14.09.2016 року Справа № 904/4277/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання: Крицькій Я.Б.
за участю представників сторін:
від позивача: представник Тригуб В.І., довіреність № б/н від 14.10.2015 року
від відповідача: представник Божко І.О., довіреність № 14-304юр. від 10.08.2016 року
від третьої особи: начальник відділу контролю за розрахунками за вантажні перевезення структурного підрозділу "Служба комерційної роботи та маркетингу" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" ОСОБА_3, довіреність № 1350 від 25.07.2016 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2016 року у справі № 904/4277/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ
про визнання правочину недійсним та стягнення боргу в сумі 406 685, 03 грн.
та
за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром", м. Київ
про припинення правовідношень, які виникли на підставі специфікації № 16 від 27.11.2014 року до Договору № 1515 від 08.04.2014 року
Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про:
визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн., вчиненого Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" згідно з заявою від 12.02.2015 року;
стягнення з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" боргу по сплаті вартості вапняку флюсового, поставленого по договору № 1515 від 08.04.2014 року та специфікації № 16 від 27.11.2014 року, у сумі 387 319, 08 грн. та неустойки за прострочення сплати вартості поставленого вапняку флюсового у сумі 19 365, 95 грн.
За вказаною позовною заявою ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2015 року порушено провадження у справі № 904/4277/15.
09.07.2015 року до господарського суду Дніпропетровської області у даній справі до початку її розгляду по суті надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" з наступними вимогами:
припинити правовідношення між Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром", які виникли на підставі специфікації № 16 від 27.11.2014 року до договору № 1515 від 08.04.2014 року, шляхом скасування зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" здійснити поставку вапняку флюсового звичайного для доменного виробництва в кількості 3 006, 60 тон вартістю 343 651, 02 грн. та вапняку флюсового для сталеплавильного та феросплавного виробництв в кількості 208, 3 тон вартістю 43 368, 06 грн. згідно залізничних накладних № 47675863 від 23.12.2014 року, № 47707096 від 24.12.2014 року, №№ 47724695, 47727367, 47719778, 47727425, 47729538, 47730932, 47732888, 47732045, 47733613, 47728514 від 25.12.2014 року, виробником та вантажовідправником якого є Приватне акціонерне товариство "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", та зобов'язання Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" прийняти цю продукцію.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2015 року зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року у справі № 904/4277/15:
за первісним позовом: визнано недійсним правочин зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн., вчинений Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" згідно з заявою від 12.02.2015 року; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" 387 319, 08 грн. основного боргу, 19 365, 95 грн. неустойки, 9 351,70 грн. судового збору; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" з державного бюджету 1 844, 43 грн. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 11436 від 08.05.2015 року;
за зустрічним позовом: у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.12.2015 року у справі № 904/4277/15 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року у даній справі змінено шляхом викладення його в наступній редакції:
первісний позов задовольнити частково; визнати недійсним правочин зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн., вчинений Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" згідно з заявою від 12.02.2015 року; стягнути з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" 153 121, 44 грн. основного боргу, 7 656, 07 грн. неустойки, 3 697, 07 грн. витрат з судового збору; в іншій частині позову відмовити;
в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2016 року у справі № 904/4277/15 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.12.2015 року у даній справі скасовано; справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Скасовуючи судові рішення у справі попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України зазначив, що суди обох інстанцій не врахували усі положення договору поставки, зокрема п.п. 7.1, 7.3., якими передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором у зв'язку з настанням обставин непереборної сили, як-то: стихійні лиха, війни та військові дії, масові безпорядки, акти органів державної влади і управління, які унеможливлюють виконання договору, або інші обставини, які перешкоджають виконанню договору; у разі, коли обставини нездоланної сили продовжують діяти більше одного місяця, сторони проводять переговори з ціллю виявлення прийнятних для них способів виконання договору та досягнення відповідної домовленості. Проте, суди, застосувавши до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення пені, не з'ясували, чи вживалися сторонами необхідні заходи щодо мінімізації наслідків у зв'язку з обставинами, які перешкоджають виконанню договору. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На думку колегії суддів Вищого господарського суду України, з огляду на обставини справи щодо перебування частини товару на окупованій території, без врахування зазначених вище обставин прийняття рішення у справі є передчасним.
За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2016 року у справі № 904/4277/15 (суддя Рудовська І.А.) у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено повністю; визнано припиненими правовідношення між Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром", які виникли на підставі специфікації № 16 від 27.11.2014 року до договору № 1515 від 08.04.2014 року, шляхом скасування зобов'язання ТОВ "Смарт-Нерудпром" здійснити поставку вапняку флюсового звичайного для доменного виробництва в кількості 3006, 60 тон вартістю 343 651, 02 грн. та вапняку флюсового для сталеплавильного та феросплавного виробництв в кількості 208, 23 тон вартістю 43 368, 06 грн., виробником та вантажовідправником якого є Приватне акціонерне товариство "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", та зобов'язання ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" прийняти цю продукцію; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" на користь Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" судовий збір за подання зустрічної позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у сумі 18 577, 49 грн.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що поставка товару за спірним договором № 1515 від 08.04.2014 року не була здійснена позивачем, оскільки в силу умов договору сторони погодили, що поставка товару відбувається через конкретного перевізника - Придніпровську залізницю, відповідно, передача товару "Государственному предприятию "Крымская железная дорога", враховуючи незаконне використання останнім штампелів Придніпровської залізниці, не може вважатися належним виконанням поставки позивачем за первісним позовом, внаслідок чого зобов'язання з оплати вказаного товару у відповідача відсутнє. Також, суд дійшов висновку, що у спрощений спосіб, передбачений статтею 181 Господарського кодексу України, а саме шляхом обміну листами, сторонами було погоджено розподіл витрат, пов'язаних з простоєм вагонів на ст. Мелітополь за жовтень 2014 року, що свідчить про виникнення у позивача за первісним позовом обов'язку проведення компенсації відповідних сум, а тому 12.02.2015 року відповідачем правомірно було здійснено зарахування однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн. щодо заборгованості перед позивачем, про що останньому направлено повідомлення про проведення заліку однорідних вимог. Згідно цього заліку зменшено частково заборгованість позивача перед відповідачем за рахунком № НОМЕР_1 від 25.11.2014 року, виставленим на компенсацію частини витрат відповідача за простій вагонів. За вказаного, суд вбачав підстави вважати, що між сторонами існували грошові вимоги, які є юридично однорідними та були предметом зустрічного зарахування. Встановивши наявність умов, визначених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутність обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, суд дійшов висновку, що вчинений Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" односторонній правочин за заявою від 12.02.2015 року щодо заліку зустрічних однорідних вимог є правомірним, що свідчить про відсутність підстав для визнання такого правочину недійсним. Пославшись на ті обставини, що 26.12.2014 року Державною адміністрацією залізничного транспорту України було прийнято Конвенцію ЦЗМ-14/2249 "Про введення заборони перевезень та переміщень залізничних вагонів на підставі статті 29 Статуту залізниць України в та з Криму", яка розповсюджується на всі вантажі та всіх вантажоодержувачів, місцевий господарський суд зазначив, що введення відповідних обмежень (заборон) на залізничні перевезення та переміщення вагонів підпадає під ознаки обставин, за які не відповідає жодна із сторін договору № 1515 від 08.04.2014 року, та у зв'язку з існуванням якої виникає неможливість виконання договірного зобов'язання, що є підставою для його припинення в розумінні статті 607 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з прийнятим судом рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті обставини, що суд у своєму рішенні, відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним правочину зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн., вчиненого Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" за заявою від 12.02.2015 року, обґрунтовуючи правомірність даного правочину тим, що окрім зобов'язань відповідача сплатити заборгованість за раніше поставлений позивачем товар за договором № 1515 від 08.04.2014 року у сумі 153 121, 44 грн., між сторонами також на підставі частини першої статті 181 ГК України, шляхом обміну листами, був укладений новий договір, відповідно до якого позивач зобов'язувався відшкодувати відповідачу 50 % плати за простій залізничного рухомого складу на станції Мелітополь Придніпровської залізниці у сумі 153 121, 44 грн., що і надало право відповідачу на підставі ст. 601 ЦК України здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому щодо укладення між сторонами вказаного правочину суд першої інстанції послався лише на один лист відповідача від 17.10.2014 року за № 31/2-2748, адресований позивачу, та не врахував відсутність в матеріалах справи відповідного листа позивача, яким би позивач схвалив укладення даного правочину та, відповідно, прийняв би на себе зобов'язання по відшкодуванню відповідачу 50% плати за простій вагонів залізничного рухомого складу. За доводами позивача, ні у матеріалах справи, ні у прийнятому судом рішенні не зазначено, яким саме доказом підтверджується волевиявлення позивача на укладення даного правочину, прийняте судом рішення не містить посилання на правову природу даного правочину та його суттєві умови - предмет та строки його виконання, тоді як умовою здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 ЦК України є те, що за обома вимогами настав строк виконання на момент здійснення такого зарахування. Проте, оскаржуваним рішенням не встановлено, у який строк підлягало виконанню нібито взяте на себе позивачем зобов'язання за даним правочином. За наведеного, на думку позивача, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо наявності зобов'язання позивача по відшкодуванню відповідачу 50% плати за простій залізничного рухомого складу та щодо правомірності здійснення відповідачем спірного одностороннього правочину по зарахуванню зустрічних однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн. на підставі обставин, які не є доведеними, однак які суд помилково вважав встановленими, отже, лише на підставі припущень. Позивач вважає, що відсутність підтвердження заборгованості позивача перед відповідачем на суму 153 121, 44 грн., строк виконання якої настав станом на 12.02.2015 року, свідчить про те, що відповідачем при укладення правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог не було дотримано вимог ст.ст. 203, 601 ЦК України, що відповідно до вимог ст. 215 ЦК України є підставою для визнання даного правочину недійсним. Як зазначає позивач, на підставі припущень, а не обставин, які були б належним чином доведені, ґрунтується і твердження суду першої інстанції про те, що всі залізничні накладні, які були оформлені на тимчасово окупованій території України - території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя від імені третьої особи після 21.03.2014 року, фактично були оформлені від "Государственного предприятия "Крымская железная дорога" і не мають ніякого відношення до ДП "Придніпровська залізниця", хоча і оформлені з проставлянням штемпелів станції цієї залізниці. Такий висновок суду ґрунтується виключно на відповіді Регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". Однак, позивач вважає, що вказаний доказ не може бути визнаний належним, оскільки відсутні докази в підтвердження тих обставин, що Регіональна філія "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", яка не є юридичною особою, наділена повноваженнями встановлювати, хто саме використовував відповідні штампи юридичної особи - ДП "Придніпровська залізниця", а також в силу того, що Регіональна філія "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" може бути зацікавленою особою в даному випадку, так як фактично не виконала умови договору перевезення у спірних правовідносинах. Окрім цього, позивач зазначає, що інший вантаж за спірним договором, який відправлявся після 21.03.2014 року, тобто у період часу, коли нібито ДП "Придніпровська залізниця" не мала ніякого відношення до відправлення вантажів з м. Севастополь, доставлявся відповідачу, а за простій залізничного рухомого складу вагонів ДП "Придніпровська залізниця" стягувала плату з відповідача, частину якої останній в незаконний спосіб поклав на позивача, вчинивши спірний односторонній правочин про зарахування однорідних вимог. Відносно спірних поставок позивач зазначає, що за умовами укладених договору № 1515 від 08.04.2014 року, специфікації № 16 від 27.11.2014 року та правил Інкотермс-2000, FСА - ст. Інкерман-2 Придніпровської залізниці з моменту надання товару перевізнику усі пов'язані з цим ризики несе покупець, а тому з моменту завантаження товару в залізничні вагони на ст. Інкерман-2 Придніпровської залізниці і передачі товару перевізнику, в даному випадку третій особі по справі, що підтверджується відповідними залізничними накладними, зобов'язання позивача за договором та специфікацією № 16 по поставці товару відповідачу вважаються виконаними, а товар поставленим, відтак, позивач не може нести ніякої відповідальності як за простої залізничних вагонів на ст. Мелітополь Придніпровської залізниці, так і за фактичне недоотримання відповідачем даного товару від перевізника. За доводами позивача, м. Севастополь та станція Інкерман-2 Придніпровської залізниці як на дату укладення позивачем та відповідачем договору № 1515, так і специфікації № 16 до цього договору, відповідно до положень ст.ст. 1, 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" вже були тимчасово окупованою територією України, а тому поставка товару з цієї території була пов'язана з відповідними господарськими ризиками, про які як позивач, так і відповідач, укладаючи договір, повинні були розуміти. Також, відповідач повинен був розуміти і визначені договором умови поставки за правилами Інкотермс-2000 FСА - ст. Інкерман-2 Придніпровської залізниці. Позивач посилається і на те, що всі норми діючого законодавства України щодо поставки товарів, у тому числі і щодо виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару на території ВЕЗ "Крим", діють без обмежень, а тому суд першої інстанції неправомірно застосував до правовідносин сторін положення ст. 607 ЦК України щодо припинення зобов'язання позивача по поставці товару та зобов'язання відповідача прийняти відповідну продукцію. На думку позивача, його зобов'язання по поставці товару не може бути припинено, оскільки вже виконано, тоді як відповідно до положень ст. 607 ЦК України може бути припинено зобов'язання, яке ще не виконано на момент настання обставини, за яку жодна сторона не відповідає. Відносно припинення зобов'язання відповідача по оплаті спірного товару позивач зазначає, що це зобов'язання також не підпадає під дію ст. 607 ЦК України, оскільки жодна обставина не перешкоджає відповідачу виконати дане зобов'язання, яке є грошовим, а не майновим. При цьому, на думку позивача, не можуть бути обставинами, що звільняють відповідача від зобов'язання оплати позивачу поставленого товару аргументи щодо того, що товар йому не був фактично доставлений через введення Державною адміністрацією залізничного транспорту України Конвенції "Про введення заборони перевезень та переміщень залізничних вагонів на підставі статті 29 Статуту залізниць України в та з Криму" від 26.12.2014 року, оскільки позивач виконав свої зобов'язання з поставки товару, передавши даний товар третій особі 25.12.2014 року, отже, ризики по доставці та збереженню даного товару відповідно до умов договору, ст. 42 ГК України несе відповідач, що не може бути підставою для звільнення його від виконання зобов'язання по оплаті товару; до то ж вказана Конвенція введена після того, як товар був відвантажений (25.12.2014 року), а тому не могла розповсюджуватися на взаємовідносини сторін, що виникли до її прийняття.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що у своїй апеляційній скарзі позивач посилається на обставини відсутності з його сторони схвалення укладання правочину, який передбачає зобов'язання позивача відшкодувати відповідачу 50 % плати за простій залізничного рухомого складу. Проте, як вважає відповідач, в силу умов п.п. 3.5., 8.6. договору № 1515 від 08.04.2014 року постачальник (позивач) зобов'язувався відшкодувати покупцю (відповідачу) всі транспортні та інші витрати, пов'язані з простоєм вагонів у випадку, якщо товар не супроводжується відвантажувальними документами (залізничними накладними) і сертифікатом (паспортом) якості виробника. За доводами відповідача, як вбачається з листа № 31/2-2748 від 17.10.2014 року позивачем не було вчасно надано необхідний пакет оригіналів товаросупровідних документів, отже, відповідні дії позивача перебувають у прямому причинному зв'язку як із простоєм залізничного рухомого складу по ст. Мелітополь, так і з виникненням у позивача на підставі положень п.п. 3.5., 8.6. договору обов'язку відшкодувати відповідачу всі транспортні витрати. На думку відповідача, виходячи зі змісту вказаного листа, відповідач добровільно взяв на себе 50 % витрат, пов'язаних з простоєм вагонів, що виник у зв'язку з невчасним наданням позивачем оригіналів товаросупровідних документів; тобто в даному випадку мав місце односторонній правочин, який не потребував схвалення зі сторони позивача. Вищезазначене, як стверджує відповідач, підтверджує існування у позивача грошового зобов'язання перед відповідачем та свідчить про законність подальшого зарахування зустрічних однорідних вимог. Також, відповідач вважає належним доказом лист-відповідь Регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17.05.2016 року № М-05/410, яким повідомлялось, що оформлення залізничних накладних із проставленням штемпелів, що залишились від структурних підрозділів Придніпровської залізниці, працівниками "ГП "Крымская железная дорога" здійснювалось самостійно, на власний розсуд у зв'язку з відсутністю самостійно виготовлених штемпелів. Відповідач вважає, що надання такої інформації є у компетенції Регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що підтверджується Положенням про Регіональну філію, затвердженим рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця", а також обсягами повноважень посадових осіб - підписантів відповідного листа, передбачених у їх довіреностях на представництво. Відповідач стверджує, що договором № 1515 було встановлено конкретного перевізника - ДП "Придніпровська залізниця", яким і повинна здійснюватися поставка вапняку флюсового; поставка товару через третіх осіб не може свідчити про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором. За наведеного, відповідач вважає, що всі ризики, пов'язані із виконанням (або неможливістю виконання) такої поставки повинен нести саме позивач, як сторона, що виконувала свої зобов'язання не у порядку та у спосіб, визначені договором. За умовами FСА (Інкотермс 2000) зобов'язання постачальника може вважатися виконаним лише після вручення товару конкретному перевізнику, визначеному покупцем. Залізничні накладні зі штемпелем ст. Інкерман-2, на думку відповідача, не можуть слугувати підтвердженням належного виконання позивачем договірних зобов'язань, оскільки згідно наявної в матеріалах справи відповіді Регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" вбачається, що такі штемпелі залишились від структурних підрозділів Придніпровської залізниці і незаконно використовуються підприємством, утвореним владою тимчасово окупованої території, яке є непідконтрольним та непідзвітним Придніпровській залізниці. У свою чергу, пунктом 5.1. договору № 1515 встановлено, що оплата за товар здійснюється покупцем за фактом поставки з відстрочкою платежу протягом 20 календарних днів з дати поставки в національній валюті України на банківські реквізити постачальника, зазначені у договорі. Отже, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено відсутність факту поставки за договором, відповідно, і відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем грошових сум. Щодо твердження позивача, що на території ВЕЗ "Крим" застосовуються загальні норми, що регулюють поставку товарів, а також про відсутність будь-яких обмежень, відповідач зазначає про те, що враховуючи неможливість гарантування безпечного руху поїздів та керуючись положеннями законодавства 26.12.2014 року Укрзалізницею було прийнято Конвенцію № ЦЗМ-14/2249 щодо припинення вантажних перевезень між АР Крим та материковою частиною України. У червні 2015 року із залізничних станцій території Криму Укрзалізницею був дозволений рух порожніх вагонів. На завантажені вагони тимчасове обмеження не скасоване (телеграма № ЦЗМ-14/776 від 17.06.2015 року). Відтак, відповідач вважає, що прийняті телеграми-конвенції свідчать про внесення на законодавчому рівні обмежень на залізничне транспортне сполучення з тимчасово окупованою територією. Встановлення законодавчих обмежень на залізничне сполучення з тимчасово окупованою територією, за доводами відповідача, є обставиною, за яку не відповідає жодна зі сторін договору № 1515, і яка має істотне значення, враховуючи обсяги поставок, передбачених специфікацією № 16, що в цілому вказує на юридичну неможливість виконання сторонами спірного зобов'язання. За поясненнями відповідача, відсутність факту поставки також підтверджується і тим, що позивач не виконав встановлений статтями А.І, А.2 розділу FСА Інкотермс обов'язок щодо здійснення всіх експортних митних формальностей за товаром, як це передбачено у Законі України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України". Оскільки при розгляді даної справи доказів здійснення відповідних митних формальностей позивачем надано не було, відповідач розцінює це як неналежне виконання позивачем умов поставки за договором. На підставі наведеного відповідач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним і обґрунтованим.
23.08.2016 року від відповідача надійшли письмові пояснення, до яких додано докази затримки вагонів по станції Мелітополь та докази понесення відповідачем витрат, пов'язаних з оплатою простою вагонів по станції Мелітополь (вказані докази витребувані апеляційним господарським судом).
Представник третьої особи у судовому засіданні 14.09.2016 року щодо спірних правовідносин пояснив, що простій вагонів на станції Мелітополь Придніпровської залізниці був зумовлений відсутністю документів митного оформлення. Щодо простою вагонів були складені акти загальної форми ГУ-23, за час простою вагонів Придніпровська залізниця стягнула з відповідача грошові кошти. Провізна плата за перевезення вантажу здійснюється при прийнятті вантажу до перевезення на станціях відправлення. Плата за перевезення вантажу за спірними залізничними накладними була отримана Придніпровською залізницею за всю відстань перевезення, до пункту призначення.
Апеляційний господарський суд відкладав розгляд апеляційної скарги з 18.07.2016 року на 25.07.2016 року, з 25.07.2016 року на 31.08.2016 року.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 31.08.2016 року строк розгляду апеляційної скарги продовжено терміном на 15 днів, розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 14.09.2016 року.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.09.2016 року у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Пархоменко Н.В. визначено новий склад колегії суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя Коваль Л.А. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 14.09.2016 року судом у новому складі колегії суддів апеляційна скарга у даній справі прийнята до свого провадження.
У судовому засіданні 14.09.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" (постачальник) та Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" (покупець) уклали договір № 1515 (далі - Договір) (а.с. 11-23, т. 1), за умовами якого (1.1.) постачальник зобов'язується поставити покупцю вапняк флюсовий, а покупець зобов'язується прийняти товар в погодженій сторонами кількості та оплатити його на умовах даного Договору.
Кількість, ціна, вартість товару та інші умови, не передбачені текстом даного Договору, погоджуються сторонами у додатках (специфікаціях), які підписуються уповноваженими особами сторін і є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору виробниками товару є Приватне акціонерне товариство "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", Публічне акціонерне товариство "Євпаторійський завод будівельних матеріалів" або у випадку настання умов п. 4.4. Приватне акціонерне товариство "Комсомольське рудоуправління".
Загальна вартість товару по Договору складається із суми вартості всіх партій товару, погоджених за всіма специфікаціями до цього Договору, і на момент підписання орієнтовно становить 175 377 384, 00 грн., у тому числі ПДВ (20%) 29 229 564, 00 грн. (п. 2.2. Договору).
Згідно з п. 3.1. Договору поставка товару здійснюється залізничним транспортом.
Пункт 3.2. Договору визначає умови поставки товару. Так, відповідно до вказаного пункту Договору умови поставки товару згідно з правилами Інкотермс - 2000, а саме:
виробництва Приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького": FCA - станція Інкерман-2 Придніпровської залізниці;
виробництва Публічного акціонерного товариства "Євпаторійський завод будівельних матеріалів": FCA - станція Євпаторія-вантажна Придніпровської залізниці;
виробництва Приватного акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління": FCA - станція Каракуба Донецької залізниці.
Умовами Договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями протягом строку дії Договору; для забезпечення рівномірності поставки товару за окремими специфікаціями покупець направляє постачальнику графіки відвантаження (п. 3.3. Договору).
Відповідно до п. 3.7. Договору датою поставки вважається дата, зазначена в залізничній накладній (квитанції про приймання вантажу до перевезення) на штемпелі станції відправлення в підтвердження приймання вантажу до перевезення.
За положеннями п. 5.1. Договору оплата за товар здійснюється покупцем по факту поставки з відстрочкою платежу протягом 20-ти календарних днів з дати поставки, в національній валюті України, по банківським реквізитам постачальника, зазначеним в Договорі.
Згідно з п. 5.2. Договору датою оплати вважається дата списання грошових коштів на користь постачальника з розрахункового рахунку покупця.
Договір вступає в силу з 15.04.2014 року і діє по 31.03.2015 року включно (п. 10.2. Договору).
27.11.2014 року позивач та відповідач склали і підписали специфікацію № 16, яка є додатком до Договору (а.с. 25, т. 1).
Цією специфікацією сторони Договору погодили поставку позивачем відповідачу протягом грудня 2014 року:
вапняку флюсового звичайного для доменного виробництва, фракція 3-25 мм, у кількості (+/-10%) 89 479 тн, за ціною без ПДВ 126, 18 грн., на загальну суму без ПДВ 11 290 460, 22 грн., та вапняку флюсового для сталеплавильного і феросплавного виробництв, фракція 20-50 мм, у кількості (+/-10%) 48 209 тн, за ціною без ПДВ 173, 50 грн., на загальну суму без ПДВ 8 364 261, 50 грн., виробництва АТ "Балаклавське рудоуправління";
вапняку флюсового, фракція 0-5 мм, у кількості (+/-10%) 6 535 тн, за ціною без ПДВ 149, 84 грн., на загальну суму без ПДВ 979 204, 40 грн., виробництва ПАТ "Євпаторійський завод будівельних матеріалів".
Загальна сума поставки по специфікації № 16 становить 24 760 711, 34 грн. з урахуванням ПДВ.
Специфікацію № 16 визначені наступні умови поставки:
виробництва ПАТ "Євпаторійський завод будівельних матеріалів" - FCA - станція Євпаторія-вантажна;
виробництва АТ "Балаклавське рудоуправління" - FCA - станція Інкерман-2.
Отже, наведені в специфікації № 16 умови поставки повністю відповідають умовам поставки, визначеним щодо наведених виробників пунктом 3.2. Договору.
Ціна на товар, вказана в специфікації № 16, відповідає погодженому сторонами розрахунку ціни до цієї специфікації на грудень 2014 року (а.с. 26, т. 1).
На виконання умов Договору та специфікації № 16 до нього позивач відвантажив відповідачу на умовах FCA - станція Інкерман-2 Придніпровської залізниці 4 748, 90 тн вапняку флюсового виробництва АТ "Балаклавське рудоуправління", що підтверджується залізничними накладними від 23.12.2014 року № 47675863, від 24.12.2014 року № 47707096 та від 25.12.2014 року № 47724695, 47727367, 47719778, 47727425, 47729538, 47730932, 47732888, 47732045, 47733613, 47728514 (а.с. 39-50, т. 1), при цьому спірною є поставка товару у кількості 3 214, 90 тн на загальну суму 498 615, 40 грн.
В підтвердження обставин поставки позивачем та отримання відповідачем товару, а саме вапняку флюсового звичайного для доменного виробництв, фракція 3-25 мм, у кількості 1 746, 30 тн, на загальну суму 264 417, 76 грн., поставка якого здійснювалась за залізничними накладними від 25.12.2014 року №№ 47719778, 47727425, 47729538, 47730932, 47732888, 47732045, 47733613, позивач та відповідач підписали акт прийому/передачі № 5510 від 25.12.2014 року (а.с. 148, т. 1).
Щодо решти залізничних накладних, на які посилається позивач в підтвердження здійснення поставки товару на користь відповідача, актів прийому/передачі, підписаних сторонами, матеріали справи не містять.
На оплату товару, відвантаження якого здійснювалась за залізничними накладними від 25.12.2014 року №№ 47719778, 47727425, 47729538, 47730932, 47732888, 47732045, 47733613, тобто товару, факт поставки якого сторони підтвердили шляхом підписання акту прийому/передачі № 5510 від 25.12.2014 року, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 5510 від 25.12.2014 року на загальну суму 264 417, 76 грн. (а.с. 29, 162, т. 1).
Сума за цим рахунком частково оплачена відповідачем 13.02.2015 року, а саме у сумі 111 296, 32 грн. Ця обставина сторонами по справі не заперечується. Відповідно, вказаний рахунок не оплачений відповідачем грошовими коштами на суму 153 121, 44 грн.
Також, на оплату товару, а саме: вапняку флюсового для сталеплавильного і феросплавного виробництва, фракція 20-50 мм, відвантаження якого здійснювалось за залізничною накладною від 23.12.2014 року № 47675863 (вагони 53187720, 50065093), позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 5448/1 від 23.12.2014 року на загальну суму 29 148, 00 грн. (а.с. 27, т. 1); на оплату товару, а саме вапняку флюсового звичайного для доменного виробництва, фракція 3-25 мм, відвантаження якого здійснювалось за залізничною накладною від 24.12.2014 року № 47707096 (вагон № 56834195) позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 5485/1 від 24.12.2014 року на загальну суму 10 599, 12 грн. (а.с. 28, т. 1); на оплату товару, а саме вапняку флюсового звичайного для доменного виробництва, фракція 3-25 мм, відвантаження якого здійснювалось за залізничними накладними від 25.12.2014 року № 47724695 (вагони №№ 53153235, 59778902, 56521560, 54186648, 54647003, 61356960); № 47727367 (вагон № 56104649); № 47729538 (вагони №№ 52733417, 52876513, 56103823, 52733409, 61602835, 53436432, 61633632, 60416716, 56143381, 55175152), позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 5510/1 від 25.12.2014 року на загальну суму 180 230, 46 грн. (а.с. 30, т. 1); на оплату товару, а саме вапняку флюсового звичайного для сталеплавильного і феросплавного виробництв, фракція 20-50 мм, відвантаження якого здійснювалось за залізничною накладною від 25.12.2014 року № 47728514 (вагон № 56499072), позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 5511/1 від 25.12.2014 року на загальну суму 14 220, 06 грн. (а.с. 31, т. 1).
Перелічені вище рахунки-фактури, загальна сума відвантаженого товару за якими становить 234 197, 64 грн., відповідач не оплатив.
02.04.2015 року, вих. № 113, позивач звернувся до відповідача з претензією (а.с. 32-33, т. 1) про оплату поставленого товару і пені за прострочення оплати на загальну суму 406 685, 03 грн., із яких основний борг у сумі 387 319, 08 грн. за товар, поставка якого підтверджується залізничними накладними № 47675863 від 23.12.2014 року, № 47707096 від 24.12.2014 року, №№ 47724695, 47727367, 47719778, 47727425, 47729538, 47730932, 47732888, 47732045, 47733613, 47728514 від 25.12.2014 року, та на оплату якого позивач виставив відповідачу рахунки № 5448/1 від 23.12.2014 року, № 5485/1 від 24.12.2014 року, №№ 5510, 5510/0, 5511/1 від 25.12.2014 року.
У відповідь на претензію позивача відповідач зазначив (а.с. 35-36, т. 1), що товар на суму 234 197, 64 грн., на оплату якого виставлені рахунки № 5510/1 та № 5511/1 від 25.12.2014 року, № 5485/1 від 24.12.2014 року, № 5448/1 від 23.12.2014 року, не було поставлено на підприємство відповідача, акти прийому-передачі щодо цього товару не підписані, а рахунки не прийняті відповідачем до оплати. Також, відповідач послався на те, що сума 153 121, 44 грн. (складова загальної суми 387 319, 08 грн.) - є сумою грошових вимог відповідача до позивача для оплати компенсації витрат, пов'язаних з простоєм вагонів з вапняком по ст. Мелітополь за жовтень 2014 року (відповідач вважає, що шляхом обміну листами сторони дійшли згоди щодо розподілення порівну (50/50) витрат, пов'язаних з простоєм вагонів на ст. Мелітополь у жовтні 2014 року, загальна сума яких становить 306 242, 88 грн. (а.с. 37-38, т. 1)); щодо цієї суми відповідач повідомив позивача про направлення на його адресу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.05.2015 року в оплату грошових вимог позивача відповідно до рахунку № 5510 від 25.12.2015 року. Також, у відповіді на претензію відповідач зазначив, що враховуючи, що на підставі виставлених рахунків № 5510/1 та № 5511/1 від 25.12.2014 року, № 5485/1 від 24.12.2014 року, № 5448/1 від 23.12.2014 року поставка флюсового вапняку не була виконана підприємству відповідача, виконати оплату по даним рахункам неможливо. Отже, відповідач вважає, що з його сторони не було порушення строків оплати поставки товару, відповідно, нарахування пені у розмірі 19 365, 95 грн. також є безпідставним.
Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд виходить з наступного.
В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).
Згідно з частиною другою ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).
Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Згідно зі ст. 8 Інкотермс - Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року), видання МТП № 560, введені в дію з 01.01.2000 року, відповідно до яких, враховуючи положення п. 3.2. Договору, визначаються умови поставки за Договором, ризик втрати чи пошкодження товару, а також обов'язок несення витрат, пов'язаних з товаром, переходить від продавця до покупця в момент виконання продавцем своїх зобов'язань щодо поставки товару. Оскільки покупцю не слід надавати можливість відкладення моменту передачі ризиків і витрат, усі терміни передбачають, що ця передача може мати місце навіть до здійснення поставки, якщо покупець не приймає поставку, як домовлено, чи не дає відповідних вказівок (у відношенні часу відвантаження та/або місця поставки), яких може потребувати продавець в інтересах виконання своїх обов'язків щодо поставки товару.
Сторони Договору погодили поставку позивачем відповідачу товару на умовах поставки FCA.
Термін "франко-перевізник" (FCA) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.
Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення.
Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.
Відповідно до ст. А.4 Інкотермс (редакція 2000 року) продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою:
а) якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього;
б) якщо назване місце перебуває за межами площ продавця: коли товар наданий у розпорядження перевізника чи іншої особи, призначеної покупцем або обраної продавцем відповідно до статті А.3 "а", нерозвантаженим з транспортного засобу продавця.
Якщо сторони не узгодили конкретного пункту в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього пунктів, продавець може вибрати пункт у межах місця поставки, який найбільш задовольняє його цілям.
За відсутності точних вказівок від покупця, продавець може поставити товар для перевезення у спосіб, що зумовлюється видом транспорту та/або кількістю та/або характером товару.
Відповідно до ст. А.5 Інкотермс (редакція 2000 року) продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.
Ст. Б.5. Інкотермс (редакція 2000 року) передбачає, зокрема, що покупець зобов'язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту, коли він є поставленим у відповідності з статтею А.4.
Положеннями укладеного спірного Договору позивач та відповідач погодили умови поставки товару, виробником якого є Приватне акціонерне товариство "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" - FCA - ст. Інкерман-2 Придніпровської залізниці, та визначили, що датою поставки вважається дата, вказана в залізничній накладній (квитанції про приймання вантажу до перевезення) на штемпелі станції відправлення в підтвердження приймання вантажу до перевезення (п.п. 3.2., 3.7. Договору). Умови спірного Договору не визначають перевізника товару, а визначають лише місце передачі товару для перевезення.
Товар за всіма залізничними накладними, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, переданий відправником, визначеним умовами спірного Договору, для перевезення на станції Інкерман-2 Придніпровської залізниці 23.12.2014 року - 25.12.2014 року, що підтверджується відповідним відтиском штемпелю на залізничних накладних.
Отже, з урахуванням зазначеного вище, з моменту надання товару перевізнику, усі пов'язані з ним ризики несе покупець, а відтак, місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у сумі 387 319, 08 грн.
При цьому виконання чи не виконання умов щодо здійснення митного очищення для експорту не впливає на факт переходу права власності на товар від постачальника до покупця та на факт переходу ризиків щодо товару до відповідача з моменту передачі товару позивачем перевізнику.
Також, апеляційний господарський суд не погоджується з доводами відповідача, що передача товару для перевезення здійснена позивачем неналежному перевізнику.
Як встановлено вище, сторони Договору домовилися про передачу товару перевізнику на станції Інкерман-2 Придніпровської залізниці.
За приписами ст. А.3. (розділ FCA) Інкотермс (редакція 2000 року) при умовах поставки FCA на продавця не покладаються обов'язки зі здійснення перевезення чи його організації (укладення договору на перевезення тощо); за умовами ст. Б.3. (розділ FCA) Інкотермс (редакція 2000 року) вибір перевізника та укладення з ним договору є обов'язком покупця. Іншого, ніж зазначено, умовами Договору, укладеного між сторонами, не передбачено.
Також, за положеннями п. 3.4. Договору, забезпечення вагонами для відвантаження товару покладається на покупця. За відсутності вагонів для відвантаження товару постачальник не вважається таким, що прострочив поставку.
Позивач здійснив передачу товару перевізнику на погодженій сторонами станції Інкерман-2 Придніпровської залізниці, що підтверджується відповідним штемпелем станції Інкерман-2 Придніпровської залізниці на спірних залізничних накладних.
За вказаних обставин відсутні підстави стверджувати, що позивач здійснив передачу товару неналежному перевізнику.
Наданий відповідачем лист Регіональної філії "Придніпровська залізниця" від 17.05.2016 року № М-05/410 (а.с. 123-124, т. 2) не може бути належним доказом, який би підтверджував передачу товару до перевезення неналежному перевізнику, оскільки є суто інформативним та обставини, наведені у ньому (незаконне використання штампелів), не підтверджені жодними належними доказами (розпорядчими документами залізниці, зверненням до правоохоронних органів, встановленими фактами щодо Придніпровської залізниці судовими рішеннями при вирішенні інших спорів, які могли б мати преюдиціальне значення при вирішенні даного спору, тощо).
Згідно п. 62 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457, належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Відповідно до п. 1.2. Правил розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, плата за перевезення вантажу вноситься відправником під час оформлення перевезення. Плата може вноситися іншим платником, з яким залізницею укладено договір.
До внесення цієї плати відправлення вантажу може бути затримано, за час затримки залізниця стягує з відправника плату за користування вагонами (контейнерами), передбачену ст. 119 Статуту, а також пеню у розмірі, встановленому законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 10-35, т. 3), ДП "Трансгарант-Україна", яке значиться як платник за перевезення вантажу за накладними № 47675863 від 23.12.2014 року, № 47707096 від 24.12.2014 року, № 47724695, 47719778, 47727425, 47732888, 47728514 від 25.12.2014 року, здійснило оплату за перевезення вантажу зі станції відправлення Інкерман-2 до станції Кривий Ріг-Головний. При цьому, плата стягувалася саме Придніпровською залізницею з особового рахунку ДП "Трансгарант-Україна" та за весь вказаний маршрут.
Матеріалами справи також підтверджується, що позивач оплатив на користь вантажовідправника - АТ "Балаклавське рудоуправління" вартість товару, який останнім було відвантажено на користь відповідача (а.с. 186-194, т. 2). Оригінальний примірник відповідного платіжного доручення № 1 з відміткою банку про проходження платежу оглянуто колегією суддів у судовому засіданні 14.09.2016 року.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи, умови спірного Договору (п. 5.1.) щодо строку здійснення розрахунку за поставлений товар, строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару за спірними залізничними накладними на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду є таким, що настав.
Відповідач у встановлений Договором строк не в повному обсязі розрахувався з позивачем за отриманий від нього за вказаними залізничними накладними товар, заборгованість відповідача становить 387 319, 08 грн.
Доказів повного погашення боргу у зазначеній сумі на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення відповідач не надав як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції.
Отже, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 387 319, 08 грн.
Частина перша статті 199 Господарського кодексу України передбачає, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
Відповідно до пункту 8.4. Договору за прострочення оплати покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,3% від вартості поставленого, але не оплаченого товару, за кожен день прострочення, проте, не більше 5% вартості простроченого оплатою товару.
Позивач розрахував та заявив до стягненню пеню за загальний період прострочення оплати поставленого товару з 13.01.2015 року по 13.05.2015 року у сумі 19 365, 95 грн.
При розрахунку пені позивач обмежив суму її нарахування 5% вартості простроченого оплатою товару, що не перевищує нарахування пені за подвійною обліковою ставкою НБУ (відповідні обмеження передбачені ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань). При нарахуванні пені позивачем не порушено також вимоги частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Наведена правова норма підлягає застосуванню у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріальною, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Також, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з пунктом 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з подальшими змінами та доповненнями, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Отже, статтею 233 ГК України надано суду можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч. 2 ст.13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013).
У даній справі, що переглядається у апеляційному порядку, судом не встановлено, що прострочення відповідача заподіяло збитки позивачу.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню ті положення статті 551 Цивільного кодексу України, які стосуються інших обставин, які мають істотне значення.
Апеляційний господарський суд приймає до уваги обставини об'єктивного характеру, які ускладнювали належне виконання договірних зобов'язань сторонами (здійснення поставки з тимчасово окупованої території АР Крим), обставини, що товар на суму 234 197, 64 грн. фактично не був отриманий відповідачем, а продовжує перебувати на окупованій території - Джанкой (за обставин його неотримання саме на відповідача відносяться ризики, пов'язані з його втратою), при цьому вказані обставини виникли не з вини сторін, та враховуючи баланс інтересів сторін, вбачає за можливе зменшити розмір нарахованої позивачем пені на суму 234 197, 64 грн. до 10 %, тобто стягнути з відповідача на користь позивача пеню у сумі 1 170, 99 грн. (11 709, 88 грн. х 10%).
Пеня, нарахована на суму фактично отриманого позивачем та не повністю оплаченого товару - 153 121, 44 грн. у сумі 7 656, 07 грн. підлягає стягненню у повному обсязі.
Отже, загальна сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 8 827, 06 грн.
Відносно правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн., вчиненого Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" згідно із заявою від 12.02.2015 року, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
12.02.2015 року Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 7, т. 3), в якій зазначено, що відповідач має грошові вимоги до позивача у загальній сумі 153 121, 44 грн., які виникли на підставі договору № 1515 від 08.04.2014 року (рахунок № НОМЕР_1 від 25.11.2014 року - а.с. 53, т. 1), з іншого боку позивач має грошові вимоги до відповідача в сумі 264 414, 76 грн., які виникли на підставі договору № 1515 від 08.04.2014 року (рахунок № 5510 від 25.12.2014 року - а.с. 29, т. 1); у відповідності до ст. 601 ЦК України, відповідач заявив про припинення зустрічних однорідних вимог заліком на суму 153 121, 44 грн.
Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За приписами статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, для вчинення якого достатньо заяви однієї сторони.
Статтею 602 ЦК України передбачено випадки, коли не допускається зарахування зустрічних вимог.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України унормовано, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Отже, для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов. По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повинна бути боржником з другого, і навпаки - боржник з першого зобов'язання повинен бути кредитором з другого з них. По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов'язаннями або за будь-якими іншими зобов'язаннями, предмет яких визначений родовими ознаками. Різнорідні зобов'язання зарахуванням припинені бути не можуть. По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи визначений моментом вимоги.
Проте, апеляційний господарський суд у спірних правовідносинах не вбачає обставин, за яких законодавець передбачає можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Заявляючи про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідач посилався на те, що позивач за первісним позовом на підставі п. 8.6. Договору мав зобов'язання відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з простоєм вагонів з вапняком на ст. Мелітополь у жовтні місяці 2014 року, загальна сума яких становить 306 242, 88 грн. Шляхом обміну листами сторони дійшли згоди щодо розподілення порівну (50/50) та компенсування позивачем витрат, пов'язаних з простоєм вагонів. Тому, відповідачем за первісним позовом був проведений залік на суму 153 121,44 грн. за рахунком № 5510 від 25.12.2014 року, що складає 50% витрат, понесених відповідачем на сплату за простій вагонів (простій вагонів на ст. Мелітополь у жовтні місяці 2014 року підтверджується актами загальної форми ГУ-23 -а.с. 202-204, 237-242, т. 2; докази списання з відповідача на користь Придніпровської залізниці плати за простій вагонів - а.с. 206-228, т. 2). Відповідно до листа Регіональної філії "Придніпровська залізниця" від 23.08.2016 року №М-05/715а (а.с. 235-236, т. 2) затримання вагонів на ст. Мелітополь пов'язане з відсутністю митної декларації.
Як вбачається з листування сторін (а.с. 37-38, 51, 52, 55, т. 1) відповідач звертався до позивача з пропозицією розподіляти порівну суми, які списуються з рахунку відповідача, виставлені Придніпровською залізницею за простій вагонів по ст. Мелітополь, у зв'язку з їх митним оформленням. Позивач висловлював готовність нести витрати порівну лише у разі, якщо відповідач погодиться нести порівну додаткові витрати позивача, пов'язані зі сплатою залізничного тарифу Кримській залізниці та митним оформленням продукції. В листі від 03.12.2014 року (а.с. 55, т. 2) позивач зазначив, що одностороння позиція відповідача є неприйнятною і просив розглянути і підтвердити компенсацію 50/50 всіх витрат, вказаних у попередньому листі.
З наведеного вбачається, що позивач не погоджувався оплачувати понесені відповідачем витрати за простій вагонів у розмірі 50% від суми витрат або у будь-якій іншій сумі цих витрат.
Окрім цього, п. 8.6. Договору, на який посилається відповідач, передбачає, що у разі невиконання п. 3.5. Договору постачальник зобов'язаний відшкодувати покупцю всі транспортні та інші витрати, пов'язані з простоєм вагонів.
Відповідно до п. 3.5. Договору товар, що постачається, відвантажується виробником і супроводжується вантажними документами (залізнична накладна) та сертифікатом (паспортом) якості.
Враховуючи дані пункти Договору у їх взаємозв'язку, постачальник зобов'язаний відшкодувати витрати покупця за простій вагонів лише в тому разі, коли простій пов'язаний з відсутністю залізничної накладної або паспорту якості. Інші підстави для відшкодування витрат покупця за простій вагонів Договором не передбачені.
За наведеного, покладання на постачальника (позивача) зобов'язання сплатити 50 % витрат відповідача за простій вагонів у зв'язку з відсутністю митної декларації не ґрунтується ні на Договорі, ні на законі.
Як зазначено вище, припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог пов'язане з наявністю двосторонніх грошових зобов'язань та можливе за умови наявності зустрічних вимог, їх однорідності та безспірності (ясності вимог).
Оскільки між сторонами відсутні безспірні двосторонні грошові зобов'язання, правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв'язку з відсутністю у відповідача грошових вимог до позивача на час укладення такого правочину, є таким, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 601 Цивільного кодексу України.
Отже, позовні вимоги про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн., вчиненого Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" згідно із заявою від 12.02.2015 року, є правомірними та підлягають задоволенню.
Відносно зустрічної позовної вимоги про припинення правовідношень між ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" та ТОВ "Смарт-Нерудпром", які виникли на підставі специфікації № 16 від 27.11.2014 року до Договору № 1515 від 08.04.2014 року, шляхом скасування зобов'язання ТОВ "Смарт-Нерудпром" здійснити поставку вапняку флюсового звичайного для доменного виробництва в кількості 3 006, 60 тон вартістю 343 651, 02 грн. та вапняку флюсового для сталеплавильного та феросплавного виробництв в кількості 208, 3 тон вартістю 43 368, 06 грн. згідно залізничних накладних № 47675863 від 23.12.2014 року, № 47707096 від 24.12.2014 року, №№ 47724695, 47727367, 47719778, 47727425, 47729538, 47730932, 47732888, 47732045, 47733613, 47728514 від 25.12.2014 року, виробником та вантажовідправником якого є Приватне акціонерне товариство "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", та зобов'язання ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" прийняти цю продукцію, апеляційний господарський суд зазначає, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Як встановлено вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач виконав зі свого боку обов'язок за Договором щодо поставки товару, у свою чергу, відповідач зобов'язаний здійснити його оплату, отже, не може бути припинено зобов'язання, яке виконано однією із сторін. Не доставка товару третьою особою - перевізником не може бути підставою для припинення зобов'язання між позивачем та відповідачем.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин норм, що стосуються форс-мажору.
Відповідно ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Вказані приписи кореспондуються з нормою ст. 218 Господарського кодексу України, а також закріплені у ч. 1 ст. 79 Розділу 4 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, якою встановлено, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.
Пунктами 7.1, 7.3. Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за Договором у зв'язку з настанням обставин непереборної сили, як-то: стихійні лиха, війни та військові дії, масові безпорядки, акти органів державної влади і управління, які унеможливлюють виконання договору, або інші обставини, які перешкоджають виконанню Договору. Строк виконання зобов'язань за Договором автоматично продовжується на час дії відповідних обставин. У разі, коли обставини непереборної сили продовжують діяти більше одного місяця, сторони проводять переговори з метою виявлення прийнятних для них способів виконання Договору та досягнення відповідної домовленості.
Закон України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України", який набрав чинності з 27.09.2014 року та в період дії якого, а саме 27.11.2014 року, позивачем та відповідачем укладено специфікацію № 16 до Договору, якою сторони Договору погодили поставку спірного товару, не забороняє здійснення на окупованій території господарської діяльності юридичним особам - резидентам України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Враховуючи норми Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України", зокрема про те, що торгово-промислові палати України засвідчують наявність обставин непереборної дії (форс-мажору) відповідно до умов договорів між суб'єктами господарської діяльності з місцезнаходженням (місцем проживання) на території ВЕЗ "Крим" та суб'єктами господарської діяльності з місцезнаходженням (місцем проживання) на іншій території України, якщо інший порядок засвідчення наявності таких обставин непереборної дії (форс-мажору) не встановлено міжнародними договорами України, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що існування форс-мажорних обставин не доведено відповідачем належними та допустимими доказами.
Визначення сухопутної території АР Крим та міста Севастополя, внутрішніх вод України цих територій тимчасово окупованими не свідчить про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за Договором; неможливість виконання відповідачем умов Договору та обставини непереборної сили (форс-мажору) підлягають доказуванню на загальних підставах.
Також, суд не вбачає підстав для поширення дії Конвенції Укрзалізниці (телеграми-розпорядження) ЦЗМ-14/2249 від 26.12.2014 року "Про введення заборони перевезень та переміщень залізничних вагонів на підставі ст. 29 Статуту залізниць України в та з Криму" на спірні правовідносини, оскільки вони виникли до прийняття вказаної Конвенції і на дату введення в дію цієї Конвенції поставка товару позивачем відповідачу вже відбулась.
За наведеного, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення обставин справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення первісного позову, а саме щодо визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015 року на суму 153 121, 44 грн., та щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 387 319, 08 грн., пені у сумі 8 827, 06 грн., а також про відмову у задоволенні решти вимог за первісним позовом та про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Судові витрати за подання первісної позовної заяви підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за первісним позовом; судові витрати за подання зустрічної позовної заяви відносяться на позивача за зустрічним позовом. Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за первісним позовом.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2016 року у справі № 904/4277/15 задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2016 року у справі № 904/4277/15 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.
Визнати недійсним правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 153 121, 44 грн., вчинений Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" згідно з заявою від 12.02.2015 року.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (50095, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1, ідентифікаційний код 24432974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, буд. 7, літ. "А", ідентифікаційний код 36282212) основний борг у сумі 387 319 (триста вісімдесят сім тисяч триста дев'ятнадцять гривень) 08 коп., пеню у сумі 8 827 (вісім тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 06 коп. та судовий збір за подання позовної заяви у сумі 9 351 (дев'ять тисяч триста п'ятдесят одна гривня) 70 коп.
В решті позовних вимог за первісним позовом відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Стягнути Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (50095, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1, ідентифікаційний код 24432974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Нерудпром" (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, буд. 7, літ. "А", ідентифікаційний код 36282212) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 11 626 (одинадцять тисяч шістсот двадцять шість) грн. 67 коп.
Видачу наказів доручити господарського суду Дніпропетровської області.
Повна постанова складена 16.09.2016 року.
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко