16 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня
2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про виключення окремих положень з договору про іпотечний кредит,
Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 2 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 травня 20-16 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження та відмовлено йому у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.
У серпні 2016 року до Верховного Суду України звернувся
ОСОБА_4, від імені якого діє представник ОСОБА_5, із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обґрунтування своїх вимог заявник послався на постанову Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року.
Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
У справі, про перегляд якої подано заяву, відмовляючи у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову. При цьому суд зазначив про те, що позивач як споживач був ознайомлений з правилами та умовами надання банком кредитування. Вибір умов кредитування з боку позивача був добровільним, останній підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотриманням Закону України «Про захист прав споживачів». Жодних застережень або зауважень з боку позивача щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору під час його підписання не надано. Крім того, позивачем не доведено обставин щодо введення його в оману при укладенні договору.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від
11 вересня 2013 року (справа № 6-40цс13) викладено правовий висновок про те, що виходячи з положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві. При цьому суд зазначив, що суди попередніх інстанцій зазначених положень не врахували та не вказали, на підставі яких ознак, зазначених у частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», кваліфікували умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому.
Висновок суду касаційної інстанції в ухвалі, яку просить переглянути заявник, не суперечить правовому висновку викладеному у зазначеній постанові Верховного Суду України, оскільки в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року та у справі, за результатами перегляду якої Верховним Судом України прийнято надану для порівняння постанову, наявні різні фактичні обставини.
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про виключення окремих положень з договору про іпотечний кредит за заявою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня
2016 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко