01 вересня 2016 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого-судді Кулянди М. І.
суддів: Половінкіної Н.Ю., Винту Ю.М.
секретар: Чубрей І.І.
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, Михайлівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення виконкому сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на нерухоме майно, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, Михайлівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення виконкому сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 На день смерті батька разом з ним були зареєстровані та проживали син ОСОБА_1, який є позивачем у справі та дружина ОСОБА_5, які прийняли спадщину, шляхом вступу в управління спадковим майном.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_5, на день її смерті, він був зареєстрований та проживав разом з нею.
За життя його батьки побудували житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, а у 1988-1989 роках він спільно з батьками побудували новий будинок на цьому ж подвір'ї.
22ц-1060/16 головуючий по 1 інстанції Цуркан В.В.
Категорія: 21 доповідач Кулянда М.І.
Після смерті матері звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Посилається на те, що оскільки після смерті батька спадщину прийняли лише він та мати, а також враховуючи, що в будівництві нового житлового будинок він приймав участь разом із своїми батьками, а тому вважає, що Михайлівська сільська рада Глибоцького району незаконно прийняла рішення про оформлення за його матір'ю права власності на увесь житловий будинок, та у зв'язку з цим видала свідоцтво на право власності на вказане нерухоме майно.
Вважає, що також підлягає визнанню недійсним договір дарування житлового будинку, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 23 серпня 2002 року.
Враховуючи вищенаведене, просив суд:
поновити строк позовної давності та визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області №49 від 30 квітня 2002 року «Про оформлення права власності на житловий будинок»;
визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння видане Михайлівською сільською радою 03 липня 2002 року на ім'я ОСОБА_5;
визнати недійсним договір дарування житлового будинку серії ВАА № 366862 від 23 серпня 2002 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2;
визнати за ОСОБА_1 право власності на спірне нерухоме майно, яке розташоване по АДРЕСА_1
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 червня 2016 року позовні вимоги задоволено часткового.
Скасовано рішення виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області №49 від 30 квітня 2002 року «Про оформлення права власності на житловий будинок» в частині оформлення за ОСОБА_5 права власності на 1/4 частину житлового будинку: що складається з двох житлових будинків літери «А», «Б», господарські споруди: літня кухня літера «В», сараї літера «Г, Д, Ж, З» вбиральня літера «Е», колодязь І, огорожа №1,2.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння від 03 липня 2002 року, яке видане виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради, а саме в частині визнання права власності за ОСОБА_5 на 1/4 частину будиковолодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1, яке складається з житлових будинків літери «А», «Б», літньої кухні літера «В», сараї літери «Г, Д, Ж, З» вбиральня літера «Е», колодязь І, огорожа №1,2.
Визнано частково недійсним договір дарування житлового будинку серії ВАА №366862 від 23 серпня 2002 року, а саме в частині дарування «дарувателем» ОСОБА_5 «обдарованій» ОСОБА_2 1/4 частини будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1, до складу якого входить житловий будинок літера «А» житловий будинок літери «Б», літньої кухні літера «В», сараї літери «Г, Д, Ж, З» вбиральня літера «Е», колодязь І, огорожа №1,2.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку нерухомого майно, яке розташоване в АДРЕСА_1, до складу якого входить житловий будинок літера «А» загальною площею 57,5 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., ганок літери «а», житловий будинок літери «Б» загальною площею 98,8 кв.м., житловою площею 53,3 кв.м., веранди літери «Б1», ганок літери «б», літня кухня літера «В», сарай літера «Г» сарай літера «Д», сарай літера «Ж», сарай літера «З», убиральня літера «Е», колодязь № І, огорожа №1 ворота №2.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
На вказане рішення суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом строку давності.
Вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають відхиленню, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач та його мати на момент смерті батька проживали разом з ним, провели його похорон та продовжили проживати у спірному господарстві, вони фактично вступили в управління спадковим майном та прийняли спадщину, при цьому позивач успадкував 1/4 частину спірного майна, а частка матері склала 3/4.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним і ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 квітня 1950 року. Від даного шлюбу у них народилося троє дітей: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, яка померла 30 січня 2012 року.
Перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 побудували два житлових будинки та господарські будівлі і споруди, що розташовані в с. Михайлівка, Глибоцького району Чернівецької області, до складу яких входить: житловий будинок - літери «А», загальною площею 57,5 кв.м., у тому числі житловою площею 37,2 кв.м., рік побудови - 1950; ганок - літери «а»; житловий будинок - літери «Б», загальною площею 98,8 кв.м., у тому числі житловою площею 53,3 кв.м. рік побудови 1988; веранда - літери «Б1»; ганок - літери «б»; літня кухня - літери «В»; сарай - літери «Г»; сарай - літери «Д»; сарай-літери «Ж»; сарай-літери «З»; убиральня - літери «Е»; колодязь - №І, огорожа - № 1; ворота - № 2, загальною вартістю - 51 969,00 гривень. Поштова адреса спірного будинковолодіння, яке розміщене по АДРЕСА_1 було змінено на АДРЕСА_1.
У справі встановлено, що станом на 1991 рік вказане господарство відносилось до суспільної групи службових дворів, що підтверджується копією погосподарської книги станом на 1991 рік (а.с.12-14).
Відповідно до вимог ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на момент спірних правовідносин, майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що спірне господарство належало ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя є правильним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 і після його смерті відкрилась спадщина на його 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя, спадкова справа після його смерті не заводилась.
На день смерті ОСОБА_4 разом з ним були постійно зареєстровані та проживали його дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_1, що підтверджується довідкою Михайлівської сільської ради від 01 грудня 2015 року №115 (а.с.10).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 та померла ОСОБА_5 на момент смерті ОСОБА_4 проживали разом з ним, провели його похорон та після смерті продовжували проживати у спірному гоподарстві, то вважаються, що вони фактично вступили в управління спадковим майном та прийняли спадщину, при цьому ОСОБА_1 успадкував 1/4 частину спірного майна та ? частину успадкувала померла ОСОБА_5 і її частка склала ? частини (1/2+1/4).
У справі також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області №49 від 30 квітня 2002 року «Про оформлення права власності на житловий будинок» вирішено оформити право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_5
На підставі вказаного рішення ОСОБА_5 - матері позивача, видано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно.
Згідно договору дарування серії ВАА № 366862 від 23 серпня 2002 року померла ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.44) .
Указаним рішенням, видачею свідоцтва про право власності на спірний будинок в цілому на ім'я ОСОБА_5 та укладенням договору дарування житлового будинку порушуються права позивача ОСОБА_1 як спадкоємця першої черги за законом, який має право на отримання спадщини, що залишилася після смерті батька ОСОБА_4, а саме ? частку спірного майна.
Відповідно до вимог ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
А тому, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, задовольнивши частково позов і скасувавши рішення виконавчого комітету в частині оформлення права власності на ? частку спірного нерухомого майна за померлою ОСОБА_5, визнавши частково недійсними свідоцтво про право власності та договір дарування житлового будинку та визнавши за позивачем право власності на ? частину спірного нерухомого майна.
Доводи апелянта ОСОБА_1 про те що він своєю особистою працею та власними коштами разом із своїм батьком ОСОБА_4 та матір'ю ОСОБА_5 приймав участь у будівництві нового житлового будинку, а тому набув з ними в рівних частках право власності на вказаний будинок є безпідставними.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Усупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, апелянт не надав суду належні та допустимі докази про те, що він своєю особистою працею та власними коштами приймав участь у будівництві нового житлового будинку.
Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до даних правовідносин позовну давність не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Як встановлено матеріалами справи ОСОБА_1 постійно проживав у спірному будинку, перешкоди у користуванні цим нерухомим майном позивачу не чинилися. Про оспорюваний правочин позивач дізнався в судовому засіданні під час розгляду вказаної цивільної справи, а тому, зважаючи на встановлені обставини справи та норми ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність за вимогами ОСОБА_1 не сплила.
Посилання апелянта ОСОБА_2 на листи, як на докази обізнаності ОСОБА_1 про укладення договору дарування, є необґрунтованими, оскільки у вказаних листах йдеться лише про намір укласти договір дарування, а не про факт його укладення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно: