Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" вересня 2016 р.Справа № 922/2558/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
при секретарі судового засідання Рученко К.Д.
розглянувши справу
за позовом Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька АЕС", м. Нетішин, Хмельницька обл.
до Публічного акціонерного товариства "Теплоенергомонтаж", м. Харків
про стягнення 84032,66 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька АЕС", м. Нетішин, Хмельницька обл. (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Теплоенергомонтаж" м. Харків (далі за текстом - відповідач) 84032,66 грн., з яких:
61288,00 грн. - основного боргу;
10012,05 грн. - пені;
4290,16 грн. - 7% штрафу;
1331,83 грн. - 3% річних;
7110,63 грн. - інфляційного збільшення суми боргу.
Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування на користь позивача земельного податку за укладеним між сторонами договором № 37-124-SD-15-02804 від 01.03.2011 р.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.08.2016 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.08.2016 р.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.08.2016 р. розгляд справи відкладено на 13.09.2016 р.
В процесі розгляду справи позивач надав суду письмові пояснення (вх. № 28418 від 31.08.2016 р.) в яких уточнив власну правову позицію у спорі по даній справі.
Також позивач надав суду заяву (вх. № 29657 від 09.09.2016 р.) про залучення до матеріалів справи додаткових документів.
Крім того, на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 31.08.2016 р. позивач супровідним листом (вх. № 29823 від 12.09.2016 р.) надіслав на адресу суду витребувані судом документи.
Відповідач відзиву на позов не надав.
На судове засідання 13.09.2016 р. представники сторін не прибули.
Позивач в заяві (вх. № 29657 від 09.09.2016 р.) просить суд розглядати справу за відсутності його представника.
Відповідач на судове засідання 13.09.2016 р. свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неприбуття представника не повідомив.
Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 ГПК України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:
Як свідчать матеріали справи, 01.03.2011 р. між позивачем, як стороною-1, та відповідачем, як стороною-2, укладено договір № 37-124-SD-15-02804 щодо відшкодування витрат на сплату земельного податку (далі за текстом - договір; а.с. 11-12), відповідно до умов якого стороною-2 зобов'язалася частково відшкодовувати витрати за сплату земельного податку, який сторона-1 сплачує за земельну ділянку «Будівельний двір», що знаходиться в постійному користуванні сторони-1 на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 334553. Загальна площа земельної ділянки становить 56,8 га. Відшкодування витрат за сплату земельного податку здійснюється пропорційно площі, яку займає сторона-2 на земельній ділянці «Будівельний двір» (п.п. 1.1-1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1.-2.2. договору, сторона-1 відповідно до розділу ХІІІ «Податкового кодексу України» сплачує земельний податок на земельну ділянку «Будівельний двір», в т.ч. і за площу земельної ділянки, яка використовується Стороною-2. Сторона-2 зобов'язується проводити відшкодування Стороні-1 витрат щодо утримання земельної ділянки:
- відшкодування суми земельного податку;
- компенсацію в разі псування земельної ділянки, її забруднення, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;
Відповідно до п. 3.1 договору, площа земельної ділянки, яку займає сторона-2 становить 1,83 га, на якій розташована виробнича база та холодний склад. Земельний податок на 2011 рік складає 16 003,35 грн., щомісячний податок складає 1 333,61 грн. без врахування ПДВ.
Пунктами 3.2, 3.3 Договору передбачено, що відшкодування щомісячної суми земельного податку в сумі 1 333,61 грн. буде здійснюватись на підставі виставленого стороною-1 рахунку грошовими коштами на розрахунковий рахунок сторони-1. Відшкодування суми земельного податку повинно здійснюватись стороною-2 в 5-ти денний термін з дня отримання рахунку.
Пунктом 3.4 Договору сторонами узгоджено, що розмір відшкодування витрат земельного податку може переглядатися Сторонами щорічно шляхом укладання додаткової угоди до даного Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору за порушення строків відшкодування витрат по салаті земельного податку сторона-2 зобов'язано сплачувати стороні-1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який зараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, а за “прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф в розмірі 7% вказаної вартості.
Пунктом 1 додаткової угоди №1/37-124-БП-15-02804 від 22.02.2012 до договору встановлено, що сума земельного податку для сторони-2 на 2012 рік становить 16 003,61 грн. без урахування ПДВ. Розмір щомісячного платежу складає 1 333,61 грн. (без ПДВ). Відшкодування щомісячної суми земельного податку в сумі 1 333,61 грн. буде здійснюватись на підставі виставленого стороною-1 рахунку грошовими коштами, на розрахунковий рахунок Позивача, з відповідно до умов договору.
Додаткова угода на 2013 рік сторонами не укладалась, розмір відшкодування земельного податку в зазначеному році залишився незмінним, тобто щомісячно в розмірі 1 336,61 грн. без ПДВ.
У додатковій угоді №2/37-124-БП-15-02804 від 19.05.2015 сторони узгодили, що з земельний податок з земельної ділянки загальною площею 2,12 га, на якій розташовані виробничі приміщення, виробнича база та холодний склад сторони-2, у відповідності до ст. 274 Податкового кодексу України, на 2015 рік становить 26141,72 грн. (без ПДВ), крім того ПДВ становить 5 228,34 грн. Щомісячний податок складає 2614,17 грн. в т.ч. ПДВ.
Пунктом 2 додаткової угоди також передбачено, що невідшкодована сума земельного податку за 2014 рік становить 20930,76 грн., крім того ПДВ 4186,15 грн., За місяць 2093,08 грн. в т.ч. ПДВ. Щомісячний податок за 2014 рік та за 2015 рік становить 4 707,25 грн. Відшкодування щомісячної суми земельного податку буде здійснюватись відповідно до умов договору.
Як зазначає позивач, та не спростовано відповідачем, починаючи з травня 2013 року відповідач нерегулярно проводив відшкодування земельного податку за договором № 37-124-БП-15-02804 від 01.03.2011 р., внаслідок чого його заборгованість перед мала тенденцію збільшуватись.
Як свідчать матеріали справи, позивач в зазначений період часу на виконання п. 3.2. Договору щомісячно пред'являв до оплати відповідачу рахунки на відшкодування витрат по земельному податку (а. с. 17-27). Проте, внаслідок їх повної несплати відповідачем станом на 31.07.2016 р. у нього перед позивачем існує заборгованість за договором в сумі 61288,00 грн.
Зазначені обставини також підтверджуються двостороннім актом звірки взаєморозрахунків № 21 від 10.08.2016 р.
Матеріали справи також свідчать про те, що 12.03.2016 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 45-292/2381 з вимогою сплати заборгованості по договору, проте дана претензія на момент розгляду даної справи залишена відповідачем без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань зі сплати земельного податку, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України заявлено до стягнення з останнього 10012,05 грн. пені, 4290,16 грн. 7% штрафу, 1331,83 грн. 3% річних, 7110,63 грн. інфляційного збільшення суми боргу.
Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 269 Податкового кодексу України встановлено коло осіб, які є платниками земельного податку, а саме: платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).
За змістом ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 Податкового кодексу України з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Згідно з п. п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів виконання умов договору щодо відшкодування витрат на сплату земельного податку, та в акті звірки № 21 від 10.08.2016 р. (а. с. - 83-84) фактично підтвердив існування основного боргу за договором, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 61288,00 грн. заборгованості.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання у вигляді застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи те, що умовами укладеного між сторонами договору (п. 4.1) передбачено відповідальність відповідача за прострочення своїх зобов'язань з відшкодування витрат по сплаті земельного податку у вигляді сплати пені та штрафу в розмірі 7%, доводи позивача про застосування до відповідача такого виду відповідальності суд визнає правомірними.
Разом з тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Суд погоджується зі здійсненим позивачем розрахунком штрафу в розмірі 7% від суми заборгованості, який дорівнює 4290,16 грн. Зазначений штраф підлягає стягненню з відповідача.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок пені, її позивачем нараховано за період з 18.02.2016 р. по 18.07.2016 р.
Однак, за змістом п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій можливе тільки на протязі шести місяців, і таке нарахування відбувається з першого дня прострочення боржником своїх зобов'язань.
Суд також зазначає, що з урахуванням вимог ст. 83 ГПК України суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони.
З урахуванням зазначеного, до стягнення з відповідача підлягає пеня за прострочення, які мали місце за рахунками виставленими до сплати за період з серпня по грудень 2015 р. (тобто по 5 останнім рахункам) та в межах заявленого позивачем періоду нарахування пені, тобто з 18.02.2016 р. по 18.07.2016 р.
Суд також враховує дати направлення позивачем кожного з рахунків згідно з наданими останнім поштовими чеками, нормативи та нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 р. № 958, а також умови договору, що зобов'язують відповідача сплачувати отримані рахунки в 5 денний строк з дня їх отримання.
Здійснивши з урахуванням зазначеного розрахунок суми пені, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині її стягнення в сумі 2341,14 грн. В решті позову про її стягнення суд відмовляє в задоволенні, в зв'язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось вище, в зв'язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов'язань з відшкодування витрат по сплаті земельного податку, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні та річні на підставі ст. 625 ЦК України.
Розглянувши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних (а. с. 54-55), суд приходить до висновку, що при його виготовленні останнім допущено певні арифметичні помилки та неточності, а також при здійсненні розрахунку інфляційних не враховано рекомендацій, які містить п. 3.2. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”.
Здійснивши відповідний розрахунок в межах заявлених позивачем періодів нарахування інфляційних та річних, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 7042,23 грн. інфляційних та 1133,83 грн. річних.
В решті позову про стягнення інфляційних також слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 1077,08 грн.
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Теплоенергомонтаж" (адреса: 61166, Харківська область, м. Харків, пр.-т Науки, 30; код ЄДРПОУ: 00120980) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька АЕС" (адреса: 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20; код ЄДРПОУ: 21313677) 61288,00 грн. основного боргу, 2341,14 грн. пені, 4290,16 грн. штрафу, 1133,83 грн. річних, 7042,23 грн. інфляційних, 1077,08 грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.09.2016 р.
Суддя ОСОБА_1