іменем україни
7 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
Черненко В.А., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, прокуратури Запорізької області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Мелітопольського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним триманням під вартою, стягнення застави за касаційними скаргами заступника прокурора Запорізької області та Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2015 року,
У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 жовтня 2009 року відносно нього слідчим слідчого відділу Мелітопольського районного відділення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області було порушено кримінальні справи за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, які об'єднано в одне кримінальне провадження та щодо нього розпочато досудове розслідування. 29 жовтня 2009 року його було затримано на підставі постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2009 року, строк затримання було продовжено до 10 діб. На підставі постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 жовтня 2010 року відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в слідчому ізоляторі. 26 листопада 2010 року заступником Мелітопольського міжрайонного прокурора було затверджено обвинувальний висновок та направлено на розгляд до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 квітня 2011 року його було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК України та на підставі ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України призначено покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі. Строк відбування покарання відраховувався з дня фактичного затримання, тобто з 11 жовтня 2010 року. Запобіжний захід залишено тримання під вартою. Заставу в розмірі 8 500 грн, внесену на підставі постанови Мелітопольського міськрайонного суду від Запорізької області від 6 листопада 2009 року, було звернено в дохід держави. Застава на теперішній час перебуває на депозитному рахунку територіального управління.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2012 року вказаний вирок суду було скасовано, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, запобіжний захід залишено тримання під вартою.
Починаючи з 11 жовтня 2010 року і до 10 грудня 2012 року він утримувався під вартою в слідчому ізоляторі.
На підставі постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2012 року застосований до нього запобіжний захід було змінено на заставу, цього ж дня його було звільнено з-під варти в залі суду.
Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2014 року, його визнано невинуватим та виправдано у зв'язку із недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК України. Запобіжний захід у вигляді застави було скасовано.
Посилаючись на те, що внаслідок незаконного тримання під вартою та проведенням слідчих дій йому завдано моральної шкоди, ОСОБА_3 просив стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету на його користь 500 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, а з депозитного рахунку Територіальної судової адміністрації України в Запорізькій області 8 500 грн, внесених ним в якості застави.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 250 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області повернути на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 8 500 грн, внесені ним у якості застави на підставі постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 6 листопада 2009 року, які знаходяться на депозитному рахунку територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2015 року рішення міськрайонного суду в частині покладення на територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області обов'язку повернути ОСОБА_3 грошові кошти скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині рішення суду першої інстанції щодо відшкодування моральної шкоди змінено, викладено його в редакції: «Стягнуто на користь ОСОБА_3 250 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України».
У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права: заступник прокурора Запорізької області просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_3 187 229 грн 50 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, в іншій частині судові рішення залишити без змін; Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області просить скасувати судові рішення в задоволеній частині позову та відмовити в позові.
Судові рішення в частині відмови в позові та закриття провадження у справі не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що 28 жовтня 2009 року відносно ОСОБА_3 слідчим слідчого відділу Мелітопольського районного відділення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області було порушено кримінальні справи за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, які об'єднано в одне кримінальне провадження та розпочато досудове розслідування.
29 жовтня 2009 року ОСОБА_3 було затримано на підставі постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2009 року, строк затримання було продовжено до 10 діб.
На підставі постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 жовтня 2010 року відносно ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в слідчому ізоляторі.
На підставі постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2012 року застосований до ОСОБА_3 запобіжний захід було змінено на заставу, цього ж дня останнього було звільнено з-під варти в залі суду.
Останнім вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2014 року, ОСОБА_3 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку із недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК України. Запобіжний захід у вигляді застави було скасовано.
Отже, судами встановлено, що з 28 жовтня 2009 року ОСОБА_3 незаконно перебував під слідством та судом, відносно нього застосовувались запобіжні заходи у вигляді застави, тримання під вартою в період із 11 жовтня 2010 року до 10 грудня 2012 року та підписки про невиїзд. Тобто цей термін складає 51 місяць 14 днів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з ч. 5 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 цього Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зв'язку з тривалим кримінальним провадженням щодо позивача, а саме, з 28 жовтня 2009 року по 12 лютого 2014 року, застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 було завдано моральної шкоди. Враховуючи засади розумності та справедливості, суд визначив розмір завданої ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 250 тис. грн, навівши для цього відповідні мотиви.
Висновки судів обґрунтовані, вони відповідають нормам матеріального і процесуального права, а поданим сторонами доказам суди дали належну правову оцінку (ст. 212 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про те, що суд невірно визначив строк перебування ОСОБА_3 під слідством та судом саме з 28 жовтня 2009 року по 30 вересня 2014 року (день постановлення ухвали судом касаційної інстанції про залишення судових рішень без змін), безпідставні й такі, що не відповідають змісту судових рішень, якими чітко визначено цей строк - з 28 жовтня 2009 року по 12 лютого 2014 року (день постановлення ухвали апеляційним судом і, таким чином, набрання вироком суду законної сили). При цьому суд вірно врахував розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування ОСОБА_3 під слідством і судом і визначив розмір моральної шкоди виходячи із засад розумності та справедливості.
Інші доводи касаційних скарг в основному стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).
Під час розгляду справи судами не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скаргах доводи є необґрунтованими та правильність висновків судів не спростовують, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційних скарг.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги заступника прокурора Запорізької області та Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області відхилити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко
С.П.Штелик