Дата документу Справа №
ЄУН № 310/2183/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Ревуцький С.І.
Провадження №22ц/778/4216/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
20 вересня 2016 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого, суддіОСОБА_1
суддів:ОСОБА_2
ОСОБА_3
секретарОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись після уточнення на те, що позивачу на праві власності належить 1/4 частина квартири АДРЕСА_1. Інші 3/4 частини вказаної квартири належать її матері ОСОБА_6, її сину ОСОБА_6 ОСОБА_7 та її бабусі ОСОБА_8. На час звернення до суду ОСОБА_8 померла 28.02.2001р., ОСОБА_6 померла 11.06.2015р. Позивач та її мати вважали, що оскільки вони постійно проживали з ОСОБА_8 до її смерті і продовжували проживати у вказаній квартирі після її смерті, то ОСОБА_6 є спадкоємицею, що фактично прийняла спадщину і її звернення до нотаріальної контори не є необхідною. Після смерті матері позивача ОСОБА_6 позивач звернулась до нотаріальної контори та виявилося, що у відповідності до ЦК 1963р., який діяв на час смерті ОСОБА_8, ані вона, ані її мати ОСОБА_6 не були спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_8, тому не мали та не мають право на спадщину після її смерті. Але в той же час позивач з 2001 року добросовісно володіла майном у вигляді 1/4 вказаної квартири, доглядала за нею, сплачувала комунальні послуги, робила ремонт, тому вважає, що має право на визнання за нею право власності на цю частину квартири за набувальною давністю в порядку ст. 344 ЦК України, що і просить в своєму позові.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 серпня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким позов задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за позовом про визнання права власності на частку квартири за набувальною давністю, суд першої інстанції, правильно виходив із того, що відповідно до вимог ст. 344 ЦК України позивачем не дотримано необхідних умов для набуття права власності на спірну частину нерухомості за набувальною давністю.
Суд встановив характер правовідносин сторін у справі та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результат оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За роз'ясненнями п.п. 9, 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
-володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
-володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
-володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК). Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
За змістом ст. 344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.
З огляду на положення статті та роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою, володілець суб'єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.
Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не повинен знати і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а також обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом попередньої інстанції, згідно свідоцтва про право власності на житло від 02.03.1995 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності у невизначених частках ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_5 ОСОБА_10 та ОСОБА_8.
Згідно свідоцтва про смерть 1-ЖС №192814, ОСОБА_8 померла 28.02.2001 року.
Згідно свідоцтва про смерть І-ЖС №330254, ОСОБА_6 померла 11.06.2015 року.
Позивач вважала, що набула право власності на майно померлої ОСОБА_8 за набувальною давністю, оскільки проживала разом з нею, сплачувала комунальні послуги, володіла її майном після смерті, проводила ремонтні роботи.
Проте зазначені обставини не свідчать про отримання майна за підставами, достатніми для того, щоб мати право власності на нього з підстав передбачених ст. 344 ЦК.
Позивач знала, і на це посилається і в позові, що користується майном яке належить іншій конкретній особі з моменту смерті останньої, таким чином, добросовісність на зазначений позивачем як початковий момент заволодіння вищезазначеним майном була відсутня.
Твердження апеляційної скарги про добросовісність володіння майном не може бути прийнято до уваги. Позивач не надала жодного доказу, який би свідчив про добросовісність на момент заволодіння майном і її ж доводи, якими вона обґрунтовувала позов говорить про зворотне.
Отже, вирішуючи спір, суд відповідно до ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та в межах доказів, наданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки позивачами не доведено наявності сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю, що передбачено положеннями ст. 344 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі в тому числі про безперервність проживання на протязі 10 років, про покращення умов проживання, про оформлення особових рахунків, здійснення ремонту, про сплату комунальних послуг, про те, що позивач вважає себе спадкоємицею, не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Отже висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: