Дата документу Справа № 331/3817/15-к
Апеляційний суд Запорізької області
Провадження № 11-кп/778/680/16Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Категорія - ст.286 ч.2 КК УкраїниСуддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
16 вересня 2016 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілої ОСОБА_7
представників потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
обвинуваченої ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_11 , процесуального прокурора та представника потерпілої ОСОБА_8 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_7 , на вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 09 лютого 2016 року, яким
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Запоріжжя, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винною і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_11 визнано винною і засуджено за те, що вона 24.04.2015 року приблизно о 16 годині 40 хвилин, керуючи автомобілем «ВМW-320і» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по Набережній магістралі в м. Запоріжжя зі сторони вул. Грязнова в напрямку вул. Луначарського зі швидкістю не менше 77 кмгод, що перевищує дозволену швидкість руху в населеному пункті та максимальну швидкість руху - 20км/год на даній ділянці дороги.
В цей же час по пішохідному переходу, розташованому перед перехрестям Набережної магістралі та вул. Глісерної, проїжджу частину Набережної магістралі перетинав неповнолітній пішохід ОСОБА_12 , який рухався з права наліво за напрямком руху автомобіля «ВМW-320і», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Перед пішохідним переходом, надаючи дорогу пішоходу в правій та середній смузі зупинились транспортні засоби.
Наближаючись до пішохідного переходу, водій ОСОБА_11 , маючи об'єктивну можливість заздалегідь виявити, що перед нерегульованим пішохідним переходом зупинилися транспортні засоби, не зменшила швидкість свого руху аж до зупинки транспортного засобу, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, продовжила рух у лівій смузі та, виїхавши на пішохідний перехід, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_12 .
Своїми діями водій ОСОБА_11 порушила вимоги п.п. 12.4, 12.9 б), 18.4, 33 (дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості») Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, зі змінами № 136 від 06.03.2013 року, відповідно до яких:
- п. 12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.
- п. 12.9. Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил;
- п. 18.4. Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх
смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
- розділ 3.3 Дорожні знаки
3.29 "Обмеження максимальної швидкості". Забороняється рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові.
Порушення водієм ОСОБА_11 вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України, згідно висновків судової автотехнічної експертизи № 246М5 від 21.05.2015 року з технічної точки зору знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_12 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.
Дії ОСОБА_11 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Їй призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки. На підставі ст.75 КК ОСОБА_11 звільнено від відбування основного покарання із встановленням іспитового строку на 2 роки. На неї покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК. Обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту. Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 і повністю потерпілого ОСОБА_13 . На користь кожного з них стягнуто по 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про речові докази.
В апеляційних скаргах прокурор і представник потерпілої ОСОБА_8 не заперечували фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та кваліфікацію дій обвинуваченої.
Проте, прокурор вважав, що визначене вироком суду покарання ОСОБА_11 є незаконним у зв'язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність. Зазначав, що суд безпідставно і необґрунтовано звільнив обвинувачену від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі.
Представник потерпілої одпочатку також вважав призначене покарання занадто м'яким, таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину, його наслідкам та особі обвинуваченої, вимагаючи його визначити у виді 8 років позбавлення волі.
На переконання обох апелянтів часткове задоволення цивільного позову ОСОБА_7 у справі є необґрунтованим, а тому її цивільний позов має бути задоволений повністю. Крім того, прокурор наголосив на безпідставності висновку суду про нестягнення з обвинуваченої судових витрат. Тому дані апелянти просили в цій частині вирок суду скасувати. Ухвалити новий вирок з урахуванням зазначених вимог апеляційних скарг.
Під час апеляційного розгляду представник потерпілої зі згоди самої потерпілої змінив свої апеляційні вимоги. Наполягав лише на частковому задоволенні апеляції в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 грн. В решті вирок просив залишити без змін.
Захисник обвинуваченої в своїй апеляційній скарзі не погодився з висновками суду першої інстанції. Вважав їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. На його переконання суд поклав в основу обвинувального вироку недопустимі докази, які зібрані з грубим порушенням вимог процесуального закону. Судом допущено істотну неповноту судового розгляду, яка унеможливлює встановлення істини у справі. У зв'язку з чим, вирок суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 закриттю у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримання.
Заслухавши доповідь судді; з'ясувавши думки прокурора, який наполягав на задоволенні своєї апеляційної скарги; потерпілої ОСОБА_7 і її представника, які наполягали на змінених вимогах апеляційної скарги представника потерпілої адвоката ОСОБА_8 ; захисника ОСОБА_10 , який не наполягав на вимогах своєї апеляційної скарги; представника потерпілого ОСОБА_13 , який просив вирок суду залишити без змін; обвинувачену, яка просила не задовольняти апеляційну скаргу її захисника, залишити призначене їй покарання без змін, а в частині відшкодування моральної шкоди покладалась на розсуд суду; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи поданих апеляційних скарг з урахуванням змінених вимог адвоката ОСОБА_8 , колегія суддів дійшла висновку про таке.
Під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_10 зазначив, що він не наполягає на вимогах своєї апеляційної скарги, проте від неї він не відмовився, у зв'язку з чим, судова колегія має дати оцінку всім наведеним в ній доводам.
Так, вважаючи вирок суду таким, що ґрунтується на припущеннях винуватості обвинуваченої ОСОБА_11 , в основу вироку покладені недопустимі докази, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, захисник ОСОБА_10 , зокрема, виходив з того, що протокол огляду місця події складено російською мовою, він не містить у собі посилання на застосування технічних засобів фіксації, він не засвідчений підписом спеціаліста-автотехніка ОСОБА_14 , який приймав участь в огляді місця події.
Проте до таких зауважень судова колегія ставиться критично, оскільки згідно з ч.1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
ОСОБА_11 під час судового і апеляційного розгляду давала свої пояснення російською мовою. Дана мова визнана рішенням Запорізької обласної ради регіональною мовою. А тому підстав стверджувати, що складанням протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди російською мовою було порушено права та свободи обвинуваченої судова колегія не вбачає.
Крім того, судова колегія звертає свою увагу, що даний протокол містить у собі посилання на те, що під час огляду застосовувались фотоапарат і відеокамера марки «Sony» (т.1 а.с.136).
Відсутність в протоколі підпису спеціаліста-автотехніка ОСОБА_14 зумовлена тим, що згідно вказаного протоколу дана особа не брала процесуальної участі під час даної процесуальної дії.
Захисник ОСОБА_10 також зазначив, що огляд наданого представником потерпілого запис відеореєстратора не було проведено. Сам запис не є оригіналом документа.
Проте до таких заперечень судова колегія ставиться критично, оскільки з огляду на ч.3 ст.99 КПК оригіналом електронного документа, до якого відноситься цифровий запис відеореєстратора, - є його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Даний запис оглядався слідчим під час досудового розслідування, про що складено відповідний протокол від 12.05.2015 року (т.1 а.п.160), що спростовує вищенаведене заперечення захисника. На вказаному відеозапису детально беззаперечно зафіксовано обставини вчиненого ОСОБА_11 злочину. Дані обставини обвинувачена не заперечила і погодилась з ними, повністю визнаючи свою вину.
До заперечення захисника про те, що не можна визнати допустимим доказом допит ОСОБА_11 нібито зафіксований на відеозапису на місці події, судова колегія ставиться критично, оскільки зазначені пояснення обвинуваченої судом не клались в основу обвинувального вироку. Зазначений запис не фіксував допит ОСОБА_11 в порядку ч.5 ст. 224 КПК.
Крім того, захисник в апеляційній скарзі зазначив, що перед проведенням судової автотехнічної експертизи до вихідних даних безпідставно було включено умову обмеження для транспортних засобів швидкості руху до 20 км/год через проведення дорожніх робіт, оскільки в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості руху - 20 км/год» відсутній. Захисник також зауважив, що експерт безпідставно взяв до уваги показання свідка ОСОБА_15 , який зазначив, що ОСОБА_11 рухалась зі швидкістю 80 км/год. Захист вважав, що такі показання свідка не можна брати до уваги, оскільки визначення швидкості руху в такий спосіб є вкрай суб'єктивним і неточним. Відтак на переконання захисту висновки вказаної експертизи не можна брати до уваги.
Проте й до таких заперечень судова колегія ставиться критично, оскільки для проведення експертизи слідчий вправі ставити в якості вихідних данних не тільки дані, що були встановлені і зафіксовані під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, а й інші дані, які було встановлено досудовим розслідуванням в інший спосіб. Так, згідно запису відеореєстратора в момент 15 год. 36 хв. 38 сек. або запису відеофайла 01 хв.02 сек. чітко видно праворуч дороги на стовпі перед перехрестям, на якому сталася ДТП, прикріплений знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості руху - 20 км/год» разом із дорожнім знаком 1.37 «Дорожні роботи». Дані обставини зафіксовано в протоколі огляду даного відеозапису (т.1 а.с. 160).
Що стосується заперечень показань свідка ОСОБА_15 , який зазначив, що ОСОБА_11 рухалась зі швидкістю 80 км/год, судова колегія до них ставиться критично, оскільки мінімально можлива швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_11 визначалась не на підставі даних показань, а розрахунковим шляхом з урахуванням часу наростання сповільнення автомобіля, його усталого сповільнення, довжини сліду гальмування.
Суд критично ставиться й до заперечень захисника про неприналежність слідів гальмування автомобіля ОСОБА_11 , за якими було визначено швидкість її руху. Адже вказані сліди залишено на траєкторії руху даного автомобіля, що було визначено за слідами уламків від даного авта, пошкодженнями бордюрного каменю, місцем знаходження трупа потерпілого та місцем зупинки самого автомобілю ОСОБА_11 (т.1 а.с. 138-147).
Перевіркою судом змісту запису відеореєстратора, яким чітко і повно зафільмовано обставини ДТП, спростовується заперечення ОСОБА_10 про те, що автомобілі в крайній правій і середній смугах продовжували свій рух в той час, як по пішохідному переходу рухався потерпілий ОСОБА_12 . При цьому судова колегія дійшла висновку, що пішоходом ОСОБА_12 не було порушено жодного правила дорожнього руху. Не наведено таких порушень і в апеляції ОСОБА_10
Невирішення судом питання про долю речового доказу - автомобіля, яким керувала ОСОБА_11 , жодним чином не може бути підставою для скасування оскаржуваного вироку із закриттям кримінального провадження, як того вимагає захисник ОСОБА_10 . Дане питання може бути предметом розгляду суду, що ухвалив вирок у разі звернення з відповідним клопотанням зацікавленої сторони, чи суду за власної ініціативи в порядку, передбаченому п.14 ч.1 ст. 537 КПК.
Таким чином, оскаржуваним вироком районного суду на підставі належних і допустимих доказів повністю встановлено і доведено вину обвинуваченої ОСОБА_11 у пред'явленому їй обвинуваченні. Сама обвинувачена повністю визнає свою вину за обставин, зазначених в оскарженому вироку. У зв'язку з чим, судова колегія також вважає встановленою винуватість обвинуваченої ОСОБА_11 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду. Доводи і заперечення апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 такого висновку не спростовують, а тому така скарга підлягає залишенню без задоволення.
Щодо апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , судова колегія дійшла висновку про таке.
Так, представник потерпілої виходив з того, що призначене ОСОБА_11 покарання є занадто м'яким. На його переконання суд безпідставно послався на щире каяття обвинуваченої у вчиненому, оскільки ОСОБА_11 відмовилась давати будь-які показання. Заперечила проти визнання матері загиблого ОСОБА_12 потерпілою у даному провадженні. Визнала розмір шкоди лише у розмірі вартості пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля. Судом при призначенні покарання жодним чином не було враховано думку потерпілої, яка втратила єдиного сина. Внаслідок загибелі дитини потерпілої останній було завдано значної моральної шкоди, яку суд визначив у мізерні 150000 грн. Самою потерпілою будь-які дії на добровільне відшкодування спричиненої шкоди не вчинялись. Тому вимогою апеляційної скарги є призначення покарання у розмірі 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки. Апелянт вимагав стягнути з обвинуваченої на користь потерпілої 700000 грн.
Проте під час апеляційного розгляду представник потерпілої зі згоди самої потерпілої змінив свої апеляційні вимоги. Наполягав лише на частковому задоволенні апеляції в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 грн., з яких 52000 грн. було вже відшкодовано в добровільному порядку. В решті вирок, щодо визначеного судом покарання просив залишити без змін. На таких вимогах наполягала й сама потерпіла, заявивши, що вона зустрічалась з обвинуваченою, та в неї просила пробачення, в добровільному порядку в рахунок відшкодування моральної шкоди сплатила 52000 грн. І хоча вибачити обвинуваченій скоєне вона не в силах, все ж таки, керуючись гуманними мотивами просила визначене судом покарання залишити без змін.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_11 заявила, що вона повністю визнає свою провину у скоєному, ще раз попросила вибачення у потерпілої ОСОБА_7 . Зазначивши, що сама ставши за час судового розгляду мамою, народивши дитину, вона зрозуміла, якого непоправного болю вона завдала своїми ненавмисними діями.
Прокурор фактично посилався на ті ж самі обставини, що й представник потерпілого в своїй первісній скарзі. Проте вважав, що суд неправильно застосував кримінальний закон, звільнивши обвинувачену від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК. Тому прокурор вимагав, скасувати вирок суду в частині призначеного покарання. Призначити більш суворе покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки. Стягнути з обвинуваченої на користь потерпілої 700000 грн. та на користь держави 1473 грн. 12 коп. судових витрат.
Вирішуючи питання про правильність визначення судом першої інстанції виду і розміру призначеного ОСОБА_11 покарання, судова колегія виходить з такого.
Як видно з матеріалів провадження, суд першої інстанції, обираючи вид та міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_11 , вірно врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке віднесено до категорії тяжких. Внаслідок даного злочину загинула дитина. На переконання судової колегії ОСОБА_11 , визнавши вину, таки розкаялась у вчиненому. Вона щиросердно попросила вибачення у потерпілої наскільки це є можливим. Під час апеляційного розгляду частково відшкодовано завдану моральну шкоду на суму 52000 грн., що також свідчить про щире каяття обвинуваченої. Хоча отримати вибачення від матері загиблої дитини є неможливим, проте ОСОБА_7 знайшла у собі сили просити суд не позбавляти волі ОСОБА_11 , яка сама нещодавно стала матір'ю новонародженої дитини. Тому з огляду на те, що ОСОБА_11 раніше не судима, має постійне місце проживання, доглядає за своєю новонародженою дитиною, за місцем проживання характеризується позитивно, заміжня, на диспансерному обліку в спеціальних медичних лікувальних закладах не перебуває, обтяжуючі відповідальність обставини відсутні, судова колегія дійшла висновку про те, що виправлення обвинуваченої можливе без її ізоляції від суспільства в умовах постійного контрою за її поведінкою органами кримінально-виконавчої інспекції.
При вирішенні питання застосування до ОСОБА_11 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, судова колегія виходить з того, що обвинувачена грубо порушила правила дорожнього руху, внаслідок якого загинула людина. Загибель сталася виключно внаслідок винних дій обвинуваченої, за відсутності жодних перешкод уникнути настання ДТП. Вказані обставини вказують на неналежні водійські навички обвинуваченої, які підлягають обов'язковій додатковій перевірці уповноваженим на те органом після закінчення відбуття обвинуваченою даного додаткового покарання. Як водій транспортного засобу, ОСОБА_11 на переконання суду безумовно становить небезпеку для інших учасників дорожнього руху, а тому подальша наявність у неї права керування транспортним засобом є небезпечною. У зв'язку з чим, рішення суду в цій частині є законним і обґрунтованим.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування завданої моральної шкоди, судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням її майна; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_7 внаслідок ДТП втратила найдорожчу їй людину - рідну дитину, що безумовно завдало їй непоправного душевного болю. На тривалий час, в тому числі на час досудового розслідування і судового провадження, змінився усталений спосіб її життя, пов'язаний усвідомленням непоправної втрати та завданням тривалого безперервного глибокого душевного болю.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_11 заперечень щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 500000 грн. не надала, покладаючись у вирішенні цього питання на суд. Приймаючи до уваги, що із вказаної суми в добровільному порядку вже сплачено 52000 грн. сума відшкодування підлягає зменшенню.
Вирішуючи питання щодо відшкодування коштів, витрачених на проведення експертизи, судова колегія виходить з такого.
Відмовляючи у стягненні судових витрат, районний суд виходив з того, що експертизи були проведені державною установою.
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Відповідно до ч.2 ст. 122 КПК залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.124 КПК, якою врегульовані питання щодо розподілу процесуальних витрат, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на проведення експертизи.
Статтею 368 КПК передбачено, що ухвалюючи вирок суд повинен серед іншого вирішити питання про те, на кого мають бути покладені процесуальні витрати та в якому розмірі.
Відповідно до вимог ч.4 ст.374 КПК в резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо процесуальних витрат.
Як вбачається з вироку суду, ОСОБА_11 визнано винною та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, тобто судом було винесено обвинувальний вирок щодо вказаної особи.
Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у справі було проведено
-експертизу технічного стану транспортного засобу ОСОБА_11 (т.1 а.п. 175-186), вартість якої (експертизи) згідно довідки про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні складає 736,56 грн. (т.1 а.п. 174);
-авто технічну експертизу (т.1 а.п. 187-191), вартість якої (експертизи) згідно довідки про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні складає 736,56 грн. (т.1 а.п. 192).
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги вищевказаних статей і не стягнув із обвинуваченої витрати, пов'язані з залученням експерта. У зв'язку з вищевикладеним, вказані доводи прокурора колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 419 КПК колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_11 , залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу процесуального прокурора задовольнити частково.
Апеляційну скаргу (з урахуванням змін і доповнень) представника потерпілої ОСОБА_8 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_7 , задовольнити.
Вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 09 лютого 2016 року в цій справі щодо ОСОБА_11 в частині відшкодування завданої моральної шкоди ОСОБА_7 змінити, а в частині відмови в стягненні судових витрат скасувати.
Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди 448 000 (чотириста сорок вісім тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_11 на користь держави судові витрати в сумі 1473,12 грн.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4