15.09.16р. Справа № 904/6171/16
За позовом Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Парковка та реклама" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за договором оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста № 9/43 від 21.10.2013 у загальному розмірі 20 681 грн. 65 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: Ольховська А.М. - спеціаліст 1 категорії (довіреність № 51 від 12.01.2016)
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста № 9/43 від 21.10.2013 у загальному розмірі 20 681 грн. 65 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 13 372 грн. 07 коп. - основний борг;
- 7 309 грн. 58 коп. - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста № 9/43 від 21.10.2013 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 13 372 грн. 07 коп. Крім того, на підставі пункту 4.7. вказаного договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 21.12.2013 по 22.04.2016 в сумі 7 309 грн. 58 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.08.2016; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Парковка та реклама".
Позивачем на виконання вимог ухвали суду від 27.07.2016 долучені до матеріалів справи додаткові докази (вх.суду 51175/16 від 15.08.2016).
У судове засідання 15.08.2016 з'явився представник позивача.
Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 15.08.2016 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали.
Судом було зауважено, що відповідач та третя особа про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті.
Представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.
Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.
У зв'язку з вказаним, ухвалою суду від 15.08.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.09.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 52407/16 від 19.08.2016), в якому вона зазначає, що позовні вимоги позивача підтримує у повному обсязі. Також, у вказаному відзиві третя особа просить суд розглянути справу без участі її представника.
Від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли письмові пояснення (вх.суду 57060/16 від 15.09.2016)
У судове засідання 15.09.2016 з'явився представник позивача.
Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 15.09.2016 вдруге не з'явилися; відповідач причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.07.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50065, АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 була отримана відповідачем 02.08.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930002398062 (5006502728420); ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2016 була отримана відповідачем 25.08.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930003023232 (5006502771503), які повернулися до суду із відповідними відмітками.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 27.07.2016 та від 15.08.2016 були надіслани сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач та третя особа про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, оскільки ухвали суду від 27.07.2016 та від 15.08.2016 були надіслані на адреси відповідача та третьої особи, які підтверджені Спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та отримані останніми завчасно, але відповідач та третя особа не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні, протягом трьох тижнів з моменту отримання ухвали будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача та третьої особи.
У судовому засіданні 15.09.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 15.09.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представників відповідача та третьої особи не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.09.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 21.10.2013 між Управлінням комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста № 9/43 (далі - договір, а.с.12), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення на 1 поверсі окремо розташованої нежилої будівлі, загальною площею 47,0 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 для використання під розміщення офісу, балансоутримувачем якого є Управління комунальної власності міста. Об'єкт оренди облаштований холодним водопостачанням, каналізацією, центральним опаленням, електромережею. Використання орендованого комунального майна не за призначенням забороняється (пункт 1.1. договору).
Договір діє з 21.10.2013 по 20.09.2016 включно (пункт 10.1. договору).
В той же час, у письмових поясненнях (вх.суду 57060/16 від 15.09.2016) позивачем повідомлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2015 по справі № 904/8370/15 вказаний договір розірвано з причини неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № 9/43 від 21.10.2013, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).
Договір оренди вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Вступ орендаря у строкове платне користування об'єктом оренди настає одночасно з підписанням акту прийому-передачі, який необхідно оформити в 5-ти денний термін з КП "Парковка та реклама" (пункти 2.1., 2.2. договору).
У відповідності до вказаних умов договору, 21.10.2013 між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі (а.с.14).
Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 21.10.2013, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного приміщення.
Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.
Так, при укладенні договору у розділі 4 договору були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, а саме:
- за користування об'єктом оренди орендар сплачує річну орендну плату у розмірі 25% від незалежної вартості об'єкта оренди. Орендна плата становить 1 077 грн. 04 коп. без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) вересень 2013 року. Орендна плата за перший місяць оренди жовтень 2013 року визначається шляхом коригування її розміру за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди. Орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок КП "Парковка та реклама" щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного після вказаного, з подальшим перерахуванням 70% коштів до міського бюджету. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Індекс інфляції визначається щомісячно Держкомстатом України. Розмір орендної плати може бути переглянуто у разі зміни методики її розрахунку та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством України (пункт 4.1. договору).
Орендар вносить орендну плату за користування об'єктом оренди незалежно від наслідків господарської діяльності (пункт 4.6. договору).
Вказаний пункт договору кореспондується з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.
Крім того, у розділі 6 договору відповідач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, визначену договором.
У той же час, відповідно до долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості відповідача за спірним договором - за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року борг відповідача з орендної плати перед бюджетом становить 13 372 грн. 07 коп., а перед третьою особою - 5 730 грн. 89 коп.
У позовній заяві позивач посилається на несплату відповідачем орендної плати за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року, що і є причиною спору.
Так, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 13 372 грн. 07 коп.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного
В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 4.1. договору від 06.07.2010, з подальшими його змінами.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 13 372 грн. 07 коп.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів повної сплати орендних платежів за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу сумі 13 372 грн. 07 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста № 9/43 від 21.10.2013, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 13 372 грн. 07 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, при укладенні договору сторони домовились, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному розмірі, підлягає індексації і стягується за весь період заборгованості з урахуванням пені згідно з діючим законодавством у розмірі 0,5 % від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня (пункт 4.7. договору).
Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 21.12.2013 по 22.04.2016 в сумі 7 309 грн. 58 коп.
Так, господарським судом проведено перевірку розрахунку пені (а.с.16), здійсненого третьою особою та долученого до позову позивачем, та встановлено, що під час його проведення було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, також розрахунок проведено арифметично вірно, а отже, розрахунок пені визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 7 309 грн. 58 коп.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50065, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа Молодіжна, будинок 1, ідентифікаційний код 25522449) - 13 372 грн. 07 коп. основного боргу, 7 309 грн. 58 коп. пені, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.09.2016.
Суддя Ю.В. Фещенко