09 вересня 2016 р.м. ХерсонСправа № 821/1023/16
12год. 28 хв.
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Хом'якової В.В.,
суддів: Попова В.Ф., Циганій С.І.,
при секретарі: Перебийніс Н.Ю.,
за участю:
позивача ОСОБА_1, представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника відповідача: Тараненка О.В.,
представника відповідача 2 - Васильєвої С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України та Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Національної поліції України (відповідач-1), Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (відповідач-2) , в якому просить визнати протиправними дії Національної поліції України та Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України по відмові у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 27.05.2016 та зобов'язати Національну поліцію України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 27.05.2016, стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовій збір в сумі 1102 грн. 40 коп. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем порушено гарантовані Конституцією та законами України його особисті права наданням неповної та необ'єктивної відповіді на скаргу, не забезпечено поновлення його порушених прав, не скасований наказ про його звільнення.
Позивач та його представники прибули в судове засідання, просять задовольнити позов.
Національна поліція України (перший відповідач) заперечує проти позову, зазначає, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1, яка надійшла 01.06.16, було виявлено відсутність підстав для її задоволення, тому письмово повідомлено позивача про відмову в задоволенні скарги. Представник першого відповідача прибув в судове засідання, просить відмовити в задоволенні позову.
Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (другий відповідач) заперечує проти позову, зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом. Скарга ОСОБА_1 була розглянута та надана відповідь на всі вимоги. Департамент вважає, що звільнення ОСОБА_1 проведено у відповідності до чинного законодавства, за період 10.02.16 - 15.02.15 у ОСОБА_1 було право на відкликання свого рапорту про звільнення, однак він ним не скористався. Факт перебування позивача на лікарняному не забороняє звільнення за власним бажанням за період тимчасової непрацездатності. ОСОБА_1 не оскаржував звільнення, отримав суму одноразової допомоги при звільненні. Представник Департаменту внутрішньої безпеки Нацполіції України просить відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заслухавши представників сторін, судова колегія встановила, що позивач оскаржує протиправні дії Національної поліції України та Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, які, на його думку, допущені при розгляді скарги ОСОБА_1 від 27.05.16 та полягають у відмові в задоволенні цієї скарги та не вжиття заходів щодо усунення викладених у скарзі порушень, допущених при його звільненні.
27.05.16 ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Національної поліції України, в якій просив скасувати наказ від 11.02.2016 № 92 о/с в частині його звільнення за власним бажанням та поновити його на останній посаді, яку він займав до звільнення - старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Херсонській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 15.02.16.
В скарзі було зазначено, що з 2005 по 2015 роки ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 ОСОБА_1 було прийнято на службу в поліцію на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УВБ в Херсонській області ДВБ Національної поліції України. 10.02.2016 за місцем проходження служби - УВБ в Херсонській області ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення за власним бажанням з 15.02.2016. Наказом Національної поліції України «По особовому складу» від 11.02.2016 № 92 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 15.02.2016. Вказує на те, що була порушена процедура його звільнення, дата видачі наказу не співпадає з датою звільнення, порушено його право на відкликання поданого рапорту про звільнення. Невідомо, яка посадова особа розглядала рапорт ОСОБА_1 та чи є згода роботодавця на звільнення з 15.02.16 чи роботодавець наполягає на відпрацюванні двох тижнів, як це передбачено ст. 38 Кодексу законів про працю України. Рапорт про звільнення ОСОБА_1 подав на ім'я директора ДВБ Г.Грігалашвілі, оскільки відповідно до п. 22 розділу 5 Положення про Департамент внутрішньої безпеки, затвердженого наказом Нацполіції України від 09.11.2015 № 83, саме керівник ДВБ звільняє зі служби працівників підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції України. Проте, наказ про звільнення видано не керівником ДВБ, а керівником Національної поліції України Х.Деканоідзе, тобто, тією посадовою особою, до якої з рапортом про звільнення позивач не звертався. В скарзі ОСОБА_1 зазначив, що станом на день видання наказу про звільнення 11.02.2016 перебував на лікарняному, а саме з 11.02.2016 по 16.02.2016, про свою тимчасову непрацездатність в той же день проінформував керівництво Управління внутрішньої безпеки в Херсонській області, але, незважаючи на це, був звільнений в період тимчасової непрацездатності.
Національною поліцією України скаргу було доручено розглядати Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, який є міжрегіональним територіальним органом у складі кримінальної поліції, безпосередньо підпорядковується Голові Національної поліції України. Листом вказаного департаменту від 08.07.2016 № Л-786/42-02/02-16 позивача було повідомлено, що підстави для внесення змін до наказу від 11.02.2016 № 92 о/с в частині його звільнення відсутні, підставою звільнення був рапорт від 10.02.16, в якому зазначено дату звільнення 15.02.16, за цей період не надходило ніяких звернень ОСОБА_1 щодо відкликання зазначеного рапорту.
Позивач не погодився з отриманою відповіддю на скаргу, та звернувся до суду з даним позовом. Вважає, що відповідачами не були розглянуті всі порушення законодавства при звільненні, які викладені в скарзі, про що свідчить відсутність висновків у листі щодо розгляду цих порушень. Фактично ця формальна відповідь на скаргу є протиправною, на думку позивача, суперечить приписам ч. І ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якого органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Частиною четвертою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ст.1 Закону №393 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Частина 1 статті 3 вказаного Закону визначає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Стаття 4 Закону № 393 передбачає, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. За змістом ч.1 ст.5 Закону №393 звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч.1 ст.7 Закону №393).
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про звернення громадян", скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. Підпунктами 1, 5, 6 та 9 ч.1 ст.19 Закону №393 встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
Аналогічні приписи містяться в Положенні про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердж. наказом МВС України від 10.10.2004 № 1177.
Відповідно до статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Згідно п. 1, 2 розділу ІІІ Положення про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, затвердж. наказом Національної поліції України № 83 від 09.11.15, основним завданням ДВБ є формування та забезпечення реалізації заходів з питань внутрішньої безпеки в Національній поліції України, виявлення, попередження та припинення кримінальних правопорушень та корупційних діянь, що готуються або вчинені працівниками органів та підрозділів Нацполіції України, а також захист посадових осіб Нацполіції України від перешкоджання їм у виконанні службових обов'язків. А п. 18 розділу V даного Положення встановлено, що начальник ДВБ організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до компетенції ДВБ.
Проаналізувавши зміст відповіді Департаменту внутрішньої безпеки Нацполіції України, суд приходить до висновку, що скарга позивача була розглянута в межах строків, визначених вищевказаним законом, а заявнику надано відповідь на його прохання скасувати наказ про звільнення позивача з поліції та поновлення на посаді, яку займав до звільнення. При цьому у відповіді на скаргу ДВБ навів мотиви, з яких в задоволенні скарги було відмовлено.
Чинним законодавством визначено право органу, якому адресоване відповідне звернення, приймати в тому числі і рішення про відмову в задоволенні звернення. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Отже, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України. Під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Виходячи зі змісту статті 2 КАС України завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав, свобод та інтересів особи у публічно-правових відносинах; забезпечення дотримання суб'єктом владних повноважень вимог законодавства, а не втручання в його дискреційні повноваження з метою спонукання прийняти певне рішення.
За наслідком розгляду справи судом, з урахуванням зазначених вище обставин, встановлено, що відповідачем дотримано прав позивача як громадянина в розумінні Закону України "Про звернення громадян" при розгляді його звернення, порушень щодо порядку його розгляду встановлено не було, а відтак вимога про визнання неправомірними дій відповідачів щодо відмови у задоволенні скарги щодо звільнення позивача, задоволена бути не може. Також не може бути задоволена позовна вимога про зобов'язання Національної поліції повторно розглянути скаргу ОСОБА_1, оскільки вона є похідною вимогою від первинної.
Щодо відсутності у відповіді на скаргу позивача роз'яснення порядку оскарження даної відповіді та порядку розгляду його рапорту, колегія суддів зазначає, що обов'язковою ознакою дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Колегія суддів звертає увагу, що відповідь на звернення громадянина за своїм змістом є письмовим повідомленням про результати розгляду такого звернення і висновки уповноваженого органу чи особи щодо висловлених у зверненні питань. Така відповідь не породжує, не змінює і не припиняє певні правовідносини і не встановлює нових обов'язків для адресата, як і не наділяє додатковими правами. Таким чином, по своїй суті, відповідь на звернення є письмово відображеною позицією уповноваженого органу чи особи з приводу питань, що віднесені до його компетенції. Звернення вважається вирішеним, якщо розглянуті всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжиті потрібні заходи щодо його виконання і заявника повідомлено про результати перевірки звернення і прийняте рішення.
При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права в порядку, передбаченому КЗпП України, звернутися до суду або іншого органу, який розглядає трудові спори з вимогою про скасування наказу про звільнення. У той же час, у даній справі наказ про звільнення ОСОБА_1 не оскаржується. Суд не перевіряє законність і обґрунтованість наказу Нацполіції про звільнення ОСОБА_1, оскільки це є окремим предметом судового розгляду, щодо яких позовні вимоги не заявлені. Даний спір стосується виключно надання відповіді на скаргу ОСОБА_1, а не вирішення по суті порушених у скарзі питань.
Відповідно до статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачами як суб'єктами владних повноважень, які заперечували проти адміністративного позову, доведено правомірність надання відповіді на звернення позивача та відсутність правових підстав для зобов'язання вчинити певні дії. При цьому доводи другого відповідача щодо порушення строку звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач оскаржує дії, вчиненні наданням відповіді 08.07.16 на скаргу позивача, строк звернення до суду ним не пропущений.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись вимогами статтями 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволені позову.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 13 вересня 2016 р.
Головуюча суддя Хом'якова В.В.
Суддя Попов В.Ф.
Суддя Циганій С.І.
кат. 12.3