"13" вересня 2016 р.Справа № 916/1405/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Ніко-Тайс”
до відповідачів: 1) Болградський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області; 2) ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області
про стягнення 151 646,26 грн.
Суддя Смелянець Г.Є.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 02.06.2014р.
від відповідача-1: ОСОБА_3 за довіреністю від 12.09.2016р. №6828/0332
від відповідача -2: ОСОБА_4 за довіреністю від 05.01.2016р. №16-08/17-66
Суть спору: ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Болградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області через Управління державного казначейства в Одеській області 1 863,54 грн. - 3% річних та 17641,46 грн. - інфляційних втрат, що загалом становить 19505 грн., в рахунок відшкодування підтвердженої шкоди (втрат) у зв'язку з невиконанням рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2012р. у справі №14/17-4794-2011. При цьому, ціна позову визначена самим позивачем у розмірі 143 802,51 грн.
В уточненнях розміру заявленої до стягнення з відповідача суми від 13.06.2016р. за вх. № 14628/16 позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 44 572,15 грн., які нараховані за період з 29.04.2013р. по 01.05.2014р., та інфляційні втрати у сумі 99 230,36 грн., які нараховані за період з 01.05.2013р. по 30.04.2014р. в рахунок відшкодування збитків (втрат у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України) у зв'язку з неналежним, несвоєчасним, безпідставним та протиправним невиконанням рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2012р. у справі №14/17-4794-2011.
У поясненнях у справі від 29.06.2016р. за вх.№15983/16 позивач зазначає, що бездіяльність ВДВС Болградського РУЮ Одеської області у виконавчому провадженні №32905306 щодо примусового виконання наказу господарського суду Одеської області по справі №14/17-4794-2011 від 30.01.2012р. підтверджена належним чином в порядку ст.35 ГПК України, а саме ухвалою господарського суду Одеської області від 14.01.2016р. у справі №14/17-4794-2011. Також позивач просить суд залучити до справи докази наявності у ПП „Топрак” нерухомого майна та перебування у його користуванні під час перебування наказу суду у справі №14/17-4794-2011 на примусовому виконанні земельної ділянки площею 117,99 га на території Олександрівської сільської ради за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (для садіння багаторічних насаджень).
Під час розгляду справи судом задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції за вх.№2-3448/16 від 29.06.2016р., про що 29.06.2016р. винесено відповідну ухвалу.
Також під час розгляду справи суд залучив до участі у справі в якості іншого відповідача ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про що 13.07.2016р. винесено відповідну ухвалу.
У заяві про збільшення позовних вимог 18.07.2016р. за вх.№2-3776/16 позивач просить суд стягнути з відповідача-1 через Управління державного казначейства в Одеській області 3% річних у сумі 47 972,75 грн., що нараховані з 16.08.2012р. по 15.09.2013р. та інфляційні втрати у сумі 103 673,51 грн., що нараховані з вересня 2012р. по травень 2014р.
Окрім того, позивач надав до суду пояснення у справі від 25.07.2016р. за вх.№18437/16, додаткові пояснення у справі від 22.08.2016р. за вх.№20535/16 та додаткові пояснення у справі від 31.08.2016р. за вх.№21245/16
У відзиві на позов від 13.09.2016р. за вх.№22293/16 відповідач -1 просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що позивачем не доведено належними доказами, що рішення суду могло бути фактично виконане; що між ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” та ВДВС відсутнє грошове зобов'язання, у зв'язку з чим застосування положень ст.625 ЦК України є неможливим; що наявні судові рішення, якими ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” відмовлено у задоволенні аналогічних позовних вимог.
Відповідач -2 надав до суду пояснення від 31.08.2016р. за вх.№21231/16 згідно з якими відповідач-2 вважає, що орган ДВС не є боржником по судовому рішенню та позов ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Також відповідач -2 надав до суду додаткової пояснення від 12.09.2016р. за вх.№22057/16, згідно з якими відповідачем -2 здійснено аналіз судової практики за період з 01.01.2016р. по 31.08.2016р. та встановлено наявність судових рішень, якими ТОВ „Компанія „Ніко -Тайс” відмовлено у задоволенні аналогічних позовних вимог.
На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, , суд встановив:
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2012р. у справі №14/17- 4794-2011 задоволено позов ТОВ „Корпорація „Агросинтез” та з ПП „Топрак” на користь ТОВ „Корпорація „Агросинтез” стягнуто 687 415,49 грн. основного боргу, 22185,64 грн. пені за порушення терміну оплати платежів, 412 449,29 грн. штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежів, 68741,55 грн. штрафу за порушення відповідачем строку передачі належним чином оформленого екземпляра договору застави, 261218, 04 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 29 040 грн. 20 коп. судового збору, що загалом становить 1481050,21 грн..
15.02.2012р. ВДВС Болградського РУЮ відкрито виконавче провадження №32905306 про примусове виконання наказу №14/17-4794, який виданий господарським судом Одеської області 30.01.2012р. про стягнення 1 481051,21 грн. з боржника ПП „Топрак” на користь стягувача ТОВ „Корпорація „Агросинтез”, про що тією ж датою винесено відповідну постанову, в якій боржнику встановлено строк добровільного виконання рішення суду до 22.02.2012р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.04.2013р. по справі №14/17-4794-2011 задоволено заяву ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні №32905306 при примусовому виконанні наказу господарського суду Одеської області по справі №14/17-4794-2011 від 30.01.2012р. та здійснено заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з ТОВ „Корпорація „Агросинтез” на її правонаступника ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс”.
Постановою ВДВС Болградського РУЮ про заміну сторони виконавчого провадження від 29.04.2013р. змінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні №32905306 при примусовому виконанні наказу господарського суду Одеської області по справі №14/17-4794-2011 від 30.01.2012р. з ТОВ „Корпорація „Агросинтез” на її правонаступника ТОВ „Компанія „НІКО-ТАЙС”.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.01.2016р. у справі №14/17-4794-2011 задоволено скаргу ТОВ „Ніко-Тайс” на бездіяльність ВДВС Болградського РУЮ Одеської області щодо виконання наказу господарського суду Одеської області від 30.01.2012р. по справі №14/17-4794-2011. Визнано незаконною бездіяльність ВДВС Болградського РУЮ щодо виконання наказу господарського суду Одеської області від 30.01.2012р. по справі №14/17-4794-2011.
В подальшому ТОВ Компанія „Ніка-Тайс” здійснено нарахування 3% річних та інфляційних на загальний розмір грошових коштів 1481050,21 грн. (в т.ч. 687 415,49 грн. - основний борг, 22185,64 грн. - пеня за порушення терміну оплати платежів, 412 449,29 грн. - штраф за порушення відповідачем терміну оплати платежів, 68741, 55 грн. - штраф за порушення відповідачем строку передачі належним чином оформленого екземпляра договору застави, 261218, 04 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 29 040,20 грн. - судовий збір), які стягнуті судовим рішенням з ПП „Топрак” та звернулося до суду з даним позовом про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань з ДВС в рахунок відшкодування збитків, які спричинені позивачу неналежним і несвоєчасним виконанням судового рішення.
При цьому в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що наявні всі умови відповідальності відповідача щодо відшкодування шкоди (збитків) позивачу, зокрема: - дії відповідача суперечать приписам Закону України „Про виконавче провадження”; - є наявними понесення збитків (втрат від знецінення грошових коштів), які виразились у неотриманні в строки при виконанні вказівок закону на вчинення ряду виконавчих дій позивачем грошових коштів у виконавчому провадженні №32905306 щодо примусового виконання наказу господарського суду Одеської області №14/17-4794-2011 від 30.01.2012р., у зв'язку з підтвердженою бездіяльністю відповідача; - безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача під час виконання судового рішення та заподіянні зазначених збитків у вигляді неотримання позивачем грошових коштів у визначеному в рішенні розмірі - порушення норм та положень Закону України „Про виконавче провадження”, зокрема та не обмежуючись, ст. ст. 11, 27, 30, 32, 52 Закону України „Про виконавче провадження”; - не спростована вина відповідача у порушенні приписів Закону України „Про виконавче провадження” ВДВС Болградського РУЮ Одеської області у виконавчому провадженні №32905306 щодо примусового виконання наказу господарського суду Одеської області по справі №14/17-4794- 2011 від 30.01.2012р. - ухвала суду від 14.01.2016р. набрала законної сили, та не скасована.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного:
Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та обов'язків.
У ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У ст.1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а відповідно до ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч.2 ст.87 Закону України „Про виконавче провадження” збитки, завдані державним виконавцем фізичним або юридичним особам під час проведення виконавчого провадження підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч.3 ст.11 ЦК України „Про державну виконавчу службу” шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Таким чином для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками.
При цьому, у спірних деліктних відносинах саме на позивача покладається обов'язок доведення усіх вище перелічених елементів складу правопорушення.
Як встановлено господарським судом, наявність такого елементу, як порушення зобов'язання позивач обґрунтовує неналежним і несвоєчасним виконанням відповідачем -1 рішення суду, що встановлено ухвалою господарського суду Одеської області і в силу вимог ст.35 ГПК України не потребує доказування, а розрахунок самих збитків здійснений позивачем на підставі ст.625 ЦК України на всю суму грошових коштів, які стягнуті судовим рішенням з ПП „Топрак” (боржник) на користь позивача (кредитор).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний від цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України
Таким чином, відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК за своєю правовою природою відрізняється від збитків, відшкодування яких у разі порушення зобов'язання передбачене ст.ст. 22,1166 ЦК України.
В даному випадку, в силу вимог ч.2 ст.30 Закону України „Про виконавче провадження” у відповідача -1 виникло зобов'язання щодо проведення виконавчих дій з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Саме цим судовим рішенням, зобов'язання щодо виконання якого виникли у відповідача -1 на підставі Закону України „Про виконавче провадження” (немайнові зобов'язання), з ПП „Топрак” (боржник) і стягнуто грошові кошти на користь позивача (кредитор).
Таким чином, відповідач-1 не є зобов'язаною стороною у грошових зобов'язаннях, які виникли між позивачем (кредитор) і ПП „Топрак” (боржник), а тому стягнення з органу ДВС 3% річних та інфляційних суперечить вимогам чинного законодавства України. Тобто, у розумінні вимог ст.625 ЦК України саме ПП „Топрак” має нести відповідальність за прострочення грошового зобов'язання, яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, у зв'язку з користуванням утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.
Більш того, згідно з висновком Верховного Суду України, який міститься у постанові від 20.01.2016р. по справі №6-2759цс15, та який в силу вимог ст.111-28 ГПК України має враховуватися іншими судами під час вирішення спорів, при розгляді справ передбачену ст.625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України „Про виконавче провадження”, до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Окрім того, у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо (п.9 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994р. №02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди”).
Між тим, докази, які позивач надав до суду, жодним чином не доводять обставин можливого виконання судового рішення за рахунок майна боржника, а тому не приймаються до увагу господарським судом.
По-перше, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта станом на 06.10.2015р., свідчить, що на нерухоме майно ( нежитлова будівля загальною площею 3874,5 кв.м., яка розташована за адресою: Одеська область, Болградський район, провулок Лісний, буд.13), власником якої з 07.12.2007р., накладено заборону згідно договору іпотеки від 06.10.2006р.
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 22.03.2016р. у справі №497/2226/15-ц не місить встановлених обставин щодо наявності у ПП „Топрак” права власності на зерносховище на території „Зернотоку” у с. Дмитрівка Болградського району.
Вирок Болградського районного суду Одеської області від 14.06.2016р. у справі №497/923/16-к рік, не місить встановлених обставин щодо відсутності обтяжень на нерухоме майно - приміщення складу на території заготівельної бази „Тютюн сировина”, розташованої за адресою: с. Табаки Болградського району Одеської області, вул. Залізнична, 7.
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.11.2013р. у справі №916/2471/13 навпаки встановлені обставини щодо виникнення у ПП „Топрак” права оренди земельної ділянки площею 117,99 кв.м., яка розташована на території Олександрівської сільської ради за межами населеного пункту.
З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає, що позивачем не доведено наявності таких елементів правопорушення, як збитки та причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс”.
За таких обставин господарський суд дійшов висновку про безпідставність та неправомірність позовних вимог, а отже і відмову в їх задоволенні.
Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю „Компанія „Ніко-Тайс” у задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.
Повне рішення складено 19 вересня 2016 р.
Суддя Г.Є. Смелянець