Справа № 417/1702/15-ц
Провадження № 22ц/782/684/16
2016 року, вересня місяця, 07-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В., суддів - Борисова Є.А., Єрмакова Ю.В., за участю секретаря: Коротенка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сєвєродонецьку у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Марківського районного суду Луганської області від 05 липня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави,
встановила:
У грудні 2015 року до Марківського районного суду Луганської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 05 липня 2016 року позовні вимоги ПАТ "Ідея Банк" було задоволено частково.
Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та надав на нього апеляційну скаргу, у якій просить рішення Марківського районного суду Луганської області від 05 липня 2016 року в частині вилучення транспортного засобу змінити, ухвалити в цій частині нове рішення, яким вилучити у ОСОБА_1 чи інших осіб транспортний засіб марки GEELY CK MR7151A, сірого кольору, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3 та передати його в управління Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк".
Вислухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, колегія суддів приходить до наступного.
Так, статтею ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Статтями 213, 214 ЦПК України є визначеним про те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частина 2 ст. 59 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтями 10, 60 ЦПК України є визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частково задовольняючи позовні вимоги у цивільній справі за заявою ПАТ "Ідея Банк" та відмовляючи при цьому у вимогах щодо вилучення та передання в управління транспортного засобу суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством не передбачено надання в судовому порядку заставодержателю таких повноважень, що це буде суперечити змісту ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він без належного дотримання норм матеріального та процесуального права. Так, згідно із ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або в позасудовому порядку. Суд першої інстанції не звернув на це уваги, не врахував при цьому і правової позиції Верховного суду України, який у своїй постанові від 06.03.2013 року № 6-10цс-13 вказував на те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставоутримувач має право на власний розсуд обирати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі - продажу з іншою особою - покупцем або на публічних торгах.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно доумов договору та вимог цього Кодексу. В силу застави, згідно зі статтею 572 ЦК України, кредитор (заставодержатель) має право у разіневиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержатизадоволення за рахунок заставленного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника,якщо інше не встановлено законом. Частинами першою та сьомою статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. Звернення стягнення на предмет застави відповідно до статті 590 ЦК України здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження врішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведенняпублічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону,положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продажобтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу зіншою особою-покупцем. Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента тавизначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи ПАТ "Ідея банк" обрало спосіб звернення стягнення на заставне майно на підставі рішення суду. Частинами 2 та 3 статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом. Пунктом 3 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що одним із заходів примусового виконання рішень є вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 зазначеного Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом України "Про виконавче провадження". Отже, за таких обставин, колегія суддів приходить до висновків щодо наявності підстав для зміни рішення суду та його скасування у тій його частині, що є ухваленою із порушенням норм матеріального та процесуального права та винесення нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги у тій їх частині, у якій у їх задоволенні було відмовлено оскаржуваним рішенням.
Оскільки статтею 88 ЦПК є визначено, що „стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено", а судові витрати у сумі 1339,80 грн. є підтвердженими документально - належними та допустимими доказами (меморіальний ордер №2084_6 від 21.07.2016 -а.с.144), то ці витрати за апеляційний розгляд справи слід стягнути з відповідачки.
З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Марківського районного суду Луганської області від 05 липня 2016 року задовольнити.
Рішення Марківського районного суду Луганської області від 05 липня 2016 року змінити, скасувавши в частині відмови у задоволенні вимог про вилучення транспортного засобу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вилучити у ОСОБА_1 чи інших осіб транспортний засіб марки GEELY CK2 MR7151A, сірого кольору, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3 та передати його в управління Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк". У іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" витрати по сплаті судового збору в сумі 1339,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення .
Головуючий А.В. Яресько
Судді: Є.А. Борисов
Ю.В. Єрмаков