15.09.16р. Справа № 904/7123/16
За позовом Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Дніпро
до товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод", м.Дніпро
про стягнення штрафу та пені
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 9 від 17.02.16р.;
від відповідача: представник ОСОБА_2 - довіреність № б/н від 15.08.16р.
23.08.2016р. Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м.Дніпро (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод", м.Дніпро (далі по тексту - відповідач) про стягнення 136000,00грн. (68000,00грн. штрафу та 68000,00грн. пені).
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви від 22.08.2016р. за вих.№2107/28/02-16 ухвалою суду від 25.08.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 15.09.2016р.
14.09.2016р. через канцелярію суду отримано зустрічну позовну заяву з вимогою визнати недійсним рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р. за №74/01-14/06-15 по справі №67/06-03-5/15. За результатами огляду зустрічної позовної заяви господарський суд ухвалою від 15.09.2016р. повернув її без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 01.09.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 29.08.2016р. та явкою представника в судове засідання.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 08.09.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 29.08.2016р. та явкою представника в судове засідання.
Суд оголошував перерву з 15.09.2016р. 12год. 30хв. до 15.09.2016р. 14год. 00хв.
15.09.2016р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.
Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, згідно обставин, викладених у зустрічній позовній заяві.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано.
В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 15.09.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -
Правовідносини, пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України, а відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною 3 статті 21 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.
Зі змісту абзаців 2, 3 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" вбачається, що справи за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства підвідомчі господарським судам і підлягають розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції". Водночас пунктом 3 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.
Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
02.12.2015р. адміністративною колегією Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі №67/06-03-5/15 прийнято рішення "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", яким, зокрема, визнано дії товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" (далі по тексту - відповідач) у вигляді неподання інформації територіальному відділенню у встановлені строки на вимогу від 12.08.2015р. №2140/29/06-15, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки. За зазначене порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 68000,00грн.
У вказаному рішенні зазначено, що відповідно до частини 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Відповідно до частини 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.
У рішенні адміністративної колегії також зазначено, що відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення може бути оскаржено повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня його одержання. Цей строк не може бути відновлено.
Рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р. №67/06-03-5/15 направлено позивачем для виконання на адресу відповідача супровідним листом від 02.12.2015 за №3303/29/06-15 з рекомендованим повідомленням №4900400927869.
Зазначене поштове повідомлення повернуто на адресу позивача 12.01.2015р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Позивач зазначив, що рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р. №67/06-03-5/15 оприлюднено в офіційному друкованому виданні Дніпропетровської обласної ради - газеті Дніпропетровської обласної ради "ЗОРЯ" від 06.04.2016р. №26(21757).
Таким чином, рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р. №67/06-03-5/15 вважається таким, що вручене відповідачу 16.04.2016р.
Враховуючи, що у добровільному порядку вказане рішення відповідачем виконано не було позивач нарахував відповідачу пеню за період з 17.06.2016р. по 22.08.2016р. на суму 68000,00грн.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань на момент розгляду спору до господарського суду не надав.
Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.
Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема внаслідок:
- відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації);
- відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, -
рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
Враховуючи, що рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р. №67/06-03-5/15 оприлюднено в офіційному друкованому виданні Дніпропетровської обласної ради - газеті Дніпропетровської обласної ради "ЗОРЯ" від 06.04.2016р. №26(21757) позивач обґрунтовано вважає його таким, що вручене відповідачу 16.04.2016р.
Згідно з частиною 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Обґрунтованим є твердження відповідача, що строк для добровільної сплати штрафу, накладеного рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р. №67/06-03-5/15 закінчився 16.06.2016р.
Відповідно до частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
Керуючись положеннями частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" позивач нарахував відповідачу пеню за період з 17.06.2016р. по 22.08.2016р. на суму 68000,00грн.
Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Господарський суд наголошує, що доказів скасування рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р. №67/06-03-5/15 суду не надано.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Приписами статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Відповідно до частини 1 статті 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність (частина 2 статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Згідно статті 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про зобов'язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення немає можливості, зокрема, внаслідок відсутності посадових чи уповноважених представників суб'єкта господарювання за відповідною юридичною адресою, - рішення органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача). Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Згідно частини 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.
Отже, відповідно до вищевказаних норм позивач має право приймати рішення про визнання вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, який повинен бути сплачений відповідачем у двомісячний строк з дня отримання відповідного рішення, при цьому протягом п'яти днів з дня сплати штрафу відповідач зобов'язаний надіслати позивачу документи, що підтверджують сплату штрафу, рішення позивача є обов'язковим для виконання.
Як передбачено частиною 7 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач має право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Судом встановлено, що відповідач не скористався правом на оскарження рішення адміністративної колегії.
Отже, рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р. на час прийняття рішення у даній справі не скасоване та є чинним.
З матеріалів даної справи судом встановлено, що відповідач ухилився від сплати штрафу в розмірі 68000,00грн., накладеного на нього рішенням адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.12.2015р., у двомісячний строк з дня вручення відповідачу рішення про накладення штрафу (частини 1, 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), оскільки до 17.06.2016р., рівно як і станом на час прийняття рішення, спірний штраф не сплатив, докази протилежного до матеріалів справи не долучив.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 68000,00грн. обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання у Господарському кодексі України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до пункту 1 статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу та відповідного рішення (постанови) господарського суду.
Отже, підстави та умови нарахування пені визначаються статтею 56 Закону, яка встановлює як обов'язковість пені в разі несплати штрафу, так і правила обчислення її розміру та строки нарахування.
Так, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати відповідачем штрафу за періоди з 17.06.2016р. по 22.08.2016р. розмірі 68000,00грн.
Господарський суд перевірив розрахунок пені та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.
З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2040,00грн.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" (49000, місто Дніпро, вулиця Маршала Малиновського, 14-А; ідентифікаційний код 35112619) до загального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної казначейської служби України у за місцем реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" (49000, місто Дніпро, вулиця Маршала Малиновського, 14-А; ідентифікаційний код 35112619) як платника податків за кодом бюджетної класифікації 21081100 "Адміністративні штрафи та інші санкції" 68000,00грн. (шістдесят вісім тисяч грн. 00 коп.) штрафу; 68000,00грн. (шістдесят вісім тисяч грн. 00 коп.) пені.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" (49000, місто Дніпро, вулиця Маршала Малиновського, 14-А; ідентифікаційний код 35112619) на користь Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (49004, місто Дніпро, проспект О.Поля, 2; ідентифікаційний код 20306037; розрахунковий рахунок 35215064001441, банк отримувач: ДКСУ м.Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 20306037) 2040,00грн. (дві тисячі сорок грн. 00 коп.) судового збору.
Видати накази.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
19.09.2016р.
Суддя ОСОБА_3