Ухвала
іменем україни
7 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2015 року,
встановила:
У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ ФК «Вектор Плюс») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 11 червня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 62 900 доларів США на умовах, визначених договором, строком до 11 червня 2033 року. Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор плюс» право вимоги за зобов'язаннями відповідача. Неналежне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості, яка станом на 19 листопада 2013 року склала
71 358,91 доларів США, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від
15 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ ФК «Вектор Плюс» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачем набуття ним права вимоги до боржника ОСОБА_3
Проте повністю з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.
Установлено, що 11 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якогоостанній отримав кредит у розмірі 62 900 доларів США на умовах, визначених договором, строком до 11 червня 2033 року.
Заочним рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від
6 червня 2012 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь
ПАТ «Сведбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від
11 червня 2008 року, яка станом на 16 березня 2011 року складає
73 022,13 доларів США, що еквівалентно 579 846,83 грн, із яких: заборгованість за кредитом становить 61 614,58 доларів США; заборгованість по відсоткам - 5 170,64 долари США, заборгованість по пені
6 236,91 долар США. Виконавчий лист за вказаним рішенням до виконавчої служби не пред'являвся.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10 липня
2012 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, яка була предметом іпотеки. Продаж квартири вчинено за 80 000 грн (п. 3 договору).
Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року
ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор плюс» право вимоги за зобов'язаннями відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Судові рішення в частині договору факторингу не є предметом перегляду в цій справі.
Оформлюючи відступлення права вимоги (ст. ст. 513, 514, 516, 517, 651, 1077, 1078, 1082, 1084 ЦК України), банк і фактор не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, тож до останнього перейшли права первинного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідачів є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, які визначені кредитним договором.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд посилався на рішення суду, яким вже стягнута заборгованість та на те, що кошти від продажу квартири пішли на погашення кредитно заборгованості.
Разом із тим, зі змісту заочного рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 червня 2012 року, яке суд взяв до уваги, вбачається, що даним судовим рішенням стягнута заборгованість у розмірі 73 022,13 доларів США, яка утворилась станом на 16 березня 2011 року (а. с. 173-174), а даний позов стосується заборгованості, яка утворилась станом на 19 листопада
2013 року. На підтвердження доводів позовної заяви, ТОВ «ФК «Вектор плюс» надало відповідний розрахунок заборгованості.
Висновок суду про те, що кошти від продажу квартири пішли на погашення кредитної заборгованості на рахунок ПАТ «Сведбанк», належними доказами не підтверджено.
Разом із тим, посилання суду на обрання позивачем неналежного способу захисту є безпідставним з огляду на наступне.
Так, ст. 3 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.
Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України).
Згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК Українипозивачеві належить й право визначення предмета і підстав позову.
При вирішення спору, місцевим судом установлено, що наведене вище рішення суду про стягнення заборгованості не виконано, разом із тим, відмовляючи ТОВ ФК «Вектор Плюс» у задоволенні позову, суд не врахував, що погашення заборгованості не відбулося, отже зобов'язання відповідачів за кредитним договором не припинилось, при цьому не навівправової норми, на підставі якої відмовленопозивачу у захисті його права в обраний ним спосіб, у той час як факт невиконання позичальником основного зобов'язання відповідачем не оспорюється.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 303,
315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.
Викладене свідчить про передчасне постановлення апеляційним судом ухвали про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.
У апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.С. Ткачук
Судді:
В.С. Висоцька
В.М. Колодійчук
О.В. Умнова
І.М. Фаловська