Справа № 367/4643/14-ц Головуючий у І інстанції Кухленко Д. С.
Провадження № 22-ц/780/3540/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 46 08.09.2016
Іменем України
08 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,
та секретаря Дрозда Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист прав добросусідства, відновлення становища, яке існувало до порушення права користуватися власною земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради Київської області, відділу земельних ресурсів в м. Ірпені Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучанське земельно-кадастрове бюро» треті особи: Комунальне підприємство «Бучанське земельно-кадастрове бюро», Прокуратура міста Ірпеня, про усунення порушень права власності, зобов'язання дотримуватися правил добросусідства, стягнення моральної та матеріальної шкоди,
У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що йому на підставі державного акту на право власності на землю серії І-КВ № 062639, виданого на підставі рішення Виконкому Ірпінської міської Ради народних депутатів від 24 березня 1998 року № 105/14, належить земельна ділянка площею 0,0074 га., що розташована за адресою м. Ірпінь, вул.. Калініна, 30а. На цій земельній ділянці ним було зведено гараж, який у подальшому рішенням Ірпінської міської ради народних депутатів № 365/7 від 28 жовтня 1997 року було прийнято в експлуатацію і отримано ОСОБА_2 свідоцтво про право особистої власності № 36 від 12 листопада 1997 року.
Вказує, що у 2006 році відповідачка ОСОБА_3Г на суміжній земельній ділянці збудувала двоповерховий гараж, при цьому звела з різних боків цього гаража огорожу та захопила частину його земельної ділянки, що, на його думку, обмежує його у праві користування його землею та приміщенням вказаного гаража.
Крім того зазначає, що сторони не можуть вирішити спір у позасудовому порядку, через що вважає необхідним звернутися до суду із позовом про захист прав добросусідства, відновлення становища, яке існувало до порушення права користування його земельною ділянкою.
ОСОБА_3, у свою чергу, подала зустрічний позов в якому посилається на те, що видані ОСОБА_2 державний акт на право власності на землю серії 1-КВ №062639 від 26 травня 1998 року без кадастрового номеру на земельну ділянку площею 0,0074 га, що розташована в м. Ірпінь, вул..Калініна, 30-а, який виданий на підставі Рішення виконкому Ірпінської міської ради від 24.03.1998 р №105/14 для будівництва індивідуального гаража та державний акт на право власності на землю серії ЯЛ №060698, від 23.10.2009 p., кадастровий номер 3210900000:01:101:0139 на земельну ділянку площею 0,0030 га, яка розташована в м. Ірпінь, вул..Калініна, 30-а, що виданий на підставі Рішення виконкому Ірпінської міської ради 76 сесії 5 скликання 23.10.2009р. №3664 для будівництва індивідуального гаража, є не законними і такими, що підлягають до визнання їх недійсними, та виключенню їх з реєстру державних актів, як такі, що видані з порушенням законів, суперечать прийнятим рішенням ВК IMP та порушують її права як суміжного землевласника.
Крім того, посилається на те, що ОСОБА_2 самочинно збудував на лінії меж між їхніми земельними ділянками гараж, чим порушив права ОСОБА_3 щодо користування належними їй спорудами, при цьому не врахувавши вимог будівельних норм, внаслідок чого її майну завдається шкода, через що просила зобов'язати ОСОБА_2 дотримуватися правил добросусідства, та стягнути з нього на її користь моральну шкоду.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 квітня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_4 Н.Г. задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівлі гаража будівлі на територію суміжної ділянки та зобов'язано ОСОБА_2 дотримуватись правил добросусідства, не пошкоджувати зовнішні стіни будівлі гаража ОСОБА_3, а в решті вимог зустрічного позову та у задоволенні первісного позову - відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Однак зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення у повній мірі не відповідає.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався, а зустрічні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, оскільки ОСОБА_2 порушив її права як власника земельної ділянки, які підлягають поновленню.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на землю серії І-КВ № 062639 належить земельна ділянка площею 0,0074 га., що розташована за адресою м. Ірпінь, вул.. Калініна, 30а. На цій земельній ділянці ним було зведено гараж, який у подальшому рішенням Ірпінської міської ради народних депутатів № 365/7 від 28 жовтня 1997 року було прийнято в експлуатацію і набуто ОСОБА_2 у приватну власність на підставі свідоцтва про право особистої власності № 36 від 12 листопада 1997 року (Т. 1, а. с. 13-19).
Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 52\10 від 11 лютого 1998 року відповідачці ОСОБА_3Г було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0500 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд по вул. Жовтневій, 47 в м. Ірпінь, Київської області.
У подальшому, ОСОБА_3 на вищевказаній земельній ділянці, на межі із ділянкою позивача, було збудовано гараж, який було введено в експлуатацію (Т.1, а. с. 107-110).
У своєму позові ОСОБА_2 посилається на ті обставини, що, внаслідок зведення відповідачкою ОСОБА_3Г гаража, остання незаконно зайняла частину його земельної ділянки та позбавила його доступу до обслуговування та експлуатації його гаража (Т. 1, а. с. 2-11).
На підтвердження своїх доводів, ОСОБА_2 було надано абрис земельної ділянки, складеного на підставі акту про передачу на зберігання встановлених межових знаків власнику (користувачу) земельної ділянки ОСОБА_2 в межах Ірпінської міської ради по вул. Калініна 30-а, Київської області від 27 липня 2011 року, в якому зазначено, що доступ до частини земельної ділянки ОСОБА_2 біля його гаража відсутній в зв'язку з зведенням ОСОБА_3 цегляного паркану (Т.1, а. с. 34 (зворот)).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2010 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2010 року, рішення Ірпінської міської ради від 13 квітня 2006 року № 1778 про передачу ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0644 га по вул. Жовтнева, 47, у м. Ірпінь, та державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, що виданий на ім'я ОСОБА_3, були визнані недійсними (Т. 1, а. с. 20-31). Вказані судові рішення набрали законної сили та скасовані не були, а тому обставини, які були встановлені під час розгляду цих справ, є преюдиційними та доказуванню не підлягають.
Зокрема, в вищенаведених судових рішеннях суди посилалися на висновок судово-технічної експертизи № 5366 від 30 листопада 2009 року, в якому зазначалося, що частина земельної ділянки площею 1,88 кв. м. двічі врахована у державних актах сторін, при цьому вказавши, що оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 було видано пізніше ніж ОСОБА_2, то вказаний державний акт необхідно визнати недійсним, оскільки порушує права позивача.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи фотокопії, з яких вбачається, що до лівої стіни гаража ОСОБА_2 обмежений доступ внаслідок збудованих відповідачкою ОСОБА_3 перегородок (Т. 1, а. с. 35-47).
Відповідно до ст. 57, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_2 не було надано належних і допустимих доказів того, що частина стіни гаража, який був збудований відповідачкою ОСОБА_4, виступає на земельну ділянку, яка належить йому на праві власності, а також не надано доказів того, що фронтон гаража, який збудований відповідачкою ОСОБА_3Г, виступає на його земельну ділянку та, що вода з даху гаража ОСОБА_4Г потрапляє на земельну ділянку позивача.
Однак, беручи до уваги усі докази, наявні у матеріалах справи та, з урахуванням пояснень сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою обставини щодо неможливості належним чином обслуговувати та користуватися ОСОБА_2 своїм гаражем, внаслідок зведення відповідачкою ОСОБА_3 перегородки та огорожі між гаражами сторін, через що колегія суддів суд вважає доводи позивача у цій частині обґрунтованими.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження обставин, на які посилається ОСОБА_3, зокрема щодо самочинного зведення ОСОБА_2 свого гаража та порушення цим її прав. Крім того, посилання ОСОБА_3 на листи архівного відділу Ірпінської міської ради про відсутність акту комісії від 24 жовтня 1997 року по прийняттю в експлуатацію сарая-гаража, за адресою м. Ірпінь, вул. Калініна, 30а, колегія суддів знаходить необґрунтованими, оскільки вони не підтверджують ні факту порушення її майнових прав, ні факту неправомірності технічної документації ОСОБА_2, що давало б підстави для задоволення її зустрічних позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив усі доводи докази надані сторонами на підтвердження своїх вимог та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення зустрічного та відмови у задоволенні первісного позову, через що рішення місцевого суду підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 209, 309 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2.
Зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 приміщенням гаража, що належить йому на праві власності та розміщений на земельній ділянці площею 0,0074 га по вулиці Калініна, 30-а у місті Ірпінь, Київської області, шляхом демонтажу цегляного паркану, який побудований на відстані 0,67 м. від лівої стіни гаража ОСОБА_2 з фасадної сторони в сторону гаража ОСОБА_3, та демонтажу перегородки, встановленої від лівого кута тильної сторони гаража ОСОБА_2.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1297 грн. 41 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: