Ухвала
іменем україни
7 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Меркурій» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від
10 листопада 2015 року,
встановила:
У травні 2014 року кредитна спілка «Меркурій» (далі -
КС «Меркурій») звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 29 жовтня 2013 року, укладеного між КС «Меркурій» та відповідачами, останні отримали 10 000 грн, строком на 36 місяців із сплатою відсотків за користування коштами та зобов'язались повертати кредит частинами 29-го числа кожного місяця. Боржники належним чином умови кредитного договору не виконували. Після неодноразового уточнення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у розмірі 84 519,33 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 2 лютого
2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2015 року, позов задоволено.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь КС «Меркурій» заборгованість за кредитним договором від
29 жовтня 2013 року у розмірі 84 525,30 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, позовну заяву залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами виникли зобов'язання, що випливають з кредитного договору. Оскільки відповідачі виконували обов'язки, покладені кредитним договором, неналежним чином, позивач має право на повернення коштів у судовому порядку.
Проте повністю з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.
Частина 3 ст. 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Норму ст. 6 ЦК України розкриває ст. 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Установлено, що 24 жовтня 2013 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були прийняті в члени КС «Меркурій».
Рішенням кредитного комітету від 25 жовтня 2013 року ОСОБА_3 надано кредит на споживчі цілі в сумі 10 000 грн строком на 36 місяців з відсотковою ставкою 0, 190 % щодня.
29 жовтня 2013 року між КС «Меркурій» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останнім був наданий кредит у розмірі 10 000 грн, строком на 36 місяців. Виконання умов кредитного договору забезпечено договором застави, укладеним того ж дня між тими самими сторонами, предметом якого є автомобіль Nissan bluebird, 1996 року випуску.
Відповідачі зобов'язались повертати кредит частинами 29-го числа кожного місяця (п. 2.5).
Згідно із п. 2.6 договору, позика та відсоток сплачуються згідно Додатку №1.
У п. 5.6 договору сторони погодили, що у випадку прострочення позичальником, незалежно від причини прострочення, терміну сплати частини кредиту, основних відсотків, за користування кредитом або повернення всієї суми кредиту більш ніж на 1 календарний місяць з моменту настання дати сплати згідно до п. п. 1.2., 2.4 і Додатка №1, позичальник зобов'язаний негайно сплатити всю суму заборгованості, відсотки у подвійному розмірі до повного повернення кредиту, і відшкодувати кредиторові по забезпеченню виконання договору за рахунок договору залогу, а також несплата заборгованості яка перевищує 10 % суми кредиту
п.п. 10 (1,3) ст.11 Закон «Про захист П.С.».
Пунктом 5.11 договору встановлено, що у випадку інфляції гривні більш ніж на шість відсотків річних по ставці НБУ, КС «Меркурій» у односторонньому порядку має право змінити відсоткову ставку та зробити перерахунок відсотків згідно з процентом інфляції.
Положеннями ч. 4 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Задовольняючи позов кредитора, суди виходили із того, що він ґрунтується на умовах договору, а порушення своїх зобов'язань за кредитним договором призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно зі ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Беручи до уваги, як належний доказ, наданий представником позивача розрахунок заборгованості та покладаючи на ОСОБА_3 і ОСОБА_4 обов'язок по сплаті заборгованості у розмірі 84 525,30 грн, суди у порушення вимог ст. ст. 10, 212, 213, 303, 315 ЦПК України не врахували, що даний розрахунок складено представником позивача, а заборгованість по сплаті відсотків нараховано за період, який не наступив - до 29 жовтня 2016 року, тобто була стягнута заборгованість, яка ще не виникла (а. с. 52-53). Поза увагою суду також залишились і вимоги п. п.1.5, 5.6. договору, які надавали позивачеві право нарахувати відсотки у подвійному розмірі лише після перевищення суми заборгованості 10% суми кредиту.
Крім того, суд не перевірив правильність нарахування пені та відповідність її п. 1.5 кредитного договору, яким передбачено щоденне нарахування відсотків у розмірі 0,190% від отриманої суми, тобто пеня повинна нараховуватись окремо за кожен день прострочення виходячи із щоденного збільшення суми заборгованості.
Разом із тим слід відмітити, що матеріали справи не містять додаток №1 до кредитного договору, який встановлює порядок повернення та строки сплати кредиту.
Викладене свідчить, що при вирішені спору судом неповно встановлено фактичні обставин справи, не дано юридичної оцінки наданим сторонам доказами, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді:
В.С. Висоцька
В.М.Колодійчук
О.В. Умнова
І.М. Фаловська