ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.09.2016Справа №910/9432/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
ОСОБА_1
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Гаврилюк М.Д. - по дов., Суворов М.О. - директор.
від відповідача: Коваленко О.О. - по дов., Гордуз О.О. - директор.
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» про визнання недійсним договору купівлі-продажу №1805/1 від 18.05.2013р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО»; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» в натурі все отримане на виконання недійсного правочину.
Ухвалою суду від 27.05.2016р. було порушено провадження по справі № 910/9432/16, розгляд справи призначено на 10.06.2016р.
10.06.2016р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки зазначена особа виступала представником позивача при укладенні оспорюваного правочину.
10.06.2016р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на 24 робочих дні, у зв'язку з направленням запиту про надання підтвердження оплати товару за договором купівлі-продажу № 1805/1 від 18.05.2013р.
Представник позивача у судовому засіданні 10.06.2016р. подав клопотання про приєднання до матеріалів справи витребуваних ухвалою суду документів, а також клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи. Зазначені клопотання судом були розглянуті та надані документи залучені до матеріалів справи.
Представником позивача також було подано клопотання про витребування у відповідача оригіналів договору № 1805/1 купівлі-продажу від 18.05.2013р. з додатком № 1 до договору та акту приймання-передачі товару від 18.05.2013р. за договором купівлі-продажу №1805/1 від 18.05.2013р., у зв'язку з наявністю оригіналів зазначених документів у останнього.
Клопотання позивача про витребування доказів судом було розглянуто та задоволено.
Представник відповідача у судове 10.06.2016р. не з'явився, проте, через канцелярію суду подав відзив на позов та клопотання про відкладення розгляду справи.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд розглянув та відхилив з огляду на те, що причини, по яким позивач просить відкласти розгляд справи, не є підставою для відкладення розгляду справи на 24 робочих дні.
У судовому засіданні представниками позивача було підтримано подане ним через канцелярію суду клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Ухвалою суду від 22.06.2016р. задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (08132, АДРЕСА_1).
У зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи та необхідністю витребувати додаткові докази по справі, суд відклав розгляд даної справи до 22.06.2016р.
Представником позивача 22.06.2016р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представником відповідача 22.06.2016р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі, клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено. Також представником відповідача були надані оригінали документів для огляду у судовому засіданні, на виконання вимог ухвали.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи та необхідністю витребувати додаткові докази по справі, суд відклав розгляд даної справи до 18.07.2016р.
Представник позивача через канцелярію суду подав додаткові пояснення по справі, а у судовому засіданні 18.07.2016р. надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача через канцелярію суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а у судовому засіданні 18.07.2016р. надав для огляду оригінали витребуваних ухвалою суду документів.
Крім того, представники сторін подали спільне письмове клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів, яке судом було розглянуто та задоволено.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та необхідністю витребування додаткових доказів по справі, суд відклав розгляд даної справи до 08.08.2016р.
Представником позивача 03.08.2016р. через канцелярію суду на виконання вимог ухвали суду були подані письмові пояснення по справі та 08.08.2016р. було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено. Також представниками позивача були надані усні пояснення по справі.
Представники відповідача у даному судовому засіданні надали усні пояснення по справі.
Третя особа у судове засідання 08.08.2016р. не з'явилась, вимоги ухвали суду не виконала, про причини неявки суд не повідомила, про дату та час слухання справи була повідомлена належним чином.
В судовому засіданні 08.08.2016р. у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 11.08.2016р.
Представником відповідача 11.08.2016р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, вимоги ухвали суду не виконала, про причини неявки суд не повідомила, про дату та час слухання справи була повідомлена належним чином.
У зв'язку з неявкою у судове засідання третьої особи та необхідністю витребування нових доказів, ухвалою від 11.08.2016р. розгляд справи було відкладено на 05.09.2016р.
Представником позивача 05.09.2016р. через відділ діловодства суду продано письмові пояснення по справі, крім того, у судовому засіданні було заявлено клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представник відповідача 05.09.2016р. через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, причини неявки суду не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Під час розгляду справи у судовому засіданні 05.09.2016р. представником позивача було підтримано заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
За висновками суду, незважаючи на те, що третя особа не з'явилась у судове засідання 05.09.2016р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
В судовому засіданні 05.09.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -
18.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» (покупець) було укладено договір №1805/1 купівлі-продажу, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар - об'єкти основних засобів - «рекламні засоби» продавця у кількості дев'яти одиниць з відповідними дозволами на їх розміщення, що розташовані у місті Києві, і перелічені у додатку №1 до договору, що є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриманий товар в порядку та на умовах, зазначених у договорі.
Наразі, суд зазначає, що позивачем та відповідачем представлено до матеріалів дві відмінні за змістом копії договору №1805/1 від 18.05.2013р. купівлі продажу.
За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).
Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.
У випадку коли копії документів не засвідчені належним чином, але господарським судом при дослідженні витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, то суд долучає копії до матеріалів справи, зазначивши про таку відповідність в описовій частині рішення або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи (п.2.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Після здійснення у судовому засіданні 22.06.2016р. огляду оригіналу договору №1805/1 від 18.05.2013р., суд дійшов висновку, що приймає під час розгляду справи копію спірного правочину, яку було представлено позивачем.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з п.1.3 договору №1805/1 від 18.05.2013р. найменування товару, що є предметом продажу, кількість одиниць, склад, загальна площа рекламної поверхні кожної одиниці та ціна визначаються у додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
У додатку №1 до договору №1805/1 від 18.05.2013р. визначено, що покупець передає продавцю рекламні засоби розміром 6х3 м з дублікатами дозволів на них, розміщені за наступними адресами в АДРЕСА_2, дозвіл НОМЕР_1; АДРЕСА_3, дозвіл НОМЕР_2; АДРЕСА_4, дозвіл НОМЕР_3; АДРЕСА_5, дозвіл НОМЕР_4; АДРЕСА_6, дозвіл НОМЕР_5; АДРЕСА_10, дозвіл НОМЕР_6; АДРЕСА_7, дозвіл НОМЕР_7; АДРЕСА_8, дозвіл НОМЕР_8; АДРЕСА_9, дозвіл НОМЕР_9. Вартість кожного з наведених рекламних засобів становить 1000 грн. без податку на додану вартість.
У п.2.1 договору №1805/1 від 18.05.2013р. вказано, що загальна сума договору (тобто, загальна вартість товару) складає 10800 грн., в тому числі податок на додану вартість.
Оплата ціни (вартості) товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця протягом трьох місяців з дати підписання сторонами цього договору (п.2.2 договору №1805/1 від 18.05.2013р.).
У п.8.1 вказаного правочину зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань.
За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Вказаний договір з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» було підписано ОСОБА_1 на підставі доручення №2 від 13.05.2013р., а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» - директором ОСОБА_6.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №1805/1 від 18.05.2013р. купівлі-продажу недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, а отже, спірний правочин було вчинено 18.05.2013р. з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками господарських товариств.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Наразі, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що спірний правочин було укладено за відсутності рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» щодо погодження відчуження належного товариству майна. Одночасно, за твердженнями позивача, договір №1805/1 від 18.05.2013р. було вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника позивача ОСОБА_1 з керівником відповідача ОСОБА_7 з метою заволодіння всім майном Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
У ст.58 Закону України «Про господарські товариства», ст.145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Частинами 1 та 2 ст.98 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, з аналізу наведеної норми права полягає, що останньою передбачено порядок прийняття загальними зборами товариства рішення щодо відчуження його майна відповідну суму.
Відповідно до ст.ст.41, 59 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить: встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом.
Згідно п.9.3.8 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №3 від 24.11.2006р. (що була чинною на момент укладання спірного правочину), до виключної компетенції загальних зборів товариства належить прийняття рішення про продаж, передачу безоплатно, обмін, передачу в оренду й у заставу юридичним та фізичним особам належних товариству на праві власності засобів виробництва, будинків, споруд, продукції власного виробництва, включаючи житло, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, використання і відчуження їх іншими способами, списання їх з балансу згідно законодавству на суму 50 і більше відсотків.
Зі змісту означеної норми статуту позивача не вбачається можливим встановити відмінний, ніж передбачено ст.98 Цивільного кодексу України, порядок прийняття вищим органом управління товариства рішення щодо відчуження його майна на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства. Тобто, у даному випадку відчуження майна Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» на суму, яка перевищує 50% вартості всього майна товариства потребує відповідного рішення загальних зборів товариства.
Як зазначалось вище, предметом продажу за договором №1805/1 від 18.05.2013р. були рекламні засоби розміром 6х3 м з дублікатами дозволів на них, розміщені за наступними адресами в АДРЕСА_2, дозвіл НОМЕР_1; АДРЕСА_3, дозвіл НОМЕР_2; АДРЕСА_4, дозвіл НОМЕР_3; АДРЕСА_5, дозвіл НОМЕР_4; АДРЕСА_6, дозвіл НОМЕР_5; АДРЕСА_10, дозвіл НОМЕР_6; АДРЕСА_7, дозвіл НОМЕР_7; АДРЕСА_8, дозвіл НОМЕР_8; АДРЕСА_9, дозвіл НОМЕР_9. Вартість кожного з наведених рекламних засобів становить 1000 грн. без податку на додану вартість.
За поясненнями позивача, на підставі спірного правочину було відчужено всі основні засоби товариства, на підтвердження чого представлено до матеріалів справи фінансові звіти суб'єкта малого підприємництва. З приводу означених тверджень заявника суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Частиною 1 ст.3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Для суб'єктів малого підприємництва, неприбуткових підприємств, установ та організацій і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати. Юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 Податкового кодексу України, зобов'язані складати та подавати до відповідних органів фінансову звітність, передбачену для суб'єктів малого підприємництва, один раз на рік (ч.ч.1, 2, 7 ст.11 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).
Зміст і форму Фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва в складі Балансу (форма N 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма N 2-м) та порядок заповнення його статей, а також зміст і форму Спрощеного фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва в складі Балансу (форма N 1-мс) і Звіту про фінансові результати (форма N 2-мс) та порядок заповнення його статей визначено Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», який затверджено Наказом №39 від 25.02.2000р. Міністерства фінансів України та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2000р. за №161/4382.
Згідно п.1 розділу ІІ вказаного Положення у балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.
У статті фінансового звіту «Основні засоби» наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу, довірчого управління об'єктів і орендованих цілісних державних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також вартість інших необоротних матеріальних активів, державні (казенні) та комунальні підприємства відображають вартість майна, отриманого на праві господарського відання чи праві оперативного управління, та об'єктів інвестиційної нерухомості. У цій статті також наводиться вартість нематеріальних активів. У статті наводяться окремо первісна (переоцінена) та залишкова вартість основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, а також нарахована в установленому порядку сума їх зносу (у дужках). До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю вказаних необоротних активів і сумою їх зносу на дату балансу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договору №1805/1 від 18.05.2013р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято основні засоби - рекламні засоби розміром 6х3 м з дублікатами дозволів на них, розміщені за наступними адресами в АДРЕСА_2, дозвіл НОМЕР_1; АДРЕСА_3, дозвіл НОМЕР_2; АДРЕСА_4, дозвіл НОМЕР_3; АДРЕСА_5, дозвіл НОМЕР_4; АДРЕСА_6, дозвіл НОМЕР_5; АДРЕСА_10, дозвіл НОМЕР_6; АДРЕСА_7, дозвіл НОМЕР_7; АДРЕСА_8, дозвіл НОМЕР_8; АДРЕСА_9, дозвіл НОМЕР_9, про що сторонами було складено акт від 18.05.2013р. приймання-передавання товару.
З наявного в матеріалах справи фінансового звіту Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» складеного станом на 31.12.2013р. вбачається, що на початок звітного періоду товариство мало основних засобів первісною вартістю 186,4 тис. грн. та залишковою вартістю 155,9 тис. грн., тоді як на кінець звітного періоду означена стаття фінансового звіту вказує на відчуження товариством основних засобів. Аналогічні відомості щодо основних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» містяться у фінансовому звіті, складеному станом на 30.06.2013р. Тобто, наведені вище документи вказують на рух основних засобів товариства до та після укладання спірного правочину.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 11.08.2016р. було зобов'язано позивача надати документально підтверджені письмові пояснення щодо відомостей, внесених Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» до фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва - балансу станом на 31.12.2013р. та фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва - балансу станом на 31.03.2013р., зокрема, щодо основних засобів товариства та їх вартості та докази у (разі наявності) існування у Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» станом на момент укладання договору №1805/1 від 18.05.2013р. іншого майна, ніж було відчужено за спірним правочином.
За поясненнями позивача, які було надано на виконання вимог ухвали суду, на початок 2013р. залишкова вартість основних засобів товариства становила 155,9 тис. грн., а після укладання спірного правочину у заявника не залишилось основних засобів, що і відображено у фінансовому звіті. При цьому, заявником заперечно обставини щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» іншого майна, окрім того, яке було відчужено за спірним договором, та укладання інших договорів щодо продажу будь-яких активів товариства. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, з огляду на наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» рекламних засобів, перелік яких наведено у додатку №1 до спірного правочину, повинно було здійснюватись лише за наявності відповідного рішення загальних зборів товариства.
Відповідно до п.9.5.9 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» директор товариства має право без довіреності виконувати всі дії від імені товариства, крім тих, які віднесено до компетенції загальних зборів.
Тобто, у даному випадку суд зауважує, що фактично директор позивача не мав права передавати третій особі більший обсяг повноважень, ніж той, яким останній наділений згідно статутних документів.
Одночасно, судом враховано, що відповідно ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Згідно з п.3.4 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Тобто, навіть у разі встановлення судом факту укладання договору від імені однієї зі сторін неповноважною на те особою, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним, якщо наявні в матеріалах справи докази свідчитимуть про наступне схвалення такого правочину.
Проте, як зазначалось вище, договір №1805/1 від 18.05.2013р. з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» було підписано ОСОБА_1 на підставі доручення №2 від 13.05.2013р., а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» - директором ОСОБА_6.
При цьому, судом прийнято до уваги, що відповідно до наявних представлених суду матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» директором вказаного товариства з 24.06.2004р. та станом на момент укладання спірного правочину був ОСОБА_6, одночасно, як і директором та підписантом від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО».
Крім того, всі документи, складені на виконання означеного правочину, зокрема, акти від 18.05.2013р. приймання-передачі товару за договором також підписано наведеними вище особами, що у даному випадку виключає можливість суду достеменно стверджувати подальше схвалення правочину позивачем.
До того ж, прийнята Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» часткова оплата товару за договором №1805/1 від 18.05.2013р. в сумі 5660 грн. згідно платіжного доручення №57 від 19.03.2014р. також мала місце у період перебування ОСОБА_6 на посаді директора позивача.
Тобто, у даному випадку обставини щодо дій сторін по виконанню умов договору №1805/1 від 18.05.2013р. не свідчать про подальше схвалення означеного договору з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО», оскільки дії, які може бути розцінено як схвалення правочину у розумінні ст.241 Цивільного кодексу України, вчинялись особою, яка перевищувала свої повноваження під час його укладання, а не уповноваженим на це органом.
За таких обставин, враховуючи, що оспорюваний правочин було укладено за відсутності рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» про відчуження майна товариства, з огляду на відсутність підстав вважати, що договір №1805/1 від 18.05.2013р. у подальшому було схвалено позивачем, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» про визнання договору №1805/1 від 18.05.2013р. недійсним.
Одночасно, посилання заявника в якості підстави для визнання договору №1805/1 від 18.05.2013р. недійсним на норму ст.232 Цивільного кодексу України суд до уваги не приймає з огляду на наступне.
За приписами ст.232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Пунктом 3.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі, в тому числі, ст.232 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. При цьому, представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.
Проте, всупереч означеному вище, позивачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності у ОСОБА_1 умислу щодо укладання спірного правочину всупереч волі заявника та усвідомлення останньою факту вчинення договору, що не відповідає інтересам довірителя.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» в частині застосування наслідків недійсності правочину також є обґрунтованим та підлягає задоволенню з урахуванням наступного.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту прав визначений у ст.16 вказаного нормативно-правового акту та ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із ч.ч.1, 5 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до позиції, викладеної у листі від 24.11.2008р. Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст.16 Цивільного кодексу України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.
За змістом п.5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Відповідно до п.17 листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину. Тому суд, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.
Як було встановлено судом вище, на підставі договору №1805/1 від 18.05.2013р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято рекламні засоби розміром 6х3 м з дублікатами дозволів на них, розміщені за наступними адресами в АДРЕСА_2, дозвіл НОМЕР_1; АДРЕСА_3, дозвіл НОМЕР_2; АДРЕСА_4, дозвіл НОМЕР_3; АДРЕСА_5, дозвіл НОМЕР_4; АДРЕСА_6, дозвіл НОМЕР_5; АДРЕСА_10, дозвіл НОМЕР_6; АДРЕСА_7, дозвіл НОМЕР_7; АДРЕСА_8, дозвіл НОМЕР_8; АДРЕСА_9, дозвіл НОМЕР_9, про що сторонами було складено акт від 18.05.2013р. приймання-передавання товару.
Одночасно, наявними в матеріалах справи платіжним дорученням №57 від 19.03.2014р. та банківською випискою з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» вбачається, що в якості оплати за рекламні засоби відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти в сумі 5660 грн. Вказані обставини Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» протягом розгляду справи спростовано не було.
Одночасно, суд не приймає до уваги в якості доказу виконання відповідачем свого обов'язку з оплати товару за договором №1805/1 від 18.05.2013р. на суму 5140 грн. представлений до матеріалів справи договір №3103/1 від 31.03.2014р. про зарахування зустрічних вимог, відповідно до змісту якого Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» (сторона 1) має непогашене зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» (сторона2) в сумі 5140 грн., яке виникло за договором №1805/1 від 18.05.2013р., а Товариство з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» має непогашене зобов'язання перед Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» в сумі 42624 грн., яке виникло за договором №011/1 від 01.10.2012р., оскільки відповідно до п.3 строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем настав 31.12.2014р., а позивача перед відповідачем 18.05.2014р., тоді як згідно ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Тобто, сторонами 31.03.2014р. не могло бути проведено зарахування зустрічних вимог, строк виконання яких настане 31.12.2014р. та 18.05.2014р.
До того ж, зі змісту означеного договору вбачається, що останній з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» було підписано ОСОБА_1 на підставі доручення №3 від 17.05.2014р., тобто, фактично на підставі довіреності, що на момент укладання договору не була видана.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 11.08.2016р. судом було зобов'язано сторін та третю особу надати довіреність №3 від 17.05.2014р., видану ОСОБА_1.
Проте, вимоги ухвали суду учасниками судового процесу виконано не було, витребуваних документів не надано.
При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Тобто, з урахуванням наведеного у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем було в повному обсязі виконано свої грошові зобов'язання за договором №1805/1 від 18.05.2013р.
За таких обставин, з огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що у відповідності до ст.216 Цивільного кодексу України кожна зі сторін договору №1805/1 від 18.05.2013р. повинна повернути отримане на виконання недійсного правочину, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» зобов'язане передати Товариству з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» в натурі все одержане на виконання договору №1805/1 від 18.05.2013р. майно, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню грошові кошти, отримані в якості оплати за товар.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Задовольнити позовні вимоги.
2.Визнати недійсним договір №1805/1 від 18.05.2013р. купівлі-продажу, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО».
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» (03194, м.Київ, Святошинський район, проспект Леся Курбаса, буд.19/11, ЄДРПОУ 37922548) передати Товариству з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» (03115, м.Київ, Святошинський район, вул.Святошинська, буд.34, ЄДРПОУ 32920270) в натурі все одержане на виконання договору №1805/1 від 18.05.2013р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО», а саме рекламні засоби розміром 6х3 м з дублікатами дозволів на них, які розміщені за наступними адресами в АДРЕСА_2, дозвіл НОМЕР_1; АДРЕСА_3, дозвіл НОМЕР_2; АДРЕСА_4, дозвіл НОМЕР_3; АДРЕСА_5, дозвіл НОМЕР_4; АДРЕСА_6, дозвіл НОМЕР_5; АДРЕСА_10, дозвіл НОМЕР_6; АДРЕСА_7, дозвіл НОМЕР_7; АДРЕСА_8, дозвіл НОМЕР_8; АДРЕСА_9, дозвіл НОМЕР_9.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» (03115, м.Київ, Святошинський район, вул.Святошинська, буд.34, ЄДРПОУ 32920270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» (03194, м.Київ, Святошинський район, проспект Леся Курбаса, буд.19/11, ЄДРПОУ 37922548) сплачені на виконання договору №1805/1 від 18.05.2013р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО», грошові кошти в сумі 5660 грн.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» (03194, м.Київ, Святошинський район, проспект Леся Курбаса, буд.19/11, ЄДРПОУ 37922548) на користь Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АГРО» (03115, м.Київ, Святошинський район, вул.Святошинська, буд.34, ЄДРПОУ 32920270) судовий збір в сумі 2756 грн.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
12.09.2016.
Суддя Спичак О.М.