04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" вересня 2016 р. Справа№ 910/33084/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Тищенко А.І.
за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.
за участю представників
від позивача: Білоконь І.В. - дов. від 18.01.2016 року № 165/18
від відповідача: Мандрикін Я.В. - дов. від 02.12.2015 року № 15/526
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" на рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2016 року
у справі № 910/33084/15 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" (м. Київ)
до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" (м. Київ)
про стягнення 13 713 грн. 38 коп.
До господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „АХА Страхування" (далі - АТ „АХА Страхування") з позовом до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" (далі - ПрАТ „СК „Провідна") про стягнення з відповідача на користь позивача, в порядку регресу матеріальних збитків останнього в сумі 13 713 грн. 38 коп.
Рішенням від 07.04.2016 року господарський суду міста Києва позов задовольнив частково. Стягнув з ПрАТ „СК „Провідна" на користь АТ „АХА Страхування" страхове відшкодування в сумі 13 213 грн. 44 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 173 грн. 60 коп. В іншій частині позову відмовив.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням ПрАТ „СК „Провідна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2016 року по справі № 910/33084/15 повністю, прийняти нове рішення - позовні вимоги АТ „АХА Страхування" до ПрАТ „СК „Провідна" відхилити повністю, в задоволенні стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі в сумі 13 213 грн. 44 коп., а також витрат по сплаті судового збору у розмірі в сумі 1 173 грн. 60 коп. відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді: Сітайло Л.Г., Баранець О.М., ПрАТ „СК „Провідна" було поновлено строк для подання апеляційної скарги, його апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2016 року у справі № 910/33084/15 прийнято до провадження та призначено та призначено справу до розгляду.
В зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Пашкіної С.А. на лікарняному, було призначено повторний автоматичний розподіл судової справи між суддями, яким було визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. (головуючий), Майданевич А.Г., Гончаров С.А.
В зв'язку з перебуванням судді учасника колегії Майданевича А.Г. у відпустці та судді учасника колегії Гончарова С.А. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.07.2016 року було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Хрипун О.О., Тищенко А.І.
В судовому засіданні 13.09.2016 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у письмових поясненнях.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки № 61256532 про дорожньо-транспортну пригоду та постанови Соснівського районного суду міста Черкаси від 28.04.2015 року № 712/4316/15-п, 09.04.2015 року о 10 год. 30 хв. ОСОБА_8, керуючи автомобілем „MERCEDES-BENZ ACTROS”, д.н.з. НОМЕР_1, не дотримався безпечного інтервалу та скоїв наїзд на припаркований автомобіль „MAZDA 6”, д.н.з. НОМЕР_2, який належить ОСОБА_9.
Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 28.04.2015 року № 712/4316/15-п ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль „MAZDA 6”, д.н.з. НОМЕР_2.
Пошкоджений автомобіль був застрахований АТ „СК „АХА Страхування" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту „Все включено" від 16.10.2014 року № 15409а4саа.
Як вбачається зі страхового акту від 22.04.2015 року № 1.003.15.05009/VESKO9365 позивачем встановлено факт настання страхового випадку та вирішено нарахувати страхове відшкодування на загальну суму 24 289 грн. 67 коп.
Фактично позивачем було виплачено страхувальнику кошти в розмірі 24 284 грн. 67 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 23.04.2015 року № 170 089.
Статтею 27 Закону України „Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як вбачається з матеріалів справи, транспортним засобом - автомобілем „MERCEDES-BENZ ACTROS”, д.н.з. НОМЕР_1, який спричинив ДТП та заподіяв збитки автомобілю „MAZDA 6”, д.н.з. НОМЕР_2, керував ОСОБА_8
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду заподіяну внаслідок експлуатації автомобіля „MERCEDES-BENZ ACTROS”, д.н.з. НОМЕР_1, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві „Страхова компанія „Провідна", про що було укладено договір (поліс) № АІ/2233728 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу автомобіля „MERCEDES-BENZ ACTROS”, д.н.з. НОМЕР_1, і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Звертаючись з даним позов до господарського суду міста Києва позивач заявив до стягнення 13 713 грн. 38 коп. в порядку регресу.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Підсумовуючи викладене, можна зробити наступні висновки:
1. Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди.
2. У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.
Перехід права вимоги за наведеними нормами права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування") слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови:
1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим.
2. Регрес має місце після припиненні зобов'язання з відшкодування шкоди.
Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач - АТ „СК „АХА Страхування", виплативши страхове відшкодування потерпілому ОСОБА_9 на ремонт за договором добровільного страхування наземного транспорту „Все включено" від 16.10.2014 року № 15409а4саа, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до ПрАТ „СК „Провідна", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля „MERCEDES-BENZ ACTROS”, д.н.з. НОМЕР_1, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.
АТ „СК „АХА Страхування" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до ПрАТ „СК „Провідна", оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, а тому за таких обставин, які свідчать про перехід до страховика права вимоги, а не набуття ним такого права, то стягнення виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в порядку суброгації, а не регресу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року зі справи № 3-303гс15 (№ 910/22731/14).
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 13 213 грн. 44 коп. (24 249 грн. 67 коп. (хоча розмір виплаченого страхового відшкодування і менший за фактично виплачений, проте суд не може виходити за межі позовних вимог) мінус 500 грн. (франшиза по полісу АІ/2233728) - 10 536 грн. 23 коп. (сплаченого відповідачем позивачу відшкодування)).
В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що відповідно до ст. 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" витрати мали б відшкодовуватися з урахуванням зносу. За розрахунками відповідача матеріальний збиток мав складати 14 215 грн. 29 коп.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такі посилання відповідача безпідставними, оскільки відповідно до умов п. 28.12 договору добровільного страхування наземного транспорту „Все включено" від 16.10.2014 року № 15409а4саа виплата страхового відшкодування мала здійснюватися без урахування експлуатаційного зносу.
Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).
З матеріалів справи не вбачається доказів визнання недійсним вказаного договору страхування повністю, або окремих його пунктів, зокрема, в частині виплати страхового відшкодування без урахування фізичного зносу.
У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність виплати страхового відшкодування позивачем страхувальнику без урахування фізичного зносу, оскільки така виплата є прямим обов'язком позивача згідно умов договору.
Статтею 3 ЦК України передбачено, що основними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, стягнення в порядку суброгації страхового відшкодування з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля в даному випадку є істотним обмеженням права добросовісного страховика (позивача) на відшкодування шкоди в межах фактичних затрат, передбаченого ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування". Про таку правову позицію вказує Вищий господарський суд України у постановах від 15.01.2013 року по справі № 5011-45/7316-2012, від 19.08.2013 року по справі № 910/5734/13, від 28.10.2013 року по справі № 5011-37/5212-2012 та від 30.07.2015 року № 910/1692/15-г.
Наведеним спростовується помилкове твердження відповідача про неправомірність здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в завищеному розмірі внаслідок неврахування фізичного зносу відповідних деталей, та необхідність обмеження розміру суброгаційної відповідальності відповідача за вказаним страховим випадком лише сумою 14 215 грн. 29 коп., розрахованою відповідачем самостійно, з урахуванням фізичного зносу.
Крім того, ст. 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на положення якої посилається відповідач, не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування транспортних засобів, а Закон України „Про страхування" відповідних застережень не містить. (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2013 року у справі № 910/9).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги АТ „СК „АХА Страхування" до ПрАТ „СК „Провідна" є обґрунтованими, доведеним та підлягають частковому задоволенню.
Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" на рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2016 року у справі № 910/33084/15 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2016 року у справі № 910/33084/15 залишити без змін.
3. Справу № 910/33084/15 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді О.О. Хрипун
А.І. Тищенко