"07" вересня 2016 р.Справа № 916/1751/16
Господарський суд Одеської області у складі :
судді Никифорчука М.І.
при секретареві Кравченко С.В.
за участю представників сторін :
Від позивача: Бабич К.М. за довіреністю № 45 від 22.06.2016р.;
Від відповідача 1: не з'явився;
Від відповідача 2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1751/16:
За позовом: Публічного акціонерного товариства "БТА БАНК";
до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про визнання недійсним договору оренди, -
Публічне акціонерне товариство «БТА БАНК» (далі - Позивач) звернулось до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Відповідач 1) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - Відповідач 2) із позовом про визнання договору оренди нежитлових приміщень, що укладений між відповідачами у справі, недійсним з тих підстав, що рішенням суду, яке набрало законної сили, за Банком визнано право власності на вказані у договорі оренди нежитлові приміщення, а за ОСОБА_2 припинено.
Банк вважає, що Відповідач 2 укладаючи вказаний договір діяв шляхом оману, замовчуючи свої дії щодо укладення договору не приміщення які йому не належать.
З підстав ст.ст. 213, 15 ЦК України Банк просить позов задовольнити.
Відповідачі у засідання суду не з'явились, були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи (поштові повідомлення відносносторін у справі. Відносно відповідача 1 з посиланням на повернення у зв'язку із закінчення строку зберігання у справі. Відносно відповідача 2 з посиланням на повернення у зв'язку з тим, що адресат за даною адресою не проживає.
Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", - 3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідачі відзив на позов не надали, таким чином справа розглянута за правилами ст. 75 ГПК України.
В засіданні суду 07 вересня 2016р. за правилами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За ст. 203 ЦК України :
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Як встановлено судом та випливає з матеріалів справи, Банку стало відомо про існування Договору оренди нежитлового приміщення № 4-01-16 від 04.01.2016 р., за яким Відповідач-1передав 80 кв. м. приміщень розташованих за адресою м. Одеса, пр-кт. Маршала Жукова, 4/4 в оренду Відповідачу - 2 на строк з 05.01.2016р. до 31.12.2018 р. (надалі - Договір оренди).
06.02.2014 р. апеляційним судом Одеської області ухвалено рішення, яким скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2013 року та за Банком визнано, а за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 припинено право власності на нежилі будівлі загальною площею 765,6 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України 28.05.2014 р. (справа № 6-9973св14) вказане рішення апеляційного суду Одеської області залишено без змін.
З приведеного випливає, що Банк має право власності на вказані нежилі будівлі за вказаною адресою, а Відповідач 1 - ні.
Згідно з приписами ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами У країни і є обов 'язковими до виконання на всій території України.
Позивач зазначає, що Відповідач 1 продовжує розпоряджатися Приміщенням на власний розсуд, що підтверджується укладенням Договору оренди з Відповідачем-2.
Відповідач-1 безпідставно уклав Договір оренди, який суперечить існуючому законному Рішенню суду про припинення права власності за Відповідачем -1.
З приведеного випливає, що оскільки у Відповідача-1 на момент укладення вказаного Договору оренди були відсутні правові підстави щодо розпорядження вказаними приміщенням, то вказаний Договір оренди слід визнати недійсним за наступних підстав.
Відповідно до частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий праовчин може бути визнаний судом недійсним.
У відповідності з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК,
Вказаний Договір оренди суперечить існуючому рішенню суду про припинення права власності за Відповідачем-1, яке набрало законної сили, отже вказаний Договір оренди є таким, що укладений з істотними порушеннями, які тягнуть за собою його недійсність.
При укладенні вказаного Договору оренди між Відповідачами були порушені законні права та інтереси Банку як власника цих приміщень, оскільки за рішенням суду за Банком визнано, а за Відповідачем-1 припинено право власності на Приміщення.
За ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оманущодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
На думку суду вищезазначене вказує на те, що ФОП ОСОБА_2 на момент укладення Договору оренди частини приміщень був обізнаний про те, що його право власності на приміщення припинено за рішенням апеляційного суду Одеської області, яке набрало законної сили, але всупереч цьому умисно вчинив протиправні дії щодо оплатного розпорядження майном, яке йому не належить, на користь третьої особи шляхом укладення Договору оренди, приховавши від Відповідача-2 наявність такого рішення, що є підставою для визнання Договору оренди недійсним в силу ч.1 ст. 230 цк України.
Також позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_2 не вперше порушує права Банку, укладаючи Договір оренди щодо даного приміщення з третіми особами, про що свідчить рішення господарського суду Одеської області від 02.01.2013 р. у справі №5017/3028/2012 за позовом Банку до ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_4, TOB СУАП «Прайд Колумбус» про визнання недійсним договору оренди
Зворотнього відповідачами в порядку ст. 33 ГПК України не доведено.
Підсумовуючи викладене господарський суд вважає вимоги позивача законними, обґрунтованими, і тому, підлягаючими задоволенню у повному обязі.
Керуючись ст. ст. 32,33,43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Публічного акціонерного товариства "БТА БАНК" - задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір оренди нежитлового приміщення № 4-01-16 від 04.01.2016 р., укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "БТА БАНК" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75, код 14359845) витрати по сплаті судового збору в сумі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства "БТА БАНК" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75, код 14359845) витрати по сплаті судового збору в сумі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 12 вересня 2016 р.
Суддя М.І. Никифорчук