Справа № 495/3867/16-ц
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
05 вересня 2016 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючої одноособово - судді Гайда-Герасименко О.Д.,
при секретарі - Завацькій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Білгород-Дністровський цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.
В судове засідання позивачка не зявилась, але надала заяву згідно якої просила справу слухати в її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
В судове засідання представник відповідача виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради не зявився, але надав клопотання про закриття провадження по справі в частині зобов'язання зняти з реєстраційного обліку.
Відповідно до ч.3 ст.169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутність, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява не обґрунтована та не підлягає задоволенню по наступним підставам.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_2, як основному наймачу було надано однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1, житловою площею - 18,4 кв.м., склад сімї його дружина - відповідачка по справі ОСОБА_1. Згодом в вказаній квартирі були прописані сторони по справі та їх діти - ОСОБА_3, ОСОБА_4.
За власним бажанням відповідач виїхав з квартири, тобто з 2006 року відповідач в вказаній квартирі не проживає та на теперішній час його місце перебування позивачці не відомо, що підтверджується актом КП «ЖЕО-№1» від 04.05.2016 року.
Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права і інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.
Серед основних прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_5 України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне з найповажніших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.
Відповідно до ст.47 ОСОБА_5 України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суд.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст.71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст.405 ЦК УРСР). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст.72, ЖК УРСР, ст.405 ЦК україни).
Відповідно до положень ст.ст.71, 72 Житлового кодексу України, на яку посилається позивачка як на підставу обґрунтування позову передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї, за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. А згідно зі статтею 72 цього Кодексу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Дані статті стосуються збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми наймачами житла в державному житловому фонді.
Частиною 3 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до абз.1 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Таким чином, підчас вирішення питання про втрату права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.
Крім того, згідно зі ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом, яка не проживає в ньому без поважних причин.
Враховуючи наведені норми права та те, що для визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням необхідно зібрати достатню доказову базу, яку позивачка не надала, крім того, суду не відомі причини відсутності, в зв'язку чим, суд не може задовольнити позовні вимоги.
Згідно ч.1 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 2 ст.59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вимоги позивачки, щодо зняття з реєстраційного обліку є похідними від основного позову та може бути задоволено лише у разі задоволення позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а тому, за викладених обставин задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.3 ст.212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Керуючись ст.ст.71, 72, 150 ЖК України, ст.ст.386, 391, 405 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 174, 207, 212-215 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя