"26" липня 2006 р. Справа № 02/3280
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д.,
із секретарем судового засідання Давиденко В.Г., за участю представників:
позивача: Кравченко Т.І. - за довіреністю, відповідача: Борєйко О.М. -за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу
за позовом дочірнього підприємства "Дніпровський круг"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Фрезія"
про стягнення 32 308, 04 грн.,
Заявлено позов про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину щодо дарування валютних цінностей у сумі 31 000 грн., укладеного між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб (шляхом перерахування позивачем платіжним дорученням від 20.12.2005р. вказаної суми на рахунок відповідача згідно його листа № 34 від 16.12.2005р.), без нотаріального посвідчення; стягнення безпідставно отриманих відповідачем на підставі нікчемного договору дарування коштів в сумі 31 000 грн., три проценти річних в сумі 404,04 грн. за прострочення повернення позивачу безпідставно отриманих відповідачем коштів в період з 20.12.2005р. по 07.06.2006р., 868 грн. збитків від інфляції за період з січня по травень 2006 року.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала із мотивів, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні повністю заперечила проти вимог позивача з мотивів їх безпідставності, стверджуючи, що сторони не укладали договорів чи угод дарування, що воля між сторонами була направлена на надання безповоротної фінансової допомоги і ніяких дарунків чи подарунків відповідач не отримував; що відповідач просив у листі № 34 від 16.12.2005р. надати фінансову допомогу і позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 31 000 грн. як фінансову допомогу, що не суперечить чинному законодавству, але є окремим видом угоди; що позивачем у позовній заяві не враховано статтю 193 Цивільного кодексу України, що привело до неправильного застосування частини 5 статті 719 ЦК України, оскільки відповідачу ніколи не передавалися валютні цінності.
Оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Як вбачається із матеріалів справи і визнається сторонами, відповідач надіслав позивачу лист № 34 від 16 грудня 2005 року, в якому просив надати фінансову допомогу в розмірі 62 000 грн.
Позивач перерахував відповідачу по платіжному дорученню № 2600230231 від 20 грудня 2005 року кошти в сумі 31 000 грн. із призначенням платежу “Надання фінансової допомоги згідно листа № 34 від 16.12.05 без ПДВ», що також визнається обома сторонами.
Отже, суд приходить до висновку, що між сторонами склалися договірні відносини щодо надання відповідачу, на його пропозицію, фінансової допомоги в сумі 31 000 грн. Саме така пропозиція (щодо надання фінансової допомоги) вбачається із листа № 34 від 16.12.2005р. і саме таким чином позивач відповів, оформивши та надавши в банківську установу платіжне доручення від 20.12.2005р.
В частині 2 статті 9 Цивільного кодексу України вказано, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Позивач та відповідач є самостійними суб'єктами господарювання. Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В частині 1 статті 118 ГК України вказано, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суд вважає правильним висновок позивача про те, що між сторонами укладений господарський договір у спрощений спосіб: шляхом направлення відповідачем листа (пропозиції) та направлення позивачем відповіді у вигляді оформлення платіжного доручення на перерахування коштів із таким же призначенням, як просив відповідач. Такий спосіб укладення господарського договору не суперечить чинному законодавству, оскільки для укладення договору про надання фінансової допомоги законом не виписана певна форма його оформлення.
Укладення угоди щодо надання фінансової допомоги не суперечить закону і разом з тим відповідає припису пункту 1.22.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», в якому вказано, що безповоротна фінансова допомога -це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів, або без укладання таких угод.
Однак, суд вважає безпідставними і необґрунтованими доводи позивача про те, що даний договір між сторонами є договором дарування, оскільки такий висновок неможливо зробити із тексту листа відповідача та платіжного доручення позивача. Із резолюції на листі № 34 вбачається, що бухгалтерії дана вказівка оплатити 50% суми, тобто мова також не йшла про дарування.
В частині 4 статті 179 ГК України вказано, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Отже, сторони вільні у виборі предмету угоди, і ні сторонам, ні суду не надано права вільно тлумачити зміст правовідносин, які склалися між сторонами. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено договором або законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами договору дарування.
З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивача про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є безпідставною і спростованою матеріалами справи, оскільки судом встановлено факт укладення сторонами договору про надання фінансової допомоги, для якого не потребується нотаріального посвідчення і який є укладеним з моменту перерахування позивачем коштів в сумі 31 000 грн. Суд вважає безпідставним посилання позивача на частину 5 статті 719 Цивільного кодексу України, оскільки вказана стаття стосується саме договорів дарування і не може застосовуватися до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено і належними доказами не підтверджено правомірність його вимоги про стягнення вказаних у позовній заяві сум.
На підставі ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати повністю покладаються на позивача і йому не відшкодовуються.
Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.
Суддя А.Д.Пащенко
Рішення підписане суддею 01.08.2006р.