ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" вересня 2016 р. Справа № 809/1044/16
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Матуляка Я.П.
при секретарі Щербяк В.С.
за участю:
представника відповідача - Дрогомирецької І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2, АДРЕСА_1
до відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, вул. Грюнвальдська, 11,м. Івано-Франківськ,76000
про визнання бездіяльності неправомірною та зобов"язання до вчинення дій,-
ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до територіального управління державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (надалі - ТУ ДСА України в Івано-Франківській області - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він працював на посаді судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області. 19.04.2016 постановою Верховної Ради України його було звільнено з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом в.о. голови Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02.07.2016 відрахований зі штату на підставі названої постанови. При звільненні йому не виплачувалась вихідна допомога у зв'язку з виходом у відставку. Звертався із заявою до начальника ТУ ДСА України в Івано-Франківській області про нарахування та виплату допомоги на підставі ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у редакції, чинній до 01.04.2014. Листом ТУ ДСА України в Івано-Франківській області йому було відмовлено у виплаті з посиланням на те, що на час звільнення статтю 136 вказаного Закону виключено. Вважає таку відмову протиправною. Зазначає, що наявний у нього загальний стаж, що зараховується до роботи на посаді судді, становив більше 32 роки, в тому числі і на посаді судді районного суду - більше 20 років. Продовжуючи працювати на посаді судді до цього часу, мав законні правомірні очікування отримати задекларовану державою у ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла до 27.03.2014) вихідну допомогу при виході у відставку, як один із елементів гарантії незалежності суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до існуючих не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, тому вважає, що позбавлення його права на отримання вихідної допомоги суперечить ст.ст. 8, 22, 126 Конституції України.
Просить визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати йому вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою неправомірною та зобов'язати його нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Позивач у судове засідання не з'явився, однак на адресу суду подав заяву про розгляд його позову без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених в письмовому запереченні, яке міститься у матеріалах справи (а.с. 26-27). Просила відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.
Позивач з 13.04.1978 року зарахований стажистом помічника прокурора Богородчанського району, з 13.04.1979 року по 27.05.1983 року працював на посаді помічника прокурора Богородчанського району, з 27.05.1983 року по 30.01.1987 року працював прокурором Калуського району, з 30.01.1987 року по 06.02.1987 року працював слідчим прокуратури Верховинського району, з 14.08.1990 року по 09.07.1991 року працював народним суддею Коломийського міського народного суду, з 10.07.1991 року по 11.12.1992 року працював в Івано-Франківському управлінні юстиції на посадах заступник начальника, завідуючого відділом організаційної роботи суддів і кадрів, з 12.12.1992 року працював на посаді судді Богородчанського районного суду, а з 04.04.1998 року по 02.07.2016 року головою цього суду (а.с. 8). Наказом в.о. голови Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02.07.2016 №02-03/26 ОСОБА_2 відраховано зі складу штату суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.04.2016 № 1120-VІІІ (а.с. 6, 29-31). Станом на 04.07.2016 року стаж судді, який дає право на відставку, становив 34 роки, 8 місяців, 16 днів (а.с. 8).
15.07.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на підставі ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла до 01.04.2014р.). Листом від 19.07.2016 року №06-04/720 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для виплати допомоги, оскільки така виплата на час звільнення ОСОБА_2 не була передбачена Законом України "Про судоустрій та статус суддів" (а.с.7).
Відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України підставою звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.
За приписами ст.109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на час подання позивачем заяви про звільнення) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Позивач подав заяву про відставку. Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року позивача було звільнено у зв'язку з поданням такої заяви.
Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 27 березня 2014 року) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою. Проте, законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Таким чином, як на час звернення ОСОБА_2 до Вищої Ради юстиції із заявою про відставку, так і на час звільнення його з посади судді та відрахування зі штату Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, діяли норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, згідно яких виплата судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою не була передбачена.
Конституційний суд України у своєму рішенні №10-рп/2013 від 19.11.2013 року зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача. Станом на 19 квітня 2016 року діяв Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", пунктом 28 розділу ІІ якого виключено у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" статтю 136. Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в цій частині Конституційним Судом України не приймалося.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що відповідач, відмовляючи в задоволенні заяви про нарахування та виплату ОСОБА_2 вихідної допомоги при виході у відставку, не допустив порушення його прав, оскільки виплата такої допомоги не була передбачена законодавством, чинним на час звільнення. За таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог у суду відсутні.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Матуляк Я.П.
Постанова складена в повному обсязі 16.09.2016 року.