14 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/1794/16
Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м Одеси ГУ ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року по справі за адміністративним ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення рішення та стягнення коштів з Державного бюджету України, -
13.04.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення №3375-17 від 13.06.2015 року про визначення суми податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. та повернути з Державного бюджету України передчасно сплачений ним, згідно квитанції №0.0.436380568.2 від 17.09.2015 року, цей податок в сумі 25000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що введення транспортного податку було пізніше ніж за шість місяців до нового бюджетного періоду, що суперечить принципу стабільності податкового законодавства України, а отже, на думку позивача, прийняте спірне рішення податкового органу є неправомірним та передчасним.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 13.06.2015р. №3375-17. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник відповідача 30.06.2016 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
30.09.2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль НОМЕР_1, 2012 року випуску, з об'ємом двигуна 4,806 куб.см.
13.06.2015 року заступником начальника ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області на адресу позивача винесено податкове повідомлення-рішення №3375-17, яким визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.
17.09.2015 року позивач ОСОБА_1 визначену вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням від 13.06.2015р. №3375-17 суму транспортного податку з фізичних осіб добровільно сплатив, але, принципово не погодившись з вказаним рішенням податкового органу одночасно оскаржив його до суду.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
01.01.2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Як видно з положень пп.267.2.1 п.267.1 ст.267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою ж оподаткування, у відповідності до пп.267.3.1 п.267.1 ст.267 ПКУ, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 цієї статті.
Так, згідно з приписами п.267.4 ст.267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 цієї статті.
А відповідно до пп.267.5.1 п.267.1 ст.267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності 01.01.2015 року вказаними положеннями ПК України, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку висновкам судів щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до п.8.1 ст.8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Проте, транспортного податку у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст.9 ПКУ) немає. Між тим, відповідно до п.9.4 ст.9 ПК України, установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок також прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3-х різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст.7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014р. №71-VIII, що діє з 01.01.2015р.), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок, згідно з ПК України, є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, як слідує з приписів п.8.3 ст.8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, як вбачається зі змісту вимог п.4.4 ст.4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також і в п.24 ч.1 ст.26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
У відповідності до п.10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
А згідно з п.12.3 ст.12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Але, при цьому, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 ПКУ).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст.12 ПКУ).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у 10-денний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПКУ).
При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради, за ПК України, мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому ж разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Так, з матеріалів справи судами обох інстанцій встановлено, що рішенням від 01.01.2015 року №6257-VІ «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» Одеською міською радою з 01.01.2015 року на території міста Одеса встановлено податок на майно в частині транспортного податку, та затверджено відповідне «Положення про податок на майно в частині транспортного податку».
Судом встановлено, що вищезазначене рішення ОМР від 01.01.2015 року №6257-VІ «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» було опубліковано в газеті «Одесский вестник» №3 від 31.01.2015 року.
Таким чином, рішення міськради від 01.01.2015 року №6257-VІ, яким введено транспортний податок на території м. Одеси, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, що відбулось 31.01.2015 року.
У свою чергу, принцип стабільності, закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми ПКУ, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за 6 (шість) місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
Отже, за наведених обставин та особливостей правового регулювання, колегія суддів приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, а отже, спірне податкове повідомлення-рішення від 13.06.2015 року №3375-17 є неправомірним та підлягає скасуванню.
При цьому, слід звернути увагу, що аналогічної правова позиція з цього спірного питання вже була неодноразово висловлена Вищим адміністративним судом України, зокрема, у рішеннях від 16.08.2016 року (по справі №К/800/14598/16) та від 30.08.2016 року (по справі №К/800/8077/16).
Що ж стосується інших позовних вимог ОСОБА_1, пов'язаних із виплатою (поверненням) з Державного бюджету України раніше сплачених в якості цього податку (згідно квитанції №0.0.436380568.2 від 17.09.2015р.) коштів у сумі 25000 грн., то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що останні не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Так, згідно зі ст.43 ПК України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Далі, на підставі п.43.5 ст.43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за 5-ть робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом 5-ти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1, як до суду 1-ї інстанції так і до суду апеляційної інстанції, жодного належного доказу на підтвердження свого звернення до ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області з відповідною письмовою заявою щодо повернення добровільно сплачених ним по квитанції №0.0.436380568.2 від 17.09.2015р. грошових коштів у сумі 25000 грн. не надав.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають лише частковому задоволенню.
До того ж, необхідно звернути увагу ще й на те, що позивач у будь-який спосіб не оскаржив постанову окружного суду в частині відмови йому у задоволенні вказаної вище позовної вимоги.
Крім того, ще слід зазначити, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м Одеси ГУ ДФС в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко