06.09.16р. Справа № 904/5543/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандора", с. Миколаївське Жовтневого району Миколаївської області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області
про стягнення 64 251,27 грн
Суддя Воронько В.Д.
Представники:
від позивача: представник Скачко Д.П., довіреність № 10-05-523 від 31.12.2015;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сандора" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якій заявило вимоги про стягнення вартості поставленого товару у сумі 56 305,44 грн та пені у сумі пені 7 945,83 грн, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 924-06/2014, укладеного сторонами 25.06.2014.
21.07.2016 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у яких заявив про те, що під час звернення до суду позивачем не було враховано платіж у сумі 10 000,00 грн, здійснений відповідачем на погашення боргу 23.03.2016. Тому просить суд стягнути з відповідача вартість поставленого товару у сумі 46 305,44 грн та пеню у сумі 6 895,28 грн.
Заява прийнята судом та врахована при вирішенні спору.
06.09.2016 позивач надав лист, у якому повідомив, що платіжним дорученням від 09.08.2016 відповідач повністю сплатив заборгованість в сумі 46305,44 грн, штрафні санкції не сплачені.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Від відповідача на адресу господарського суду повернулися: конверт з ухвалою суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про його отримання.
З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.
Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
За таких обставин у суду наявні достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
25.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сандора" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 924-06/2014 (далі - договір), за умовами якого покупець зобов'язався прийняти у власність товари постачальника - соки та напої (далі - товар) згідно з замовленням й оплатити їх вартість за ціною вказаній в накладній на момент відвантаження згідно з п.1.3 та п.2.2 договору та в строки, вказані у п. 3.2. договору.
Сторони домовились, що відповідно до п. 3.2 договору покупець зобов'язаний здійснити оплату продукції постачальнику шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника або шляхом внесення в касу підприємства, як за молочну продукцію так і не віднесену до молочної продукції протягом 7 днів з дати відвантаження, вказаної у накладній (рахунку-фактури).
На виконання умов договору 13.02.2016 позивач на підставі виставленого замовлення - заявки своєчасно і у відповідності до умов договору здійснив наступну поставку товару на суму 56305,44 грн, що підтверджується накладною СА-ДПРНв-011823 від 13.02.2016.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором відповідач станом на 14.03.2016 не здійснив оплату за поставлений йому товар в обумовлений договором строк, через що в нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 56305,44 грн, яка визнана відповідачем, про що свідчить акт взаємозвірки, підписаний обома сторонами та скріплений печатками.
Наявна заборгованість і стала причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.
Звертаючись до суду з позовною заявою позивач заявив до стягнення 56305,44 грн основного боргу та 7945,83 грн пені, нарахованої на суму просточеної оплати. Проте, позивач помилково не врахував часткову оплату боргу у сумі 10000,00 грн, здійснену відповідачем 23.03.2016, а тому заявою про зменшення позовних вимог від 21.07.2016 він виправив допущену ним помилку та заявив до стягнення з відповідача 46305,44 грн основного боргу та нараховану на неї пеню, що складає 6895,28 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.
Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.
Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.
Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.
Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього на час звернення позивача до суду з цим позовом мала місце заборгованість перед позивачем у сумі 46305,44 грн, яка відповідачем погашена після порушення провадження у справі. Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають припиненню згідно з п.11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом п.4.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату продукції встановлено пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з простроченої суми за кожен день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 22.02.2016 по 30.06.2016 включно на суму 6895,28 грн , суд дійшов висновку про обґрунтованість її заявлення. Але зауважив, що позивач при нарахуванні пені неправомірно включив до періоду її розрахунку фактичний день часткової оплати заборгованості. Проте, здійснивши власний розрахунок пені, за яким сума пені складає 6950,96 грн, виключивши при цьому фактичний день часткової оплати заборгованості, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає пеня у сумі 6895,28 грн, саме та, що заявлена позивачем, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, а остання знаходиться в межах суми можливого нарахування.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, враховуючи обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині вимог про стягнення 6950,96 грн, в решті позову провадження по справі слід припинити згідно з п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у мінімальному розмірі, тому підстав для повернення частини судового збору з держбюджету України у зв'язку зі зменшенням позивачем розміру позовних вимог не вбачається.
Враховуючи, що вимоги про стягнення 10000,00 грн боргу заявлені позивачем безпідставно, на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються 1163,53 грн витрат по сплаті судового збору, як на сторону, з вини якої виник спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 80 ч. 1 п.11, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандора" (Миколаївська область, Жовтневий район, с. Миколаївське, ідентифікаційний код 22430008) пеню у сумі 6895,28 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1163,53 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позовних вимог провадження у справі припинити.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано - 08.09.2016.
Суддя В.Д. Воронько