Єдиний унікальний номер: 378/772/15-ц
Провадження № 2/378/1/16
"01" вересня 2016 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Марущак Н. М.
за участю секретаря: Карабань З.І.,
позивача: ОСОБА_1,
її представника: ОСОБА_2,
представника відповідачів: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ставище Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про припинення права на частку в спільному майні, визнання права на спадщину, -
До суду з вказаним позовом звернулась ОСОБА_1, посилаючись на те, що вона є власником 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_2, що належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6, зареєстрованого 28.10.2008 року КП КОР «Білоцерківське МБТІ» за реєстром №1282, та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.07.2015 року.
Власником решти будинку була її мати ОСОБА_7, спадщину після смерті якої прийняли діти - сторони по справі.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6, на прохання матері ОСОБА_7, вона (позивач) вселилася до будинку та проживала в ньому, здійснюючи сторонній догляд за матір'ю, який вона потребувала через хворобу.
Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, вказаний будинок загальною площею 83,8 кв. метри, житловою площею 49,8 кв. метри, інвентаризаційною вартістю 109567 гривень. На земельній ділянці розташовані: житловий будинок «А», прибудова «а», сарай-прибудова «б», погріб з шийкою «Б/П», сарай-літня кухня «Б», сарай-прибудова «В», убиральня «Г», ґанок «а1», огорожа №1.
До спадкового майна померлої ОСОБА_7 належить також 1/2 частина земельної ділянки площею 0,1142 га, розташованої по АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Ставищенська районна державна нотаріальна контора 21 липня 2015 року відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність державної реєстрації права власності на земельну ділянку за життя померлої.
У відповідачів, як спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року матері в силу прийняття спадщини після смерті останньої виникло право на спадщину за законом, у кожної на 1/6 вказаного будинку та земельної ділянки, проте право власності на вказане нерухоме майно не виникло через невиконання відповідачами обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України та нездійснення державної реєстрації свого права.
Згоди щодо порядку володіння, користування та розпорядження будинком, вони не дійшли. Спільне володіння і користування майном є неможливим. Також вони не дійшли згоди щодо розміру компенсації вартості часток, належних відповідачам частин будинку.
Житловий будинок має 49,8 кв. метри житлової площі і його перебудова з одноквартирного в дво- або ж триквартирний суперечить статті 47 Житлового кодексу України та ДБН В.2.2.-15-2005 "Будинки і споруди. Житлові будинки", оскільки частка, що виділяється буде меншою мінімальної норми жилої площі передбаченої законодавством і становитиме лише 8,9 кв. метри.
Відповідачі не проживають у спірному будинку. Враховуючи те, що протягом більше 4-х років відповідачі чи члени їх сімей не вступили у володіння та користування будинком, не вселилися в нього, не оформили свого права власності на будинок, не утримують його, та не цікавляться ним, вважає, що припинення права на частку в будинку не завдасть істотної шкоди інтересам останніх та членам їх сім'ї.
Позивач з урахуванням уточнень позовних вимог (а. с. 185) просить:
- припинити право ОСОБА_4 на спадщину за законом після смерті матері
ОСОБА_7 на 1/6 частину вищевказаних житлового будинку та земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; розташованих розташованих в АДРЕСА_2;
- визнати за нею (позивачем) право власності на 1/6 частину даного житлового будинку та право власності на 1/6 частину зазначеної земельної ділянки, які належали померлій ОСОБА_7, спадщину після якої прийняла, проте не оформила своїх прав ОСОБА_4;
- припинити право ОСОБА_5 на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7 на 1/6 частину вищевказаних житлового будинку та земельної ділянки;
- визнати за нею (позивачем) право власності на 1/6 частину даного житлового будинку та право власності на 1/6 частину зазначеної земельної ділянки, які належали померлій ОСОБА_7, спадщину після якої прийняла, проте не оформила своїх прав ОСОБА_5;
- визнати за нею (позивачем) право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 на 1/6 частину вищевказаної земельної ділянки ;
- зобов'язати ТУ ДСА України виплати відповідачам кошти, які були внесені нею 25 серпня 2016 року на депозитний рахунок суду в рахунок оплати 1/6 частки кожного з них в спірному майні.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, підтвердили обставини, викладені в позовній заяві. Допитана в якості свідка позивач суду показала, що вона із своїм чоловіком ОСОБА_6 та дочкою після смерті батька з 2008 року проживає в спірному житловому будинку, здійснювала догляд за матір'ю, яка потребувала такого через свій стан здоров'я. З часу вселення до спірного житлового будинку вона з чоловіком утримує будинок, здійснює комунальні платежі. Їй на праві власності належить також двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, яку їй подарувала мати, і в якій ніхто в даний час не проживає, оскільки квартира потребує ремонту. Ії чоловікові ОСОБА_7 належить на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_3, в якому на даний час також ніхто не проживає.
Представник відповідачів ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що обидві відповідачки є пенсіонерами, отримують пенсію в незначних розмірах, і припинення права власності відповідачів на їх частки в спірному будинку завдасть шкоди як інтересам відповідачів, так і інтересам членів їх сімей, оскільки обоє відповідачі мають по дві дорослі дочки, які не забезпечені житлом. Крім того, в даний час вартість нерухомості дуже знизилась, і компенсація відповідачам їх часток в сумі 38549 грн., кожному, є незначною, та не дасть можливості за вказану суму вирішити питання про придбання іншого житла. Стосунки між сторонами не є такими, що унеможливлюють спільне володіння та користування спірним житловим будинком, і частки відповідачів не є настільки незначними, що вони не можуть бути виділені в натурі.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, її покази як свідка, пояснення представника позивача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3 та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів спадкової справи (а. с. 61 -73) встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року в смт. Ставище померла мати сторін - ОСОБА_7. Після її смерті спадщину за законом прийняли її діти: позивач ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до ст. ст. 1223 ч. 2, 1261, 1269, 1270 ЦК України, подавши в 6-тимісячний термін заяви про прийняття спадщини до Ставищенської районної державної нотаріальної контори.
До спадкового майна померлої ОСОБА_7 увійшли:
- ? житлового будинку АДРЕСА_2, що належала спадкодавиці на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, виданого Ставищенською РДНК 20.09.2008 року за реєстром № 3237, зареєстрованому в Білоцерківському МБТІ 28.10.2008 року (а. с. 15, 16, 173, 188) та
- 1/2 частина земельної ділянки площею 0,1142 га, розташованої по АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належала спадкодавиці згідно свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, виданого Ставищенською РДНК 20.09.2008 року за реєстром № 3238 (а. с. 9) та державного акту на право власності на земельну ділянку на землю на бланку серія НОМЕР_2, виданого на підставі рішення Ставищенської селищної ради №170 від 06 грудня 2006 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № НОМЕР_3 (а. с. 10). Вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру (а. с. 11).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
На підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
Відповідно до пунктів 1,4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.
Позивачу ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_7 22 липня 2015 року Ставищенською районною державною нотаріальною конторою за реєстром №1139 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку від ? частини вищевказаного житлового будинку, тобто, на 1/6 частину будинку (а. с. 73), що було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.07.2015 року за НОМЕР_4 (а. с. 18).
Позивач, крім того, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року батька ОСОБА_6 набула право власності в порядку спадкування за законом на ? частинку вказаного будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 вересня 2008 року Ставищенською районною державною нотаріальною конторою за реєстром №3241 зареєстрованого 28.10.2008 року КП КОР «Білоцерківське МБТІ» за реєстром №1282 в книзі №9, реєстраційний номер НОМЕР_5 (а. с. 15-16, 59).
Таким чином, позивач є власником 2/3 частин вищевказаного житлового будинку.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року матері ОСОБА_7 також набули право на спадщину за законом на 1/6 частину даного будинку та земельної ділянки (1/3 х ?), кожна, проте, свідоцтв про право на спадщину на житловий будинок в нотаріальній конторі не отримували (а. с. 73).
З довідки Ставищенської селищної ради від 26.08.2016 р. (а. с. 189) встановлено, що позивач з 2008 року проживає в зазначеному житловому будинку.
Як показала допитана в якості свідка позивачка в даному будинку вона проживає із своїм чоловіком ОСОБА_6 та дочкою; їй (позивачу) на праві власності належить двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій ніхто в даний час не проживає, її чоловікові ОСОБА_7 належить на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_3, в якому на даний час також ніхто не проживає. Вказані обставини не оспорюються представником відповідачів.
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 15 червня 2016 р. № 17640/15-43/8757/16-43 ринкова (дійсна) вартість 1/6 (однієї шостої) частини домоволодіння по АДРЕСА_2, розташованого в смт Ставище з розрахунку ринкової (дійсної) вартості всього домоволодіння, в цінах на час проведення дослідження (з округленням до цілих), становить 38549,0, в тому числі: вартість 1/6 частини житлового будинку з господарськими спорудами в цінах на час проведення дослідження становить 28461,0; ринкова (дійсна) вартість 1/6 частими земельної ділянки загальною площею 0,1142 га за вказаною адресою, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, в цінах на час проведення дослідження, становить 10088,9 гривень.
Заперечуючи проти позову представник відповідачів зазначив, що обидві відповідачки є пенсіонерами, отримують пенсію в незначних розмірах (ОСОБА_5 - 1030,79 грн. відповідно до довідки Управління ПФУ України Ставищенському районі (а. с. 167), ОСОБА_4 - 999 грн. згідно виписки з особового рахунку в Тетіївському відділенні ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" (а. с. 168)). Припинення права відповідачів на їх частки в будинку, право на які вони успадкували після смерті матері, але не отримали свідоцтв про це, завдасть шкоди як її інтересам, так і інтересам членів їх сімей, оскільки обоє відповідачі мають по дві дорослі дочки, які не забезпечені житлом. Крім того, в даний час в країні вартість нерухомості дуже знизилась, і компенсація відповідачам їх часток в сумі 38549 грн., кожному, є незначною, та не дасть можливості за вказану суму вирішити питання про придбання іншого житла. Стосунки між сторонами не є такими, що унеможливлюють спільне володіння та користування спірним житловим будинком, і частки відповідачів не є настільки незначними, що вони не можуть бути виділені в натурі.
Відповідно до технічного паспорта розмір вказаного будинку складає: загальна площа - 83,8 кв. метри, житлова площа - 49,8 кв. метри, будинок має 3 житлових кімнати площею 13,3 кв. м, 23,0 кв. м та 13,5 кв. м. (а. с. 21-24).
Таким чином на 1\6 частину будинку приходиться 13,97 кв.м загальної та 8,3 кв.м житлової площі.
Представник відповідачів зазначив, що співвідповідачі за потреби готові об'єднати свої частки в житловому будинку для можливого вирішення питання спільного користування ним або ж виділу своїх часток в натурі.
Суд вважає, що за можливості виділу у користування співвласників окремої кімнати немає підстав вважати частку співвласників незначною.
У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 321, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Загальні положення про право власності встановлені главою 23 ЦК України, згідно з положеннями ст. 321 якого право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Положеннями ст. 365 ЦК України передбачено порядок припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, за яким право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (Постанова Верховного Суду України від 16 січня 2012 року по справі № 6-81кс11).
Висновок про істотність шкоди інтересам, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Позивач неможливость виділу часток відповідачів в натурі обгрунтовує в позові лише тим, що перебудова будинку з одноквартирного в дво- або триквартирний суперечитиме ст. 47 ЖК України та ДБН В.2.2.-15-2005 "Будинки і споруди. Житлові будинки". Проте, клопотання про вирішення вказаного питання при призначенні судом за заявою представника позивача будівельно-технічної експертизи позивачем чи її представником заявлено не було.
Тобто, належних доказів того, що розподіл домоволодіння без відступу від ідеальних часток є неможливим, та спільне володіння та користування будинком також, позивачем суду не надано. Сторони не оспорюють, що в даному будинку в даний час фактично проживає позивач із своїм чоловіком та дочкою, ніякого спору з приводу цього між ними не має. Позивач ніяких вимог щодо утримання вказаного будинку відповідачам не пред'являла. Тобто, позивач, частка якої в будинку, перевищує частки відповідачів не позбавлена можливості користуватися та розпоряджатись належною їй часткою.
Факт існування відносин, що унеможливлюють спільне користування будинком заперечується представником відповідачів, який в судовому засіданні зазначив, що стосунки між сторонами (рідними сестрами) погіршились лише на грунті поділу спірного житлового будинку і не є такими, що унеможливлюють спільне користування будинком.
Обов'язок доказування відсутності істотної шкоди інтересам відповідачів та членам її сім'ї в разі припинення їх права на частку у спільному майні відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України не може бути покладено на відповідачів.
Твердження позивача про те, що відносини з відповідачами стали неприязними через недосягнення згоди про поділ спадкового майна, не свідчить про те, що спільне володіння і користування майном є неможливим.
Посилання на факт непроживання відповідачами у спірному будинку, без встановлення наявності у них іншого власного житла, не є належним доказом того, що припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам їх сім'ї.
Твердження позивача та її представника про те, що обоє відповідачі забезпечені житлом за адресами вказаними в позовній заяві грунтується лише на припущеннях. Представник позивача в судовому засіданні визнав лише факт належності на праві спільної сумісної власності житлового будинку за адресою, вказаною в позові, відповідачці ОСОБА_5
Даних про наявність в обох відповідачів іншого житла матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач в порушення цих вимог процесуального закону не довела обставини, з якими закон пов'язує припинення права власності на частку у спільному майні, на які вона посилається як на підставу своїх вимог в частині припинення права відповідачів на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7 на 1/6 частину вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки (за кожним) із сплатою їм грошової компенсації вартості цієї частки, та визнання за нею (позивачем) права власності на вказану частину будинку та земельної ділянки. Тому позовні вимоги в цій частині є недоведеними та не підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері на 1/6 частину вищевказаної земельної ділянки, суд вважає, що вказана вимога є обгрунтованою, виходячи з наступного.
Ставищенська районна державна нотаріальна контора 21 липня 2015 року листом №803/ 02-14 відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину вищевказаної земельної ділянки через відсутність державної реєстрації права власності на земельну ділянку за життя померлої (а. с. 72).
Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.
Відповідно до ст. 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення, (постанова Верховного Суду України від 13 червня 2012 р. № 6-54 цс 12).
З урахуванням положень ч. 1 ст.15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами (документами), підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Як встановлено ч. 1, ч. 5 статті 1268 ЦК України (16.01.2003 року) спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не здійснив державної реєстрації свідоцтва про право на спадщину (ст. 1299 ЦК).
Згідно ч. 1 ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Згідно статті 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Законодавством також встановлено, що межі земельних ділянок визначаються в технічній документації із землеустрою та в натурі (на місцевості).
У відповідності до вимог статті 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповіддо п. „а" ч. 1 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання прав.
Таким чином, враховуючи що спадкодавець ОСОБА_7 за життя набула право на ? частину вищевказаної земельної ділянки, як частку в спільному майні подружжя, відповідно до вищевказаного свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, проте за життя не здійснила державну реєстрацію вказаного права, і це право увійшло до складу її спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року внаслідок смерті останньої, а після її смерті право на спадщину за законом на дану частину земельної ділянки набули позивач та відповідачі, кожен на 1/6 земельної ділянки (1/3 х ?), та враховуючи, що вказана земельна ділянка внесена до Державного земельного кадастру і може у відповідності до статті 79-1 Земельного Кодексу України бути об'єктом цивільних прав, - позов в частині визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на 1/6 частину зазначеної земельної ділянки підлягає задоволенню.
Оскільки відповідачі до пред'явлення позову про визнання права на спадщину за законом на частину вказаної земельної ділянки та під час розгляду справи (їх представник) не оспорювали цього права, відповідно до змісту ст. 88 ЦПК України на них не може бути покладений обов'язок по відшкодуванню судових витрат по сплаті судового збору по даній вимозі.
Керуючись ст. ст. 182, 319, 321, 364 ч. 2, 365, 392, 1220, 1223 ч. 2, 1261, 1269, 1270 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 1, 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року матері ОСОБА_7 на 1/6 (одну шосту) частину земельної ділянки площею 0,1142 га, розташованої по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повернути ОСОБА_1 внесені нею на депозитний рахунок Ставищенського районного суду Київської області кошти в сумі 77098 (сімдесят сім тисяч дев'яносто вісім) гривень після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Повне рішення виготовлено 6 вересня 2016 року.
Суддя Н. М. Марущак