну службу» та нормами КЗпП України. Спеціальні підстави припинення державної служби передбачені статтею 30 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин). Крім зазначених підстав державна служба припиняється у випадках передбачених КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно із частинами 2, 3 статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Крім того, згідно ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Згідно пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9, визначено, що одинока мати - це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
З досліджених в судовому засіданні оригіналів особової справи ОСОБА_1 судом встановлено, що позивач має сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є жінкою, яка виховує і утримує дитину одна, отже на неї розповсюджується дія ст.184 КЗпП.
Однак, як встановлено судом зазначені факти не буди враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу.
Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що наказ ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області №22-о від 22.04.2016 не відповідає вказаним критеріям правомірності, є необґрунтованим та протиправним, а тому він підлягає скасуванню.
Згідно з статтею 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно з довідкою Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області №4273/17-12-05-30 від 16.08.2016, виходячи з виплат за два останні календарні місяці, що передують місяцю звільнення позивача, середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 3754,16 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення - 174,61 грн., кількість днів вимушеного прогулу складає 86 днів. Отже, за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 слід стягнути грошове забезпечення у розмірі 15016, 46 грн.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 7000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Стаття 56 Конституції України передбачає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оцінюючи доводи позивача про заподіяну їй внаслідок незаконого звільнення моральну шкоду, яка полягає в позбавленні гарантованого Конституцією України права на працю, позбавлення засобів до існування, душевних стражданнях, моральних переживаннях, почутті зневаги до себе, погіршенні стану здоров'я, суд вважає доведеним заподіяння позивачу моральної шкоди. Однак, на думку суду, визначений позивачем розмір відшкодування завданої моральної шкоди не відповідає характеру моральних страждань, а відтак в обумовленій частині позовна вимога підлягає до часткового задоволення в сумі 5000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Підстави для застосування ч.3 ст.94 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області №22-о від 22.04.2016.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення ОСОБА_3 об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Рівненській області з 25.04.2016.
Стягнути з Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2016 по 31.08.2016 в розмірі 15016,46 грн. (сума без сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати даної суми працівнику).
Стягнути з Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Постанову суду, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення ОСОБА_3 об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Рівненській області та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, в межах суми платежу за один місяць, в розмірі 3754,16 грн. - допустити до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Сало А.Б.