Справа: № 729/654/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Кузюра В.О. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.
15 вересня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Літвіної Н.М.
Суддів Коротких А.Ю. Чаку Є.В.
при секретарі Рафальській І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бобровицької районної ради на постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Бобровицької районної ради про скасування рішення, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Бобровицької районної ради про скасування рішення № 41-04 від 21 квітня 2016 року «Про затвердження змін до комплексної районної програми соціального захисту окремих категорій громадян щодо порядку проведення розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд автомобільним транспортом, послуги зв'язку та інші пільги, передбачені законодавством на 2016 рік» та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 року позовні вимоги задоволено частково:
Скасовано рішення Бобровицької районної ради №41-04 від 21 квітня 2016 року «Про затвердження змін до комплексної районної програми соціального захисту окремих категорій громадян щодо порядку проведення розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд автомобільним транспортом, послуги зв'язку та інші пільги, передбачені законодавством на 2016 рік» в частині визначення порядку розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд автомобільним транспортом учасниками бойових дій.
Визнано такими, що не відповідають вимогам закону зміни до комплексної районної програми соціального захисту окремих категорій громадян щодо порядку проведення розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд автомобільним транспортом, послуги зв'язку та інші пільги, передбачені законодавством на 2016 рік в частині введення додатково талону на безоплатний проїзд в автомобільному транспорті та обмеження кількості поїздок для учасників бойових дій.
Зобов'язано відповідача виключити з тексту комплексної районної програми соціального захисту окремих категорій громадян щодо порядку проведення розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд автомобільним транспортом, послуги зв'язку та інші пільги, передбачені законодавством на 2016 рік положення, що учасники бойових дій мають право на безкоштовне перевезення на підставі талону на безоплатний проїзд, зразок якого додається та документу, що підтверджує право на пільги , а також, що за отриманням талонів , що дають права на безкоштовний проїзд, згідно з чинним законодавством, звертаються у міську/сільську раду за місцем реєстрації, видача талонів проводиться міською /сільською радою виходячи з наступного розрахунку - для учасників бойових дій в кількості 20 талонів на місяць.
В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 21 квітня 2016 року Бобровицькою районною радою прийняте рішення № 41-04 з посиланням на п. 16 ч.1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», затверджено зміни до комплексної програми соціального захисту окремих категорій громадян щодо проведення порядку проведення розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд автомобільним транспортом, послуги зв'язку та інші пільги передбачені законодавством.
Відповідно до затверджених змін передбачено, що безкоштовне перевезення пільгових категорій, зокрема, учасників бойових дій, здійснюється на підставі талону на безоплатний проїзд та документу, що дає право на пільги. Крім того вказано, що учасники бойових дій мають право на отримання лише 20 талонів для проїзду на один місяць.
13 травня 2016 року позивач звернувся до Бобровицької районної ради з листом в якому просив надати роз'яснення щодо механізму прийняття даного рішення (на підставі яких законів воно приймалося) та внести зміни до прийнятого рішення, яким скасувати визначенні в рішенні обмеження на проїзд.
14 червня 2016 року позивач отримав відповідь, де було вказано, що рішення приймалося виходячи з положень Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік», а прохання про внесення змін, якими б скасовувалися обмеження, встановлені для проїзду пільговим категоріям було проігноровано.
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_2 до суду, оскільки позивач є учасником бойових дій та оскаржуване рішення ради безпосередньо стосується його прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 2 частини 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на транспортні та інші послуги.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-III забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.
Згідно ст. 29 цього Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено питання щодо встановлення тарифів на транспортні послуги та забезпечення організації пасажирських перевезень.
Категорії громадян, які мають право на пільговий проїзд, встановлюються Законами України і не можуть бути змінені чи скасовані за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської рад, оскільки це виходить за межі компетенції органу місцевого самоврядування.
Разом з тим, до компетенції органів місцевого самоврядування не віднесено встановлення додаткових вимог для осіб, яким відповідно до законодавства надано право на пільги, та документів, які засвідчують право особи на безоплатний проїзд, крім тих, які визначені нормами чинного законодавства та підзаконних актів.
Ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни надається пільга безплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.
Згідно з п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України встановлена пільга у вигляді безоплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах України.
Крім того, постановами Кабінету Міністрів України «Про безоплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» та «Про поширеність чинності постанови Кабінету Міністрів України № 555 від 16 серпня 1994 року «Про поширеність чинності постанови Кабінету Міністрів України № 354 від 17 травня 1993 року» введено безоплатний проїзд для інвалідів та пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутках.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2344-ІІІ) пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 зазначеного Закону договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.
Документами для пасажира, на підставі яких виконуються регулярні пасажирські перевезення, згідно з ч. 2 ст. 39 Закону № 2344-ІІІ є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка).
Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях визначається Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1184; далі - Правила) на виконання вимог ст. 35 Закону № 2344-ІІІ, які є обов'язковими для виконання організаторами (замовниками) регулярних перевезень та замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
Пасажир автобуса відповідно до пункту 158 Правил зобов'язаний, крім іншого, мати при собі квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу, а за наявності права пільги щодо оплати проїзду - посвідчення встановленого зразка або безоплатний квиток (для міжміських перевезень) та займати місце, яке зазначене у квитку.
З досліджуваних судовою колегією матеріалів справи вбачається, що оскаржуване позивачем рішення та зміни до комплексної районної програми соціального захисту окремих категорій громадян щодо порядку розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд автомобільним транспортом, послуги зв'язку та інші пільги, передбачені законодавством на 2016 рік, які є невід'ємною частиною рішення, містять положення, які стосуються громадян, що користуються правом на пільговий проїзд, зокрема учасників бойових дій.
При цьому з вказаних документів вбачається, що органом місцевого самоврядування фактично обмежено право громадян певної категорії на використання наданих їм пільг шляхом введення додаткового документу - талону на безоплатний проїзд встановленого радою зразка, для отримання якого особа повинна звернутись до міської або селищної ради з певним переліком документів (паспорт, документ, що посвідчує право на пільги) та встановлення кількості поїздок (20 талонів на місяць на одну особу), на які поширюється пільга, що відповідно до вимог чинного законодавства є неприпустимим.
Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання відповідача на недостатність фінансування пільгових перевезень з боку держави є безпідставним, оскільки відповідно до рішень Конституційного Суду України № 8 від 06 липня 1999 року, № 5 від 20 березня 2002 року та № 7 від 17 березня 2004 року дії суб'єкта владних повноважень по звуженню передбачених Законами України пільг з підстав відсутності або недостатності бюджетних асигнувань визнано неконституційними.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновків про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 41, 160, ч. 4 ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Бобровицької районної ради - залишити без задоволення, а постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя Літвіна Н.М.
Судді Коротких А.Ю.
Чаку Є.В.
Повний текст ухвали виготовлено 20 вересня 2016 року.
Головуючий суддя Літвіна Н. М.
Судді: Коротких А. Ю.
Чаку Є.В.