"15" вересня 2016 р.Справа № 916/1938/16
Позивач: Департамент комунальної власності Одеської міської ради
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1
Про: розірвання договору оренди та виселення
Суддя Демешин О. А.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1 - паспорт
СУТЬ СПОРУ: Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про розірвання договору оренди № 2/52 від 28.04.2014 року, укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та про виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з нежитлового приміщення, загальною площею 191,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Відповідач з позовом не згоден, з підстав, викладених у письмових поясненнях.
Під час розгляду справи оголошувалась перерва у судовому засіданні до 15.09.2016 року о 11:00.
28.04.2014 p. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2/52, згідно з яким Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 191,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з метою розміщення торгівельного об'єкту продовольчих товарів, що здійснює торгівлю товарами підакцизної групи.
Додатковим договором № 1 від 28.04.2014 p., було внесено зміни до п.4.1. розділу 4 Договору стосовно цільового використання приміщення з „торгівельного об'єкту продовольчих товарів, що здійснює торгівлю товарами підакцизної групи" на „розміщення продовольчого магазину, що не здійснює торгівлю товарами підакцизної групи".
Пунктом 4.1 додатковим договором №1 до Договору оренди сторони визначили, що приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для використання під розміщення продовольчого магазину що не здійснює торгівлю товарами підакцизної групи.
Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради просить суд розірвати вказаний Договір оренди нежитлового приміщення № 2/52 виселити Відповідача з нежитлового приміщення, загальною площею 191,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на використання відповідачем приміщення не за цільовим призначенням, а саме: частину приміщення, площею 39,9 кв.м. під розміщення сауни, а іншої частини, площею 152,5 кв.м., під розміщення кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що ним у орендованому приміщенні не здійснювалась торгівля підакцизними товарами і послуги сауни, також не надавались. Більш того, ФОП ОСОБА_1 стверджує, що на дату складання позивачем Акту обстеження від 22.06.2016р. спірне приміщення було закрито і підприємницька діяльність в ньому взагалі не здійснювалась.
Заслухавши пояснення сторін надані під час розгляду справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:
Позов ґрунтується, на порушенні умов Договору Відповідачем щодо зміну цільового призначення орендованого приміщення без відповідного погодження з Позивачем.
На підтвердження вказаних обставин Позивачем надано суду: копію Акту обстеження нежитлового приміщення, загальною площею 191,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з фотофіксацією приміщення; копію рахунку офіціанта від 22.06.2016 року.
На думку суду, надані позивачем матеріали не є належними доказами, в розумінні ст. 34 ГПК України, порушення Відповідачем умов укладеного між сторонами справи Договору щодо зміни цільового призначення орендованого приміщення.
Так, з копії Акту обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 22.06.2016р. вбачається, що його складено комісією у складі працівників Департаменту комунальної власності ОМР, тобто, - одної сторони договору. При цьому в Акті навіть не зазначено про присутність у приміщенні, що перевіряється, будь-яких працівників фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Додані до Акту фотографії також не є доказами факту торгівлі відповідачем підакцизними товарами, оскільки не підтверджують власне реалізації таких товарів.
Також, наявність у приміщенні сауни - не свідчить про здійснення відповідачем діяльності з надання таких послуг, оскільки Законом України „Про захист прав споживачів" встановлено, що послуга - це діяльність виконавця з надання споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Тобто, факту надання відповідачем споживачам послуг сауни, до матеріалів справи не надано.
Додана до справи копія Рахунку офіціанта № 1 від 22.06.2016 року ніби-то про замовлення підакцизного товару (коньяку), здійснене в кафе „Вечерний блюз" - не містить будь-яких відомостей щодо виписки цього рахунку ФОП ОСОБА_1
Крім того, сам рахунок містить іншу адресу, ніж орендоване Відповідачем приміщення - АДРЕСА_1.
Суд також враховую, що згідно положень Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового Кодексу України - продаж підакцизних товарів (коньяк, як вказано у рахунку) здійснюється виключно при наявності реєстратора розрахункових операцій (касового апарату).
Технічними вимогами до електронних контрольно-касових апаратів, затверджених Рішенням Державної міжвідомчої експертної комісії з електронних контрольно-касових апаратів (Протокол N 2 від 6 липня 1995р.) визначено: Касовий чек (квитанція) - Документ, що друкується ЕККА та підтверджує купівлю-продаж товарів (надання послуг), з реєстрацією на ньому всіх проведених касових операцій.
Тобто, належним доказом торгівлі відповідачем підакцизними товарами у орендованому приміщенні міг бути виключно касовий чек (квитанція), однак такого доказу позивачем не надано.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі викладеного в задоволені позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволені позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 16 вересня 2016 р.
Суддя О.А. Демешин