іменем україни
07 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Маляренка А.В.,Леванчука А.О.,Ступак О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора м. Черкаси до Черкаської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 16 березня 2016 року,
вс т а н о в и л а:
У липні 2015 року прокурор звернувся в суд із указаним позовом, який обґрунтовував тим, що вироком Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/12330/13-к від 18 лютого 2014 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2014 року, заступника начальника управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради міської ради Чернуху В.В. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, в основу обвинувачення якого лягли порушення діючого земельного та природоохоронного законодавства України, що мали місце на стадії погодження ним зацікавленим громадянам можливості відведення земельних ділянок безоплатно у власність під індивідуальну житлову забудову в межах кварталу АДРЕСА_1
Серед осіб, яким у період з 26 жовтня 2005 року по 22 лютого 2006 року Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради видано незаконні висновки про погодження проектів відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і ОСОБА_14 встановлено відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Вважає, що рішення Черкаської міської ради № 9-576 від 31 січня 2006 року не відповідає вимогам закону та має бути визнане судом незаконним та скасовано в частині безоплатної передачі відповідачам зазначених земельних ділянок.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 16 березня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.
У касаційній скарзі заступника прокурора Черкаської області просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК Українизазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.
Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Враховуючи вищезазначені положення норм матеріального закону, суди правильно виходив із того, що право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2006 році, а з позовною заявою звернувся лише у липні 2015 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області відхилити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 16 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
А.В.Маляренко
А.О.Леванчук
О.В.Ступак