"14" вересня 2016 р. Справа № 922/1605/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Ільїн О.В.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2109 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 19.07.16 у справі
за позовом Державного підприємства завод "Електроважмаш", м. Харків
до ТОВ "Укрмашіндустрія", м. Харків,
про стягнення коштів
Державне підприємство завод "Електроважмаш" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмашіндустрія" про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору № 206/238УП від 12.05.2015 року щодо оплати товару в розмірі 3384889,68 грн., з яких 3234553,83 грн. основна заборгованість, 20377,69 грн. пені, 16748,78 грн. 3% річних та 113209,38 грн. інфляційних втрат. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.07.2016 року (суддя Добреня Н.С.) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмашіндустрія" (61082, АДРЕСА_1, р/р 2600582250576 у відділенні № 22 ПАТ "Банк "Грант", м. Харків, МФО 351607, код ЄДРПОУ 31343060) на користь Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, проспект Московський, 299, р/р 260000134739 ПАТ "Сбербанк" м. Київ, МФО 320627, код ЄДРПОУ 00213121) 3234553,83 грн. заборгованості, 113209,38 грн. інфляційних втрат, 14887,81 грн. 3% річних, 18113,50 грн. пені та 54255,04 грн. витрат зі сплати судового збору.
В частині стягнення 3% річних в сумі 1860,97 грн. та пені в сумі 2264,19 грн. в задоволенні позову відмовлено.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.
Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
ч. 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною ОСОБА_3 України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції» 2), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
12.05.2015 року між Державним підприємством завод "Електроважмаш" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмашіндустрія" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 206/238УП (далі договір), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язується виготовити, поставити та передати у власність покупця запасні частини для турбогенератора (далі товар) в номенклатурі, кількості і за ціною, зазначеними в специфікації №1 (додаток 1), яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар відповідно до умов даного договору.
Згідно п. 2.1. договору (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 15.10.2015 року) загальна вартість даного договору складає 6 466 899,66 грн.
За приписами п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати в розмірі не менше 50% від загальної суми договору протягом 7 (семи) банківських днів з моменту виставлення рахунку постачальником.
Відповідно до п. 4.2. договору остаточний розрахунок за даним договором здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів від дати повідомлення про готовність товару (партії товару) до відвантаження.
Пунктом 5.2. договору передбачені умови і строк поставки товару: поставка товару за специфікацією № 1 здійснюється протягом 5 (п'яти) місяців після надходження на розрахунковий рахунок постачальника 50%-ої попередньої оплати з правом дострокової поставки, але за умови повної оплати продукції.
Відповідно до п. 9.1. в разі порушень однією з сторін своїх договірних зобов'язань щодо строків оплати та поставки товару, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі 0,01% від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення, але не більше 1% від суми даного договору.
За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається, в матеріалах справи наявне повідомленням № 206/301 від 21.12.2015 року про готовність товару до відвантаження, в якому зазначено договір № 206/238УП від 12.05.2015 року. Дане повідомлення підписано представником відповідача менеджером ОСОБА_3 10.03.2016 року.
Крім того, в матеріалах справи наявна претензія, яка була направлена позивачем на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист (а.с.49), проте, як зазначає позивач, вона повернулась відправнику з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Позивач зазначає, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо остаточного розрахунку за даним договором, у зв'язку з чим, останній був змушений звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованість в сумі 3 234 553,83 грн.
Заперечення та апеляційна скарга відповідача ґрунтуються на тому, що останнім не було отримано повідомлення позивача про готовність товару до відвантаження., щодо підпису менеджера ОСОБА_3 на повідомленні від 10.03.2016 року, то відповідач зазначає про відсутність існування будь-яких трудових відносин між даною особою та відповідачем та недоведеністю позивачем повноважень на отримання ОСОБА_3 повідомлення про готовність товару.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вже було встановлено судом пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що остаточний розрахунок за даним договором здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів від дати повідомлення про готовність товару (партії товару) до відвантаження.
В матеріалах справи наявний лист відповідача, який адресований позивачу від 18.03.2016 року за вих. № 79 (а.с. 62), в якому останній зобов'язується здійснити остаточний платіж - доплату 50% від вартості обладнання у розмірі 3234553,83 грн., крім того в листі відповідач зазначає про неможливість проведення на даний час остаточної оплати за товар за договором № 206/238УП від 12.05.2015 року.
Позивачем було надано претензію № 248-143, яка також в свою чергу свідчить про вчинення позивачем дій, спрямованих на повідомлення відповідача про готовність товару до відвантаження.
Послуги поштового зв'язку регулюються Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р. Згідно п.2 Правил вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу.
Відповідно до п. п. 89, 90 Правил реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу, - паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина, виданої органами внутрішніх справ. Адресат може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення, коштів за поштовим переказом за довіреністю, що оформляється в установленому законодавством порядку.
Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання (п. 117 Правил).
Згідно ч. 2 п. 119 Правил не вручені одержувачам або відправникам поштові відправлення, поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази - не виплачені. Не вручені поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку до закінчення шестимісячного строку з дня прийняття їх для пересилання, невиплачені поштові перекази - протягом трьох років з дня прийняття їх для пересилання.
Як вбачається з описку вкладення у цінний лист, наданого позивачем в якості доказу направлення на адресу відповідача претензії № 248-143, її було направлено на юридичну адресу відповідача - 61082, АДРЕСА_1.
Як вбачається з довідки із офіційного сайту "Укрпошта", 23.03.2016 року вказане відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку відповідача та у зв'язку з тим, що не було вручено 23.04.2016 року повернулось відправникові.
Отже, в даному випадку, колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що відповідач ухилявся щодо отримання вказаної претензії від позивача, оскільки лист перебував у відділенні зв'язку з 23.03.2016 року по 23.04.2016 року.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів, дійшла висновку, що позивачем були виконані умови договору щодо повідомлення відповідача про готовність товару до відвантаження, що підтверджується також листом відповідача від 18.03.2016 року, який свідчить про обізнаність останнього про готовність товару.
Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту повідомлення про готовність товару до відвантаження та недоведеність з боку відповідача факту повного розрахунку з позивачем за договором, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 234 553,83 грн. грн. є обґрунтованими, правомірними, доведені матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 1748,78 грн. 3% річних та 113 209,38 грн. інфляційних втрат, слід зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем вірно визначено період нарахування 3% річних з 18.03.2016 року.
Проте, перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів зазначає, що позивачем невірно нараховано суму до стягнення 3% річних, яка за розрахунком позивача становить 16748,78 грн.
Колегією суддів здійснено перерахунок суми 3% річних та встановлено, що до стягнення підлягає 14887,81 грн. 3% річних.
Відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних в сумі 14887,81 грн. та 113 209,38 грн. інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1860,97 грн. колегія суддів відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.
Стосовно стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 20 377,69 грн. пені, слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було нарахована відповідачу пеня, на підставі п. 9.1 договору за період з 18.03.2016 року по 12.05.2016 року, яка складає 20377,69 грн.
Пунктом 9.1. договору передбачена відповідальність сторін, а саме: в разі порушень однією з сторін своїх договірних зобов'язань щодо строків оплати та поставки товару, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі 0,01% від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення, але не більше 1% від суми даного договору.
Судом перевірено нарахування відповідачем пені та встановлено, що останнім вірно встановлено період нарахування, проте невірно визначено суму пені.
Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).
В даному випадку сторони, умовами договору встановили пеню в розмірі 0,01% від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення, але не більше 1% від суми даного договору.
Із розрахунку позивача вбачається, що останнім було нараховано до стягнення пеню в розмірі 0,01% в сумі 20377,69 грн.
Здійснивши перерахунок розміру пені, колегією судів встановлено, що сума яка підлягає до стягнення з відповідача становить 18113,50 грн.
В частині стягнення пені в сумі 2264,19 грн., слід відмовити в задоволенні, як безпідставно нарахованої.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 19.07.2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 15.09.16
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Ільїн О.В.