16 вересня 2016 року справа № 823/699/16
м. Черкаси
08 год. 30 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мишенка В.В.,
суддів: Гараня С.М. та Каліновської А.В.,
при секретарі Гордієнку Ю.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Черкаської області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 в якій просить: визнати протиправною бездіяльність апеляційного суду Черкаської області в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 20 лютого 2015 року по 28 березня 2015 року відповідно до вимог абзацу 2 ч.1 ст.144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29 березня 2015 року по 31 серпня 2015 року відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"; стягнути з апеляційного суду Черкаської області (код ЄДРПОУ 02894214) та ДСА України на користь ОСОБА_1 різницю між перерахованою і виплаченою заробітною платою за період з 20 лютого 2015 року по 31 серпня 2015 року відповідно до вимог абзацу 2 ч. 1 ст.144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у редакції Закону України "Про прокуратуру" та абзацу 2 ч.1 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" в повному обсязі з урахуванням усіх виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (надбавка за високі доягнення, щомісячна премія за особистий трудовий внесок у загальні результати роботи, індексація заробітку, відпускні, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб та ін.), що становить 25704, 98 грн, без урахування утриманого прибуткового податку, а саме: за лютий 2015 - 1165,45 грн; за березень 2015 - 4243,65 грн; за квітень 2015 - 3418,39 грн; за травень 2015 - 4405,33 грн; за червень 2015 - 4363,92 грн; за липень 2015 - 4357,84 грн; за серпень 2015 - 3750,40 грн, шляхом перерахунку коштів на рахунок ОСОБА_1: ТВБВ № 10023/43 філії Черкаське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 354507, КОД ЄДРПОУ 02767059, № рахунку НОМЕР_2, призначення платежу: поповнення карткового рахунку № НОМЕР_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.
Позов вмотивовано тим, що відповідач виплачував заробітну плату у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством України. Позивач вказує, що виплата заробітної плати у зменшеному розмірі суперечить вимогам Конституції та законів України, практики Європейського суду з прав людини. Тому просить задовольнити позов і здійснювати розгляд справи без його участі.
Відповідачі, третя особа надіслали суду письмові заперечення, в яких просили у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що заробітна плата позивачу виплачувалась на підставі діючих нормативно-правових актів та затвердженого штатного розпису і кошторису в межах виділених коштів на такі цілі, а також розгляд справи проводити за відсутності їх представників.
Дослідивши письмові докази та з'ясувавши обставини спору, оцінивши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суд встановив, що позивач з 20.02.2015 працювала на посаді провідного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області згідно з наказом від 20.02.2015 № 27, а з 01.10.2015 переведена на посаду головного спеціаліста з режимно-секретної роботи апеляційного суду Черкаської області у відповідності до наказу № 128 від 01.10.2015.
За наслідками розгляду звернення позивача від 21.04.2016 відповідач листом від 10.05.2016 № 10661/16 його повідомив, що законодавчі підстави для здійснення перерахунку заробітної плати працівникам апарату Апеляційного суду Черкаської області відсутні.
Суд з'ясував, що за вищенаведений період посадовий оклад позивачу нараховувався виходячи зі встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати - 1218,00 грн пропорційно кількості фактично відпрацьованих днів.
Для вирішення спору суд врахував абз.2 ст.19 Конституції України, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - ЗУ №108/95-ВР).
Організація оплати праці відповідно до ст. 5 ЗУ №108/95-ВР здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів, генеральної угоди на національному рівні, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів, грантів.
Так, ч.1 ст.144 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон) у редакції, що діяла з 26.10.2014 до 01.01.2015, установлювала, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
У подальшому, Закон згідно з п.9 розділу І Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" було викладено в новій редакції, яка набула чинності з 29.03.2015. Зокрема, питання матеріального, побутового забезпечення та соціального захисту працівників судової системи регулювалося статтею 147 Закону.
Відповідно до ч.1 ст.147 Закону розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Однак пунктом 64 розділу I закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", що набрав чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до п.26. розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2010 року №50 - 51, ст. 572). Зокрема, установлено, що норми і положення у т.ч. частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р. №№41 - 45, ст.529) статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.5 ст.4 Бюджетного Кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI (далі - БК України) зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Бюджетного кодексу України
Для вирішення спору суд врахував, що згідно зі ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до ст.96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Держава згідно зі ст. 130 Основного закону забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірні відносини регулюються спеціальним законодавством у сфері бюджетних відносин і саме вони мають пріоритет у застосуванні. Тому відповідач, як бюджетна установа, зобов'язаний дотримуватися правил бюджетної дисципліни, нормативно-правових актів як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня. Тож відповідач, виплачуючи заробітну плату позивачу на підставі таких норм, діяв правомірно.
Підстав не дотримуватися вищевказаного п.64 розділу I закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" відповідач не мав права.
У період, щодо якого виник спір, схема посадових окладів працівників апарату судів визначена постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", зокрема, додатком 45 "Схема посадових окладів працівників і спеціалістів апарату апеляційних судів".
Суд встановив, що виплата заробітної плати позивачу здійснена з урахуванням вказаних вимог законодавства.
Згідно з розділом "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінету Міністрів України було доручено у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". Зокрема, у схемі посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів місячний посадовий оклад було визначено як коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду. Разом із тим було передбачено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.
Отже положення вищевказаної постанови КМУ не повністю відповідали вимогам Закону. Разом з тим, суд врахував, що відповідач, як бюджетна установа, зобов'язаний дотримуватися правил бюджетної дисципліни, нормативно-правових актів як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня.
Сторони стверджували, що виплата заробітної плати позивачу за період, що стосується спору, здійснена з урахуванням вищевказаних норм Бюджетного кодексу, законів про Державний бюджет на 2014-2015 роки та постанови КМУ. Відповідно до їх вимог були затверджені видатки на заробітну плату. У 2014 році видатки на заробітну плату з огляду на внесення змін до Закону не збільшувалися та виплачувалися згідно з законом про Державний бюджет на 2014 рік.
Суд звернув увагу, що п.9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів.
На підставі ч.2 ст.142 Закону (у редакції від 26.10.2014) та ч.2 ст.145 Закону (у редакції від 28.03.2015) функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України.
Відповідно до ч.1 ст.143 Закону (у редакції від 26.10.2014) та ч.1 ст.146 Закону (у редакції від 28.03.2015) суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частинами 1-2 ст.23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
При цьому, порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету частиною 1 ст.166 БК України визнається бюджетним правопорушенням, за що ст.121 цього Кодексу передбачає відповідальність.
Зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, здійснюються лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення. Забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на: оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків; видатки за бюджетними програмами, пов'язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами. (чч.10-11 ст.123 БК України)
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що фінансування відповідача 1 на оплату праці працівникам його апарату здійснюється виключно в межах сум на оплату праці, передбачених в законі про Державний бюджет на відповідний рік.
Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.07.2016, що згідно зі ст. 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язкові для врахування судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, оскільки з 26 жовтня 2014 року до 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Сторони не заперечували, що виплата позивачу заробітної плати здійснювалась з урахуванням видатків, передбачених суду Державним бюджетом України в межах затвердженого кошторису.
Перегляд фактично здійснених в минулих бюджетних періодах видатків на заробітну плату має здійснюватися з дотриманням бюджетного законодавства, що обумовлено наступним.
По-перше, ч.1 ст.22 БК України встановлює, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
По-друге, частинами 1-2 ст.47 БК України передбачено, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.
Згідно з п.1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 (далі - Порядок №228), кошторис бюджетної установи - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Пункт 5 вказаного Порядку встановлює, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.
Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
По-третє, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить на підставі ч.1 ст.3 БК України один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно з п.38 Порядку №228 кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.
Кошторис, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи установ затверджуються керівником установи, уповноваженої затверджувати такі документи.
Суд врахував, що у процедурі формування проекту кошторису установи беруть участь центральні органи виконавчої влади.
Так, пунктами 10-11 Порядку №228 встановлено, що Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків бюджету та надання кредитів з бюджету загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.
Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання.
Під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники згідно з п.20 Порядку №228 повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ, обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.
Згідно з ч.5 ст.23 БК України пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для складання проекту бюджету. Витрати відповідно до внесених змін до бюджетних призначень здійснюються лише після набрання чинності законом (рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради), яким внесено такі зміни.
Ч.10-11 ст.23 БК України визначено, що зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, здійснюються лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Розпорядники на підставі п.43 Положення №228 мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Відповідно до положень пунктів 48-49 Положення №228 бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі (крім випадків, передбачених статтею 16 Бюджетного кодексу України) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету). Видатки бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду бюджету провадяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України відповідно до ч.4 ст.48 Бюджетного кодексу України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно з п.41 Положення №228 затвердження кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів, а також здійснення видатків бюджету та надання кредитів з бюджету у сумі, що перевищує встановлені бюджетні призначення, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
Суд також врахував рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, згідно з яким однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Вирішуючи спір суд врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.
Врахувавши наведене у системному взаємозв'язку та логічній послідовності суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи норми законів у сфері регулювання державного бюджету України пріоритетно до загальних норм ЗУ №2453-VI, діяв правомірно, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.160-165, 254-256 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання її копії. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Копії постанови направити особам, які брали участь у справі.
Головуючий суддя В.В. Мишенко
Судді С.М. Гарань
А.В. Каліновська