ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.09.2016Справа № 910/26931/15
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "ПОЛІПРОМ" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖУНА" (далі - Товариство) про стягнення 37 807,77 грн., за зустрічним позовом Товариства до Підприємства про зобов'язання виконати умови пункту 2.13 договору поставки від 1 квітня 2014 року № 101-159-ДА14/793,
за участі представників:
Товариства: не з'явились,
Підприємства: Панчишиної А.М., за довіреністю від 15 грудня 2015 року,
У жовтні 2015 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Підприємства заборгованості за договором поставки від 1 квітня 2014 року № 101-159-ДА14/793 (далі - договір) у розмірі 37 807,77 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2015 року (суддя Пінчук В.І.) порушено провадження у справі № 910/26931/15 та призначено її до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 грудня 2015 року прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву Товариства до Підприємства про зобов'язання виконати умови пункту 2.13 договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року частково задоволено позовні вимоги за первісним позовом (присуджено до стягнення суму основного боргу) та відмовлено в задоволенні зустрічного позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року вищезазначене рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення трьох процентів річних у розмірі 832,44 грн. та 13 156,59 грн. інфляційних втрат та прийнято нове рішення про задоволення зазначених вимог. В іншій частині вказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду від 9 червня 2016 року скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у розмірі 832,44 грн. і 13 156,59 грн. інфляційних втрат та постанову Київського апеляційного суду - у частині задоволення вимоги Підприємства про стягнення трьох процентів річних у розмірі 832,44 грн. і 13 156,59 грн. інфляційних втрат, а справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. У іншій частині рішення судів нижчих інстанцій залишено без змін.
За результатами проведеного автоматичного розподілу дана справа передана на розгляд судді Павленку Є.В.
Ухвалою суду від 2 липня 2016 року справу № 910/26931/15 прийнято до свого провадження суддею Павленком Є.В. та призначено її до розгляду на 21 липня 2016 року.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 21 липня 2016 року відклав розгляд справи на 25 серпня 2016 року.
22 серпня 2016 року на адресу суду надійшла заява Підприємства про зменшення позовних вимог, в якій останнє, враховуючи вказівки Вищого господарського суду, викладені в постанові від 9 червня 2016 року, здійснило розрахунок трьох процентів річних у розмірі 777,12 грн. та 12 694,35 грн. інфляційних втрат, що просило стягнути з відповідача. Вказана заява прийнята судом до розгляду.
Ухвалою суду від 25 серпня 2016 року продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника Товариства та відкладено розгляд справи на 8 вересня 2016 року.
У судовому засіданні представник Товариства проти задоволення позовних вимог заперечував, надавши пояснення, аналогічні тим, що були подані до суду 25 серпня 2016 року та 5 вересня 2016 року. Заперечення ґрунтуються на тому, що відсутність вимоги Підприємства про сплату заборгованості не свідчить про настання строку оплати. Крім того, Товариство вказало, що факту порушення ним договору не встановлено, а тому відповідальність у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не може бути до нього застосована.
Підприємство у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечило.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Ухвали суду про призначення справи до розгляду від 2 липня 2016 року та про відкладення справи від 21 липня 2016 року та від 25 серпня 2016 року надіслані Підприємству за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Отже, за змістом вищезазначеної норми зазначена особа завчасно та належним чином була повідомлена про місце, дату та час судового засідання. Крім того, їй надавалось достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника Підприємства.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих Товариством документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника Товариства, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 квітня 2014 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити товар, згідно із замовленням покупця, а покупець - прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, що був невід'ємною частиною договору, а також оплатити товар у строки, зазначені в пункту 3.2 вказаного правочину.
Згідно з п. 3.2 договору поставки покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.
На виконання умов спірної угоди в період з 13 травня 2014 року по 23 грудня 2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 121 818,74 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: № 7011 від 13 травня 2014 року на суму 15 704,94 грн., № 7012 від 13 травня 2014 року на суму 44 709,82 грн., № 7684 від 23 травня 2014 року на суму 42 888,70 грн., № 9790 від 23 червня 2014 року на суму 3570,54 грн., № 11309 від 3 липня 2014 року на суму 3197,28 грн., № 13946 від 31 липня 2014 року на суму 1230,30 грн., № 16001 від 9 вересня 2014 року на суму 3720,78 грн., № 16555 від 3 жовтня 2014 року на суму 2137,98 грн., № 17140 від 28 жовтня 2014 року на суму 1692,72 грн., № 17325 від 7 листопада 2014 року на суму 1200,78 грн. та № 18217 від 17 грудня 2014 року на суму 1764,90 грн.
Посилаючись на невиконання з боку Товариства умов укладеного договору, Підприємство звернулось з даним позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за спірним правочином.
Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій) (пункт 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Отже, прийняті в даній справі рішення Господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року в частині, в якій вони набрали законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.
Вищий господарський суд України, скеровуючи дану справу на новий розгляд в частині позовних вимог Підприємства про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, у своїй постанові від 9 червня 2016 року зазначив, що судами попередніх інстанцій не надана належна правова оцінка умовам договору щодо строку оплати за товар, та, відповідно, не визначений початок перебігу заборгованості.
Згідно з частиною 1 статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Судами було встановлено неналежне виконання відповідачем умов договору в частині сплати грошових коштів за поставлений товар та визнано вимогу про стягнення з Товариства основного боргу в розмірі 23 818,74 грн. такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з пунктом 1.2 договору моментом передачі права власності на товар є момент фізичного одержання товару покупцем та підписання відповідних накладних. Пунктом 3.2 угоди встановлено, що покупець зобов'язався оплачувати суму за поставлений товар один раз на тиждень за проданий товар. Відповідно до пункту 2.13 правочину якщо товар не реалізовувався протягом 30 календарних днів, покупець мав право повернути його, попередньо повідомивши про це Підприємство.
З системного аналізу змісту пунктів 3.2 та 2.13 договору слідує, що останній містить умови, характерні для договору консигнації (різновиду комісії), однак, враховуючи домовленість сторін про те, що момент переходу права власності на товар є моментом одержання товару покупцем, зазначений договір слід оцінювати договором поставки з пільговими умовами оплати за товар.
Так, сторонами передбачений розрахунок за товар один раз на тиждень за проданий товар, однак у випадку якщо товар не реалізовується протягом 30 календарних днів, покупець мав право повернути його.
Тобто, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів і покупець не повертає товар, останній, враховуючи набуття ним права власності на товар, зобов'язаний його оплатити.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення покупцем продавця про повернення товару до моменту звернення позивачем за первісним позовом до суду, та, відповідно здійснення такого повернення, а тому строк оплати за товар визначається протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Оскільки заявлені позивачем до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі (з урахування заяви про зменшення позовних вимог), а саме: 777,12 грн. трьох процентів річних та 12 694,35 грн. інфляційних втрат.
У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (пункт 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").
Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, а також з інших підстав, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
З резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду в даній справі від 30 березня 2016 року вбачається, що останнім здійснено розподіл судових витрат та стягнуто з відповідача на користь Підприємства 1 218,00 грн. судового збору. Водночас, за наслідками касаційного перегляду справи № 910/26931/15 Вищим господарським судом України винесено постанову від 9 червня 2016 року про часткове скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року, а саме: у в частині задоволення позовних вимог про стягнення 832,44 грн. 3% річних та 13 156,59 інфляційних втрат та скеровано справу на новий розгляд у вказаній частині. У решті рішення та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2016 року залишено без зміни, у тому числі в частині розподілу судових витрат.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-33, 35, 43-44, 49, 82-85, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Джуна" (03035, місто Київ, вулиця Сурикова, будинок 3, літера А, ідентифікаційний код 39118572) на користь товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Поліпром" (49000, місто Дніпро, вулиця Комсомольська, будинок 5, ідентифікаційний код 19155069) 777 (сімсот сімдесят сім) грн. 12 коп. трьох процентів річних та 12 694 (дванадцять тисяч шістсот дев'яносто чотири) грн. 35 копійок інфляційних втрат.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13 вересня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко