12 вересня 2016 року Справа № 803/899/16
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Шафранюк І.Ф.,
за участю представника позивача Улибіна В.В.,
представника відповідачів Шевченка П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №257-ос від 12 червня 2014 року, яким продовжено строк контракту від 16 червня 2009 року про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на період до оголошення демобілізації, зобов'язання начальника Львівського прикордонного загону вирішити питання про звільнення позивача зі служби за закінченням дії строку контракту від 16 червня 2009 року, зобов'язання начальника Бердянського прикордонного загону вирішити питання про звільнення позивача зі служби за закінченням дії строку контракту від 16 червня 2009 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з контрактом про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, укладеним між позивачем і начальником Львівського прикордонного загону 16 червня 2009 року позивач проходив військову службу за контрактом, який набрав чинності 16 червня 2009 року та діяв по 15 червня 2014 року.
З інформації наявної у військовому квитку він проходив службу у наступному порядку, а саме: наказом від 16.06.2009 року №156-ос позивача зараховано в списки військової частини НОМЕР_1 , наказами від 29.12.2011 року №494-ос та від 15.02.2012 року №43-ос його зараховано в списки військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 4 контракту позивач повідомив Львівський прикордонний загін про не укладення нового контракту та намір його припинити, про що подав відповідний рапорт на звільнення в березні 2014 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Проте, по даний час не звільнений з військової служби.
Також, наказом від 23.05.2014 року №82-ос ОСОБА_1 було зараховано в списки військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 , наказами від 04.06.2014 року №239-ос та від 10.06.2014 року №249-ос його було зараховано в списки військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 .
Наказом начальника Бердянського прикордонного загону від 12.06.2014 року №257-ос контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України старшиною ОСОБА_1 продовжено до оголошення мобілізації.
Також, наказами від 13.03.2015 року №152-ос та від 24.06.2015 року №370-ос ОСОБА_1 було зараховано в списки військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 .
Наказ про продовження строку контракту вважає протиправним оскільки згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім пільгової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Зазначає, що особливий період настає з моменту проведення мобілізації і закінчується моментом закінчення її проведення. Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, який набрав чинності 18 березня 2014 року, в Україні оголошено часткову мобілізацію, яка проводиться протягом 45 діб з дня набрання Указом чинності.
Переконаний, що на момент закінчення дії контракту, а саме, станом на 15 червня 2014 року Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 не мав законної сили, тому оскаржуваний наказ просив визнати протиправним і скасувати.
Також позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягає у незвільненні його з військової служби у зв'язку із закінченням контракту, тому просив зобов'язати відповідачів вирішити питання про звільнення позивача зі служби за закінченням дії строку контракту від 16 червня 2009 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідачів у письмових запереченнях та в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити. Зазначив, що на даний час позивач проходить службу в Львівському прикордонному загоні, зауважень до служби немає. Додатково пояснив, що відповідно до наказу начальника Бердянського прикордонного загону від 04.06.2014 року №239-ос «По особовому складу», старшого сержанта ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з ВЧ НОМЕР_1 , м. Львів зараховано до списків особового складу Бердянського прикордонного загону. Відповідно до наказу начальника Бердянського прикордонного загону від 09.12.2015 року №753-ос «По особовому складу», старшину ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Бердянського прикордонного загону. Накази, зазначені позивачем в позовній заяві (наказ від 10.06.2014 року № 249-ос, наказ від 13.03.2015 року № 152-ос, наказ від 24.06.2015 року № 370-ос) не стосуються зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Бердянського прикордонного загону, інформація про їх зміст не відповідає дійсності. Крім того, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу начальника Бердянського прикордонного загону від 12.06.2014 року №257-ос, яким контракт від 16.06.2009 року про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з старшиною ОСОБА_1 , начебто, було продовжено до оголошення мобілізації, не може підлягати задоволенню у зв'язку з тим, що цей розпорядчий документ взагалі не вирішує питання продовження строку дій контракту про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України старшиною ОСОБА_1 та має інший зміст (копія наказу додається). Також зазначив, що відповідно до ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації. Твердження позивача про те, що строк дії контракту про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України старшиною ОСОБА_1 , начебто, було продовжено до оголошення мобілізації суперечить вимогам чинного законодавства України.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
Судом встановлено, що саме таку військову службу проходив позивач.
Так, судом встановлено, що 16 червня 2009 року між позивачем і начальником Львівського прикордонного загону укладений контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на 5-ть років.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №494-ос від 29.12.2011 року сержанта ОСОБА_1 призначено з 29.12.2011 року інспектором прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 », наказом №43-ос від 15.02.2012 року сержанта ОСОБА_1 призначено з 15.02.2012 року інспектором прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
Як встановлено судом, позивач повідомив Львівський прикордонний загін про не укладення нового контракту та намір його припинити, про що подав відповідний рапорт на звільнення в березні 2014 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №74-ос 1 «По особовому складу» від 08 травня 2014 року продовжено старшому сержанту ОСОБА_1 військову службу з 16.06.2014 року на період до оголошення демобілізації.
Наказом №82-ос 1 від 23.05.2014 року старшого сержанта ОСОБА_1 призначено з 23.05.2014 року інспектором прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
Наказом №87-ос 1 від 02.06.2014 року старшого сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям до 8 прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління з 02.06.2014 року.
04.06.2014 року наказом начальника Бердянського прикордонного загону №239-ос зараховано до списків особового складу старшого сержанта ОСОБА_1 з 04.06.2014 року.
Наказом №753-ос від 09.12.2015 року старшину ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, який вибуває для подальшого проходження служби у розпорядження начальника Львівського прикордонного загону з 10.12.2015 року.
11.12.2015 року наказом начальника Львівського прикордонного загону №281-ос 1 зараховано до списків особового складу загону та на всі види забезпечення з 11.12.2015 року старшину ОСОБА_1 та призначено молодшим інспектором відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Львівського прикордонного загону.
Наказом №135-ос 1 від 16.06.2016 року старшину ОСОБА_1 призначено з 16.06.2016 року інспектором прикордонної служби 1 категорії відділу прикордонної служби «Морозовичі».
На думку суду, представник відповідачів довів правомірність оскаржуваного в даній адміністративній справі наказу та дій відповідачів, з огляду на таке.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
Порядок звільнення з військової служби унормовано статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Так, відповідно до пункту б) частини другої статті 26 Закону звільнення зі служби проводиться: військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.
Згідно з частиною шостою статті 26 Закону контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: в т.ч. у зв'язку із закінченням строку контракту.
Отже, відповідно до пункту а) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту від 16 червня 2009 року позивач міг би бути звільнений з військової служби. Строк дії контракту - до 15 червня 2014 року.
Проте, строки військової служби визначено статтею 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини дев'ятої статті 23 Закону у разі настання особливого періоду:
1) для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба продовжується понад встановлені строки:
у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до термінів, визначених рішенням Президента України, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону;
з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону;
2) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Відповідно до пунктів 305 і 306 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період. У разі оголошення мобілізації: В особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період, у разі оголошення мобілізації:
військовослужбовці, які перебувають у цей час на військовій службі, звільненню в запас не підлягають, крім військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років (такі військовослужбовці-жінки можуть продовжувати військову службу тільки за власним бажанням). Військовозобов'язані, призвані на збори до органів Держприкордонслужби, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження начальників відповідних органів Держприкордонслужби. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу органу Держприкордонслужби, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку чи в запас з підстав, передбачених пунктом «є» частини шостої або пунктом «є» частини сьомої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином, законодавець пов'язує продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації не з часом дії особливого періоду, а з моментом його настання.
Разом з тим, зазначена норма обмежує продовження дії контракту понад встановлені строки щодо певної категорії осіб, визначених частиною восьмою статті 26 Закону.
Згідно з частиною восьмою статті 26 Закону під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:
1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини:
а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;
е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків;
є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;
ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону;
з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами «в», «г», «е», «є», «и» частини шостої та пунктами «в», «г», «е», «є» частини сьомої цієї статті;
Також з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання;
а) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
б) визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі;
г) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;
3) після прийняття рішення про демобілізацію:
а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;
б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 до категорій осіб, визначених частиною восьмою статті 26 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», не відноситься.
Відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За Законом України від 06 грудня 1991 року «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (частина перша статті 1 Закону).
Згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За Конституцією України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, а відповідний Указ Президента України підлягає затвердженню Верховною Радою України (пункт 31 частини першої статті 85, пункт 20 частини першої статті 106).
Протягом 2014 - 2015 років Президентом України неодноразово приймалися рішення про часткову мобілізацію, а саме: Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 (затверджено Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII), Указ Президента України від 06 травня 2014 року № 454 (затверджено Законом України від 06 травня 2014 року № 1240- VII), Указ Президента України від 21 липня 2014 року № 607 (затверджено Законом України від 22 липня 2014 року № 1595-VII), Указ Президента України від 14 січня 2015 року № 15 (затверджено Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VIII).
Отже, з моменту прийняття Президентом України Указу №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні з 17.03.2014 року настав особливий період в розумінні абзацу п'ятого статті 1 Закону № 3543-XII та абзацу одинадцятого статті 1 Закону № 1932-XII.
У цей особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України спрямоване на забезпечення оборони держави і захисту її території від можливої агресії. Водночас, Збройні Сили України, інші військові формування, сили цивільного захисту переводяться на організацію і штати воєнного часу.
Також Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію» Кабінету Міністрів України було доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність, установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження під час виконання мобілізаційних завдань та довести їх до визначених суб'єктів національної економіки, які переводяться на функціонування в умовах особливого періоду, з введенням ступеня повна готовність.
Кабінетом Міністрів України 01 липня 2015 року було прийнято відповідне розпорядження № 674-р.
Чіткого порядку припинення особливого періоду Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначено.
Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід як демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Згідно із статтею 11 вказаного Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою України приймає Президент України.
На даний час відповідних рішень Президентом України не приймалося.
Станом на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи судом, відсутній Указ Президента України про оголошення демобілізації в розумінні статті 1 Закону України № 3543-XII, відтак відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, оскільки він вважається таким, що проходить військову службу за контрактом, укладеним 16.06.2009 року та продовженим наказом від 08.05.2014 року №74-ос 1 на строк до оголошення демобілізації.
Отже, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. На сьогодні в Україні діє особливий період. В проміжках між періодами проведення мобілізації, а саме: з 02 по 06 травня 2014 року, з 21 червня по 23 липня 2014 року з 07 вересня 2014 року по 19 січня 2015 року, стан особливого періоду не припинявся.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що наказ начальника Львівського прикордонного загону №74-ос 1 «По особовому складу» від 08 травня 2014 року, яким продовжено старшому сержанту ОСОБА_1 військову службу з 16.06.2014 року на період до оголошення демобілізації відповідачем прийнятий правомірно як і наказ начальника Бердянського прикордонного загону №257-ос від 12.06.2014 року про призначення військовослужбовців прикордонної служби на посади в Бердянському прикордонному загоні, який не стосується проте оскаржується позивачем, а тому адміністративний позов про визнання протиправним і скасування наказу, а так само про зобов'язання відповідача вчинити дії - видати наказ про звільнення позивача з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту задоволенню не підлягає.
Що ж до відповідності відмови відповідача у розірванні вищезазначеного контракту нормам та принципам міжнародного права слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 29 Всезагальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН (дата підписання 10.12.1948; дата набрання законної 10.12.1948), кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки і можливий вільний та повний розвиток її особистості. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина підлягає лише тим обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав та свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому випадку не повинно суперечити цілям та принципам Організації Об'єднаних Націй.
Аналогічні критерії викладені у статтях 12, 18, 19, 21 і 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, у тому числі для України, 23.03.76).
Сутність наведених критеріїв, які визначають ступінь допустимого втручання держави у права та свободи особи, полягає у тому, що здійснення певних прав не підлягає жодному обмеженню крім тих, що встановлені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушень та злочинів, для охорони здоров'я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб.
Обмежувальні заходи щодо прав і свобод можуть бути вжиті державою лише у цілях, визначених у вказаних міжнародно-правових документах, із дотриманням відповідності інтересів держави у сфері національної безпеки та ступеня втручання в основні права і свободи громадян.
Іншою вимогою щодо допустимості відповідних обмежень є критерій необхідності, тлумачення якого міститься, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії» від 25.03.83, в якому Суд наголосив на обов'язковості законної сили втручання, як-от з ціллю «запобігання правопорушень та злочинності», «захисту моральності», «захисту прав та свобод інших». Також у цьому Рішенні зазначено про те, що відповідне втручання повинно відповідати «нагальній суспільній необхідності» та має бути співрозмірним переслідуваній меті.
Критерії визначення необхідності, співрозмірності та обґрунтованості введених обмежень прав людини, у тому числі з точки зору захисту національної безпеки та громадського порядку, наведені у міжнародно-правовому акті «Сиракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» (1984 рік), прийнятому підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин Економічної і Соціальної Ради ООН (далі - Сиракузькі принципи). Зазначені принципи рекомендовано застосовувати у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод громадян, принципу пропорційності з метою запобігання введенню законами невиправданих доцільністю обмежень.
Згідно з пунктом 10 Сиракузьких принципів у тих випадках, коли Пакт встановлює, щоб обмеження було «необхідним», термін «необхідно» передбачає, що таке обмеження: засноване на одному з положень, згідно з яким таке обмеження є допустимим у відповідності з однією із статей Пакту; відповідає нагальній потребі держави або суспільства; має законні цілі; є співрозмірним таким цілям. Будь-яка оцінка необхідності того чи іншого обмеження повинна ґрунтуватися на об'єктивних факторах.
Пунктом 29 Сиракузьких принципів передбачено, що посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів з обмеження деяких прав є можливим лише у випадку, якщо такі заходи застосовуються для захисту існування держави, її територіальної цілісності та політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування.
Пункт 30 забороняє посилатися на інтереси національної безпеки як на підставу для введення обмежень з метою запобігання лише локальної або відносно ізольованої загрози правопорядку.
У даному разі призупинення реалізації конституційних прав позивача шляхом продовження строку проходження ним військової служби в умовах часткової мобілізації зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а відтак відповідає наведеним критеріям пропорційності, позаяк є співрозмірним з цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Зазначене втручання у реалізацію прав осіб зі статусом військовослужбовців має місце у період дії особливого періоду, є обмеженим у часі та застосовується лише на підставі зазначеного нормативного акта.
Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08.07.14 року в справі № 800/280/14.
Крім того, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу начальника Бердянського прикордонного загону від 12.06.2014 року №257-ос, яким контракт від 16.06.2009 року про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з старшиною ОСОБА_1 , начебто, було продовжено до оголошення мобілізації, не може підлягати задоволенню у зв'язку з тим, що цей розпорядчий документ взагалі не вирішує питання продовження строку дій контракту про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України старшиною ОСОБА_1 та має інший зміст і стосується призначення військовослужбовців прикордонної служби на посади в Бердянському прикордонному загоні, що підтверджується даним наказом, який оглянутий судом.
Відтак, з наведених вище підстав у задоволенні позову слід відмовити.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачами прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 158, 160, 162, 163, 181, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про оборону України», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде виготовлена в повному обсязі 17 вересня 2016 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий С.Ф. Костюкевич