ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.09.2016Справа №910/13490/16
За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області,
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Виробничо-сервісний центр у Львівській області",
про: стягнення заборгованості в сумі 6 884,49 грн.
Суддя О.С. Комарова
Представники сторін:
від позивача: Степаненко В.В. (представник за довіреністю);
від відповідача: Тимошенко Я.Я. (представник за довіреністю);
від третьої особи: не з'явився.
У судовому засіданні 13 вересня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, 25.07.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 14-11-04657 від 18.07.2016 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", про стягнення заборгованості. Також позивач в своїй позовній заяві просив про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 рокузадоволено клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі, порушено провадження у справі № 910/13490/16 та призначено розгляд справи на 16.08.2016 року.
Ухвалою суду від 16.08.2016 року, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Виробничо-сервісний центр у Львівській області", за клопотанням представників сторін, відповідно до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, та оголошено відкладення розгляду справи до 13.09.2016 року.
Через відділ діловодства суду 12.09.2016 року від третьої особи надійшли письмові пояснення у справі, які були долучені до матеріалів справи, а також клопотання про розгляд справи без участі представника останнього.
У судове засідання 13.09.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позову. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про місце та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
23 жовтня 2012 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - позивач, Орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" (надалі - відповідач, Орендар) укладено договір оренди державного нерухомого майна № 160 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення (№46а) загальною площею 44,66 (сорок чотири цілих шістдесят шість сотих) кв.м, що розташоване на цокольному поверсі 13-поверхової будівлі, реєстраційний номер майна: 8199806, (далі - Майно) знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, будинок №35 та перебуває на балансі Державного підприємства "Управління по експлуатації адміністративних будинків податкових органів Львівської області" (далі - Балансоутримувач), яке належить Орендодавцю на підставі Свідоцтва №С-00534 про право власності на нежитлові приміщення, виданого Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради 27 жовтня 2004 року, зареєстрованого в:електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 02 листопада 2004 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 02 листопада 2011 року, номер витягу: 5277157, реєстраційний номер: 8199806.
Згідно з п. 3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами), становить без ПДВ за базовий місяць оренди - серпень 2012 року 5303,38 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - жовтень 2012 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди за серпень 2012 року на індекс інфляції за вересень-жовтень 2012 року.
Пунктом 3.6 Договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету, 30% на рахунок балансоутримувача.
За приписами п. 5.3 Договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Вказаний Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця, а також скріплений печатками сторін.
Позивач зазначив, що 23 жовтня 2012 року між сторонами було підписано акт приймання - передачі нерухомого державного майна, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державні нерухоме-майно - нежитлове приміщення (№46а) загальною площею 44,66 (сорок чотири цілих шістдесят шість сотих) кв.м, що розташоване на цокольному поверсі 13-поверхової будівлі, реєстраційний номер майна: 8199806, знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, будинок №35 та перебуває на балансі Державного підприємства "Управління по експлуатації адміністративних будинків податкових органів Львівської області" (копія акту наявна в матеріалах справи).
15 серпня 2016 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у сумі 5149,57 грн. та пені у сумі 1 734,92 грн. у період ліквідації відповідача не може здійснена, оскільки це фактично порушить порядок здійснення ліквідаційної процедури, встановлений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
12 вересня 2016 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача подала письмові пояснення, в яких зазначила, що жодних претензій до відповідача не має. Також Державне підприємство "Виробничо-сервісний центр у Львівській області" зазначило, що відповідач в установленому порядку на підставі акту прийому-передачі від 04.01.2016 року повернув йому державне нерухоме майно, як балансоутримувачу.
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Так, приписами ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Положеннями ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
За умовами ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Отже, на підставі укладеного між сторонами Договору оренди, у відповідача перед позивачем виникли зобов'язання, зокрема, щодо сплати орендних платежів.
У відповідності до ст. 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
За приписами ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Отже, враховуючи вищенаведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо сплати орендних платежів позивачу відповідачем є майновим зобов'язанням.
Як свідчать матеріали справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 27.11.2014 № 743 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014 №132 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР», згідно з яким з 28.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський банк розвитку» (далі - ПАТ «ВБР»).
Відповідно до Наказу № 1 від 28.11.2014, до виконання повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації приступив ОСОБА_4. Керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 44 від 27.02.2015 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР» до 27.03.2015 включно. Згідно Наказу №111 від 30.03.2015р. «Про продовження повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР» продовжено повноваження ОСОБА_4 до дня отримання Фондом рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВБР». Рішенням № 177 від 23.09.2015р. "Щодо повноважень тимчасового адміністратора ПАТ "ВБР" уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації" продовжено повноваження ОСОБА_4 до моменту отримання ФГВФО від Національного банку України відповідного рішення щодо ліквідації вищезгаданого банку.
В подальшому, постановою Правління Національного банку України від 21.12.2015 №914 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.12.2015 року №234 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВБР» та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано їй всі повноваження ліквідатора в Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський банк розвитку» (далі - ПАТ «ВБР») з 23 грудня 2015 року. Відповідно до Наказу №441 від 22.12.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВБР" та делегування повноважень ліквідатора банку", до виконання повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" приступив ОСОБА_4 терміном на два роки з 23.12.2015 року по 22.12.2017 року включно.
Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження, а також здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми вказаного Закону є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
За змістом частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
Даний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому, не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015року, прийнятій за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12.11.2014 року у справі № 910/9232/14 за позовом Приватного акціонерного товариства "Актівсервіс" до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про зобов'язання вчинити дії.
Зокрема, у вказаній постанові Верховного Суду України вказується, що зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які склалися між сторонами, носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Аналогічну позицію підтримує і Вищий господарський суд України в постанові від 08.12.2015 року у справі № 910/9036/15.
Крім того, відповідно до п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 - 602 ЦК, статей 92 - 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.
Положеннями статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Статтею 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.
Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
У відповідності до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно з ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.
При цьому, згідно з п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, у даному випадку виключення, що передбачені п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до спірних правовідносин не застосовуються, тому що позивач є кредитором банку, а не вкладником, оскільки відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
З дня початку процедури ліквідації банку:
1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;
2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
41) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;
7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.
Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами.
Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частини 2 та 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів").
Положеннями статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;
Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина 1 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:
1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;
3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.
Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", при цьому задоволення вимог окремого кредитора, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
У свою чергу, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за договором банківського рахунку в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку" позбавлений можливості здійснити перерахування грошових коштів позивачу у спосіб або в іншому порядку, ніж у порядку задоволення вимог кредиторів, що визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
При цьому, відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на сплату орендних платежів.
Таким чином, беручи до уваги відзив відповідача суд повністю погоджується з його доводами, як такими, що ґрунтуються на чинному законодавстві.
Окрім того, суд вважає доводи балансоутримувача (третьої особи у справі) такими, що не стосуються суті спору, оскільки договір оренди державного нерухомого майна № 160 від 23.10.2012 року було укладено саме між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку", отже Державне підприємство "Виробничо-сервісний центр у Львівській області" в укладанні спірного договору участі не брало, що свідчить про відсутність у нього повноважень свідчити з цього приводу.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, на підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми орендної плати в розмірі 5 149,57 грн.
З огляду на те, що судом не встановлено наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 149,57 грн., суд вбачає відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1734,92 грн., яка є похідною від вимоги про стягнення грошових коштів за несплату орендних платежів.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Копію рішення направити третій особі у справі.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 16.09.2016 року.
Суддя О.С. Комарова