Справа № 442/5525/16-а
Провадження № 2-а/442/195/2016
Іменем України
22 серпня 2016 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Нагірна О.Б.., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 до Дрогобицької районної державної адміністрації, третьої особи ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань захисту дитини, -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань захисту прав дитини Дрогобицької районної державної адміністрації від 24.06.2016 року за №14.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі приходжу до висновку, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Подавши даний позов до суду, позивач вважає, що спір про визнання протиправним оскаржуваного рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку суду, такий висновок позивача не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 цього ж Кодексу).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як вбачається з матеріалів справи, суть спірних правовідносин полягає у позбавлення позивача ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1, висновок про що надано відповідачем на підставі оскаржуваного рішення № 14 від 24.06.2016 року.
Відповідно до п.29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві та Севастополі, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад про встановлення опіки та піклування над дітьми стосується відносин, що регулюються цивільним (глава 6 Цивільного кодексу) та сімейним (глава 19 СК) законодавством, і не належать до сфери публічно-правових відносин. Тому вимоги заінтересованих осіб про визнання таких рішень незаконними або визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (ст.18 СК) є спорами про захист прав і інтересів і відповідно до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Положенням ч.1 ст.15 ЦПК, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.
Так, ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, вказане рішення відповідача в даному випадку не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а регулює правовідносини в сфері сімейних відносин, покликане вирішити спір між двома батьками та має на меті нематеріальні сімейно-правові цілі - виховання, утримання та догляд за дитиною. Цим рішенням органу місцевого самоврядування вирішується спір між учасниками цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, а тому не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто повинні розглядатись у порядку ЦПК судом, який вирішуючи спір про відновлення прав позивача на побачення із дітьми, зокрема може дати оцінку законності такого рішення органу місцевого самоврядування, якщо його прийняття сприяло порушенню прав позивача.
Отже, з урахуванням положень ст.15 ЦПК та ст.17 КАС, даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При таких обставинах позивачу, у відповідності до вимог ст.108 КАС України слід повернути заперечення на протокол у справі про адміністративне правопорушення, так як заперечення на протокол не підсудне цьому адміністративному суду.
Керуючись ст. ст. 3, 6, 18, 50, 105, 106, 108, 109 КАС України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької районної державної адміністрації, третьої особи ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань захисту дитини.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного адміністративного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Нагірна О.Б.