Справа № 509/3995/15-ц
08 вересня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :
судді Гандзій Д.М.
при секретарі Черкасові Д.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та стягнення грошової суми, -
3 вересня 2015 року, представниця позивача ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом, який в подальшому неодноразово змінювала та уточнювала та в остаточній редакції якого від 07.09.2016 р. просила суд, встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 01.05.1981 р. по квітень 1996 р., визнати за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, з яких був побудований житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 53% готовності, що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер : НОМЕР_1 за адресою : АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму еквівалентну 110982 дол. США, що станом на 07.09.2016 р. відповідно до курсу НБУ становить 2979695,90 грн., мотивуючи це порушенням прав власності ОСОБА_4 на вищевказані будівельні матеріали, з яких був побудований вищевказаний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, і які були придбані за його рахунок.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представниця повністю підтримали свої уточнені позовні вимоги в редакції від 07.09.2016 р. та просили їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник повністю не визнали позов з підстав його безпідставності і необґрунтованості.
Представниця відповідачки ОСОБА_3 повністю не визнала позов з підстав його безпідставності.
Заслухавши доводи сторін, пояснення свідків та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст.ст. 22,23,25,28,29 КпШС УССР (який був чинний на час набуття спірного нерухомого майна) - майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Суд також вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин норми СК України, враховуючи, що питання про поділ спільного майна подружжя ставиться позивачем на сьогоднішній день.
У відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно із п. 18-2 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» - відповідно до положень статей 81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.
Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із ст. 68 СК України - розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Статті 69-71 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим ЦК України.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 16 від 12.06.1998 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (чинною на час виникнення спірних правовідносин) - вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст.ст. 22,25,27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути : квартири, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя в разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами. Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).
Пунктом 12 вказаної Постанови передбачено, що судам слід мати на увазі, що правила ст.ст. 22,28,29 КпШС - не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК України (1540-06) і з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом ВСУ в п. 5 Постанови від 22.12.1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», яким передбачено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є : майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 КпШС), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність», квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
Пунктом 4 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» передбачено - відповідно до ст. 12 Закону України «Про власність» у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини. Оскільки, згідно зі ст.ст. 14,17 Закону України «Про власність» - земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність - участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
Згідно із п. 11 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» - встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п. 5 ст. 273 ЦПК України може мати місце, якщо такі відносини виникли до до 08.07.1944 р. і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах - судовому розглядові не підлягають.
Так, ст. 17 Закону України «Про власність» та положеннями КпШС - не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу, як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю.
Суд встановив, що згідно виписки з протоколу № 4 зборів уповноважених членів колгоспу ім. К. Лібкнехта Овідіопольського району Одеської області від 09.12.1990 р. - ОСОБА_2, згідно її заяви та затвердженого проекту забудови індивідуального житлового будівництва в районі п. Чорноморка на землях запасу колгоспу ім. К. Лібкнехта виділено земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 з проханням затвердження вказаного рішення Овідіопольську районну раду народних депутатів (а.с. 227 т. 1).
17.02.1995 р. на ім'я ОСОБА_2 був виданий державний акт на право постійного користування землею, площею 0,10 га за адресою : АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку площею на підставі рішення Овідіопольської райради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області від 18.12.1992 р. № 196 (а.с. 228 т. 1).
Крім цього, між Таїровською с/р Овідіопольського району Одеської області та ОСОБА_2 був укладений договір на будівництво двоповерхового жилого будинку на правах приватної власності за адресою : АДРЕСА_1 згідно проекту будівництва будинку, складеного у двох примірниках, перший з яких видається забудовнику ОСОБА_2, а другий зберігається у Овідіопольській районній нотаріальній державній конторі (а.с. 230 т. 1).
Рішенням Виконкому Таїровської с/р № 215 від 04.10.2000 р. було безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою : АДРЕСА_1 з видачею державного акту на право приватної власності на землю (а.с. 231 т. 1).
На підставі вищевказаного рішення Таїровської с/р - ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 27.09.2007 р. (а.с. 232-233 т. 1).
Тобто, вищевказану земельну ділянку відповідачка ОСОБА_2 отримала особисто в порядку безоплатної приватизації за рішенням органу місцевого самоврядування.
Згідно технічного паспорту виданого на ім'я ОСОБА_2 16.04.1994 р. на вищевказаній ділянці у 1994 р. був побудований житловий будинок під літ. «А» та літня кухня-гараж під літ. «Б», готовністю 53%, право власності на який було зареєстровано 24.10.2011 р. на ім'я ОСОБА_2 згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 24.10.2011 р., виданого на підставі вищевказаного державного акту на право власності, виписки з розпорядження Овідіопольської РДА про надання дозволу на будівництво № 24 від 11.10.2011 р. та довідки КП «Овідіопольське РБТІ» № 245 від 14.10.2011 р. про проектно-кошторисну документацію та зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва і позначеного на плані під літ. «А,А1,А2» житловий будинок незавершеного будівництва 53% готовності, під літ. «а» ганок, під літ. «Б,Б1» госпблок, під літ. «б» ганок, під літ. «б1» ганок, під літ. «В» санблок, під №№ 1-8, І споруди (а.с. 17-24,234 т. 1).
При чому, оплату комунальних платежів за електроенергію та земельний податок за вищевказаний будинок сплачувала особисто ОСОБА_2 (а.с. 235-237 т. 1).
На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 17.11.2011 р. (реєстр. № 6342 та № 6338), ОСОБА_2 на законних підставах продала, а ОСОБА_3 у встановленому законом порядку придбала у власність вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 53% готовності та земельну ділянку площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 270-285 т. 1).
Вказані договори купівлі-продажу є чинними на сьогоднішній день, ніким не оспорені та не визнані недійсними.
Тобто, на сьогодні - вищевказаний спірний житловий будинок був на законних підставах проданий 17.11.2011 р. ОСОБА_3, яка побудувала на місці вказаного будинку новий житловий будинок, що підтверджується технічним паспортом від 12.01.2016 р. на ім'я ОСОБА_3, яка на сьогодні оформлює право власності на новозбудований житловий будинок, що підтвердила в судовому засіданні її представниця.
Встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 01.01.2004 р. - не передбачено чинним на той час законодавством і не породжує у позивача ОСОБА_1 будь-яких майнових прав на спірне майно, тим більш, що в судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин в період з 01.05.1981 р. по квітень 1996 р. був офіційно одружений з іншою жінкою та відповідно мав офіційно іншу сім'ю, що було підтверджено відповідачкою ОСОБА_2 і проти чого він не заперечував, а тому у задоволенні позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відмовити повністю.
В своєму позові, позивач просить суд, визнати за ним право власності на будівельні матеріали, з яких був побудований житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 53% готовності, що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер : НОМЕР_1 за адресою : АДРЕСА_1 - не зазначаючи при цьому жодних будівельних матеріалів, з яких був побудований спірний житловий будинок і не вказуючи їх найменування та кількість, посилаючись на накладні, квитанції, рахунки-фактури та інше, як на доказ придбання ним будівельних матеріалів для будівництва вищевказаного будинку (а.с. 33-139 т. 1).
Однак, як встановив суд, в жодних із вищевказаних накладних - не вказано, що вони придбалися саме для будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою : АДРЕСА_1, тобто без вказання адреси, а в деяких з них, без вказання особи, яка придбала будівельні матеріали. При чому, деякі квитанції на придбання будівельних та оздоблювальних матеріалів видані «Фабрикою по індивідуальному пошивці та ремонту одягу», тобто не є будівельною організацією.
Таким чином, суду не було доведено позивачем, що саме він, за власні кошти, придбав будівельні матеріали саме для будівництва спірного будинку, на місці якого відповідачкою ОСОБА_3, після придбання будинку з 53% готовності був побудований новий житловий будинок, з інших будівельних матеріалів, у зв'язку з чим, судом не приймаються до уваги показання свідків з боку ОСОБА_1, які нібито приймали участь у будівництві : ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з якими у позивача є дружні стосунки, що вони підтвердили в судовому засіданні і відповідно прямо зацікавлені у вирішення спору на користь ОСОБА_1 та показання його сина ОСОБА_9, який також зацікавлений у вирішенні вказаної справи на користь свого батька позивача ОСОБА_1
Суд також не приймає до ваги показання свідків з боку ОСОБА_2 : ОСОБА_10, ОСОБА_11, які знаходяться у дружніх стосунках з відповідачкою ОСОБА_2 та показання її доньки ОСОБА_12, які також заінтересовані у вирішенні спору на користь ОСОБА_2
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_2 самостійно і за власний рахунок побудувала вищевказаний спірний будинок готовністю 53%, який в подальшому на законних підставах продала ОСОБА_3 з урахуванням вимог ст.ст. 112-129 ЦК України в редакції 1963 р.
Крім того, суд вважає необхідним відмовити у безпідставних вимогах ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 суми вартості житлового будинку у розмірі 885889 грн., за яку остання продала ОСОБА_3 спірний недобудований будинок з підстав, описаних вище.
Таким чином, суд вважає, що будь-які права та інтереси ОСОБА_13 не були порушені, а тому вважає необхідним відмовити у задоволенні безпідставного і необґрунтованого позову саме через недоведеність суду своїх вимог і нібито порушення своїх прав власності, які у нього не виникли, а не через пропуск позивачем строків позовної давності, як того просила відповідачка ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 10,11,57-61,88,154,169,209,212,214,215,218 ЦПК України, ст.ст. 57,60,61,63,65,68-71 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 112-119 ЦК України в редакції 1963 р., ст.ст. 81,116 ЗК України, Законом України «Про власність», Постановою Пленуму ВСУ № 16 від 12.06.1998 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», Постановою Пленуму ВСУ № 7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», Постановою Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», Постановою Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та стягнення грошової суми - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя Д.М. Гандзій