іменем україни
7 вересня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
Черненко В.А., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 13 жовтня 2015 року,
У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона зі ОСОБА_4 з 28 лютого 2004 року по 14 травня 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі. Вказувала на те, що протягом 2008-2009 років вони придбали будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом укладання договору дарування від 6 червня 2008 року (59/150 частини) та договорів купівлі-продажу від 6 лютого 2009 року (91/450 частини) та від 18 березня 2009 року (182/450 частини). Всі договори укладені на ім'я відповідача та будинок зареєстрований на його ім'я. Придбаний будинок був ними реконструйовано і на його місці побудовано житловий будинок, що відповідав їхнім сімейним потребам. Вартість будинку 540 292 грн. Згодом було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок від 28 вересня 2010 року. Крім того, перебуваючи у шлюбі, 22 березня 2010 року вони придбали автомобіль «KIA Cerato», номерний знак НОМЕР_1, вартістю 185 600 грн, що підтверджується відповідним договором та реєстрацією автомобіля за відповідачем. Оскільки транспортний засіб є неподільною річчю і перебуває у користуванні відповідача, позивачка вважає можливим залишити його у володінні ОСОБА_4, а їй присудити грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості автомобіля.
З урахуванням зазначеного, позивачка просила: визнати житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та автомобіль «KIA Cerato», номерний знак НОМЕР_1, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя; поділити майно, що належить на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_4; визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаного житлового будинку; стягнути з ОСОБА_4 на її користь у якості грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль «KIA Cerato» у сумі 92 800 грн.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 та транспортний засіб «KIA Cerato», номерний знак НОМЕР_1, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Поділено майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнавши за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частини вказаного житлового будинку за кожним.
Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «KIA Cerato», номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 92 800 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1 814 грн 73 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 13 жовтня 2015 року рішення районного суду змінено: у частині поділу житлового будинку - збільшено частину, на яку визнано право власності за ОСОБА_4, з 1/2 частини до 52/100 частини, а також зменшено частину, на яку визнано право власності за ОСОБА_3, з 1/2 частини до 48/100 частин; у частині поділу автомобіля - зменшено розмір компенсації вартості 1/2 частини автомобіля, стягнутої зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, з 92 800 грн до 74 492 грн 39 коп.; у частині стягнення зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судових витрат - зменшено розмір судових витрат з 1 814 грн 73 коп. до 1 669 грн 55 коп.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок сторонами було заново збудовано замість придбаного за час шлюбу, у зв'язку з чим частка, яка належала ОСОБА_4 за договором дарування, збільшилась у своїй вартості внаслідок спільних трудових затрат, тому він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя у рівних частинах. Крім того, суд виходив з того, що автомобіль знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_4, а тому з нього на користь ОСОБА_3 стягнуто вартість 1/2 частини у розмірі 92 800 грн.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновок судової будівельно-технічної експертизи від 7 липня 2015 року, дійшов висновку про те, що при будівництві нового житлового будинку були використані будівельні матеріали з частини будинку та літньої кухні, які належали відповідачу на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 6 листопада 2008 року, а тому частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірному будинку повинні складати відповідно 48/100 та 52/100. Зменшуючи розмір компенсації за автомобіль, апеляційним судом враховано вартість автомобіля з урахуванням зносу, тобто на час вирішення спору.
З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 28 лютого 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 14 травня 2012 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 6 лютого 2009 року, під час шлюбу, ОСОБА_4 придбав 91/450 частини будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, а відповідно до договору дарування від 6 червня 2008 року ОСОБА_4 отримав у дар від ОСОБА_6 59/150 частини вказаного будинку з надвірними спорудами, що було його особистою приватною власністю.
Згідно з договором купівлі-продажу від 18 березня 2009 року ОСОБА_4 придбав 182/450 частини вказаного будинку з надвірними спорудами.
Згідно з витягом з рішення Комсомольської районної в м. Херсоні ради від 13 листопада 2009 року № 165 виконавчим комітетом було надано згоду ОСОБА_4 на будівництво одноповерхового житлового будинку з мансардним поверхом, гаражу за земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, за умови знесення старого житлового будинку.
Згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 04 березня 2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_4, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області було надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку з мансардним поверхом за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до акта готовності об'єкта до експлуатації від 23 липня 2010 року, будівельно-монтажні роботи з будівництва цього будинку було виконано в період з березня по липень 2010 року і його інвестиційна вартість та вартість основних фондів, які було прийнято в експлуатацію, становили 415 529 грн.
Рішенням Комсомольської районної у м. Херсоні ради від 10 вересня 2010 року № 159 виконавчим комітетом було прийнято рішення про видачу ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на вказаний житловий будинок, замість попередніх договорів, на підставі чого 28 вересня 2010 року зазначене свідоцтво було видано на ім'я ОСОБА_4
Відповідно до договору купівлі-продажу 22 березня 2010 року, тобто за час шлюбу, ОСОБА_4 придбав автомобіль «KIA Cerato» за 185 600 грн, якому відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 24 березня 2010 року присвоєно реєстраційний номер НОМЕР_1. Зазначений транспортний засіб після розірвання шлюбу знаходиться фактичному користуванні ОСОБА_4
Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Отже, указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Не можна погодитись з висновком суду апеляційної інстанції в частині поділу будинку.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 7 липня 2015 року дійсна вартість будівництва житлового будинку літ. «Ж» та гаражу літ. «З» спірного будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 становить 551 205 грн.
Вартість будівельних матеріалів, які були використані в будівництві нового житлового будинку літ. «Ж», гаражу літ. «З» та благоустрої прилеглої території по АДРЕСА_1, які належали особисто ОСОБА_4 згідно з договором дарування від 6 червня 2008 року 59/100 частини будинку з надвірними спорудами становить 27 240 грн.
При розрахунку вартості будівельних матеріалів, які були використані в будівництві нового житлового будинку літ. «Ж», гаражу літ. «З» та благоустрої прилеглої території, кількість та асортимент будівельних матеріалів експертом враховано згідно з переліком, що наведено у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2015 року.
Будівельні матеріали, які особисто належали ОСОБА_4 та були використані при будівництві житлового будинку літ. «Ж», гаражу літ. «З» та благоустрої прилеглої території складають 5/100 частини.
З урахуванням використання належних особисто ОСОБА_4 будівельних матеріалів при будівництві нового житлового будинку літ. «Ж», гаражу літ. «З» та благоустрою прилеглої території за адресою: АДРЕСА_1, частки співвласників будуть складати: ОСОБА_4 - 52/100 частини, ОСОБА_3 - 48/100 частини.
Згідно з ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Суд апеляційної інстанції, поклавши в основу рішення висновок експертизи, не врахував, що висновок експерта містить припущення.
Так, у вказаному висновку експертом зазначено, що при розрахунку вартості будівельних матеріалів, які були використані в будівництві нового житлового будинку літ. «Ж», гаражу літ. «З» та благоустрої прилеглої території, кількість та асортимент будівельних матеріалів експертом враховано згідно з переліком, що наведено у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2015 року, так як через відсутність документів, які б підтверджували якість та кількість отриманих від розбирання будівельних матеріалів, а також відсутність виконавчої документації на будівництво (актів на закриття прихованих робіт) експерт не має можливості розрахувати їх фактичну кількість. Але, виходячи з конструктивних та об'ємно-планувальних рішень як старих будівель, так і нових будівель та споруд, експерт припускає, що зазначені в переліку матеріали від розбирання могли бути використані при будівництві нового житлового будинку літ. «Ж», гаражу літ. «З» та благоустрою прилеглої території.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а з урахуванням того, що саме відповідач заперечує рівність часток у майні подружжя, то він це має довести ( ст. ст. 10, 60 ЦПК України).
Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд, покладаючи в основу рішення експертний висновок, який оснований на припущеннях, зазначених положень закону та обставин справи не врахував, не надав належної правової оцінки іншим доказам, наявним в матеріалах справи.
Крім того, судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині рішення не зазначено, якими доказами підтверджується наявність нових будівельних матеріалів та використання будівельних матеріалів, отриманих від розбирання старого будинку при будівництві нового будинку, оскільки матеріали справи таких доказів не містять.
Що стосується поділу автомобіля, шляхом стягнення з одного з подружжя компенсації вартості, то апеляційний суд не звернув уваги на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України.
Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно із ч. 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.
У п. 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного суду України роз'яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч. 5 ст. 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Пред'явивши вказані позовні вимоги, ОСОБА_3 фактично погодилась на присудження судом сплати грошової компенсації замість своєї частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль, а інший з подружжя - ОСОБА_4 відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не вніс.
Однак суд апеляційної інстанції помилково не застосував в цьому разі ч. 5 ст. 71 СК України, що призвело до неправильного вирішення спору.
За таких обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Херсонської області від 13 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко
С.П. Штелик