8 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
Яреми А.Г.,
розглянувши заяву Одеської міської ради про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року у справі за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Аракс-груп», реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання вчинити певні дії, визнання права власності на нерухоме майно,
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 30 червня 2015 року позовні вимоги заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнив частково; ухвалив:
- витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Аракс-груп» (ТОВ «Аракс-груп») нежитлову будівлю загальною площею 146,2 кв. м, яка розташована в будинку АДРЕСА_1, на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 6 березня 2013 року Ѕ частини зазначеної нежитлової будівлі;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 7 березня 2013 року Ѕ частини спірної нежитлової будівлі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив. Стягнув з ТОВ «Аракс-груп» 1 тис. 930 грн судового збору в дохід держави.
Апеляційний суд Одеської області 19 листопада 2015 року скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 березня 2016 року касаційні скарги Одеської міської ради та заступника прокурора Одеської області відхилила, рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року залишила без змін.
15 червня 2016 року Одеська міська рада звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 317, 319, 391, 655, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обґрунтування підстави перегляду вказаних судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанову Вищого господарського суду України від 23 грудня 2008 року, в якій, на його думку, по-іншому, ніж в оскаржуваних судових рішеннях, застосовано зазначені норми матеріального права.
На підтвердження підстави перегляду вказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року і 2 грудня 2015 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Постановляючи ухвалу від 16 березня 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявник, касаційний суд, залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав докази того, що він є власником спірної нежитлової будівлі (що могло б свідчити про порушення його прав укладенням оспорюваних договорів), а тому застосування способу захисту, передбаченого статтею 388 ЦК України, у даному випадку є неналежним в розумінні статті 16 цього Кодексу.
Разом з тим у постанові Вищого господарського суду України від 23 грудня 2008 року касаційний суд, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про задоволення позовних вимог з огляду на те, що об'єкт незавершеного будівництва незаконно і поза волею власника вибув з його володіння через його продаж особою, яка не була власником, а тому порушене право державної власності підлягає захисту шляхом визнання такого права, визнання недійсним нікчемного правочину та зобов'язання набувача повернути об'єкт незавершеного будівництва державі.
Правові висновки суду касаційної інстанції, викладені в наведеному судовому рішенні та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах, що позбавляє Верховний Суд України можливості установити неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
У наданих заявником постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року і 2 грудня 2015 року містяться правові позиції щодо застосування положень статті 376 ЦК України, яка регулює умови визнання права власності на самочинне будівництво.
Таким чином, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року у зв'язку з її невідповідністю висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року і 2 грудня 2015 року, оскільки судове рішення, про перегляд якого подано заяву, не суперечить цим висновкам.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.
Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Аракс-груп», реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання вчинити певні дії, визнання права власності на нерухоме майно за заявою Одеської міської ради про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді : Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема