7 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Плав'янської сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання права власності на нежитлову будівлю за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року,
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 5 березня 1999 року він придбав у власність нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 яка після проведеної реконструкції використовується ним як магазин - бар, для обслуговування якого він з відповідачем уклав договір оренди земельної ділянки. У березні 2015 року було виготовлено технічну документацію на реконструйоване нежитлове приміщення, проте оформити правовстановлюючі документи, що посвідчують його права власності на вказане нерухоме майно він не має можливості, оскільки реконструкція була проведена ним самочинно, власними силами, за відсутності проектної документації.
Зазначав, що проведена реконструкція будівлі не порушує права інших осіб та за результатами технічного обстеження відповідає вимогам надійності та безпечної експлуатації, тому просив суд визнати за ним право власності на вказане нежитлове приміщення.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 28 серпня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин «А-1» по АДРЕСА_1 загальною площею 125,4 кв. м, основною площею 108,5 кв. м, допоміжною площею 16,9 кв. м.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що власником земельної ділянки, яка відноситься до земель комунальної власності та на якій самочинно побудована спірна нежитлова будівля належить Плав'янській сільській раді Сколівського району Львівської області й не виділялась позивачу для будівництва зазначеної будівлі.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Водночас згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).
З контексту чч. 3, 4 ст. 376 ЦК України випливає, що ч. 3 цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
Аналіз норм ч. 3 ст. 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.
Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.
При цьому слід ураховувати положення ч. 1 ст. 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року № 6-1328цс15, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:Д.Д. Луспеник
С.Ф. Хопта В.А. Черненко